Ми знали, що Трамп - несистемний політик. Своєрідний та скандальний. І в цьому ключі й варто розуміти всі його дії.

Він йде по шляху найменшого спротиву та уникає проблемних питань. А проблемні в нього - більшість питань.

Сьогодні - рівно 5 місяців з дня інавгурації Трампа. І за цей час у нього багато досі невирішених провалів:

• війна в Україні;
• війна на Близькому Сході;
• торгова угода з Китаєм;
• погрози Гренландії та Канаді і багато-багато іншого.

Там, де вирішення питань потребує часу, дипломатії та рішень, - звідти адміністрація Трампа "зливається". Там, де можна спіймати бонусів - адміністрація активізується.

Декілька останніх прикладів.

Наприкінці квітня спалахнули бойові дії між Індією та Пакистаном . За два тижні між сторонами однак було досягнуто перемир’я. І першим ділом саме Трамп приписав перемогу собі, заявивши про їхнє посередництво.

Два дні тому премʼєр-міністр Індії заперечив факт посередництва США.

Наступне. Перші удари Ізраїлю по Ірану викликали заперечення про причетність США до нового витка війни на Близькому Сході. Зокрема, держсекретар Марко Рубіо все заперечував.

Та щойно удари Ізраїлю почали створювати медійні привабливу картинку, як цю хвилю "осідлав" Дональд Трамп.

Осідлав і одразу з неї зліз, зрозумівши, що цей конфлікт потребуватиме більших зусиль. Вже вчора речниця Білого Керолайн Левітт заявили, що Трамп ухвалить рішення щодо Ірану протягом наступних двох тижнів. Славнозвісні, два-три тижні.

Отже, який із цього висновок?

Де вигідно і медійна привабливо - там Трамп.

Де проблемно, довго і нудно - там вина перекладається на інших.

Наприклад, на Макрона. Який, за повідомленнями Financial Times, "викликав роздратування" Трампа через коментарі про те, чому Трамп передчасно покинув саміт G7. Утім по Макрону є ще й інший аспект - саме напередодні саміту він відвідував Гренландію і таким чином продемонстрував європейську єдність щодо імперських амбіцій Трампа на цей острів.

Або на того ж Єрмака . Про якого раптом видання Politico написало розгорнуту статтю щодо нібито несприйняття глави Офісу президента обома партіями США. А також і про те, що він некомпетентний у дипломатії та не розуміє внутрішньої політики США.

Насправді слушно цю публікацію прокоментував політтехнолог Юрій Богданов :

Я думаю, що в поточному моменті часу буквально не існує більш неефективного способу нашкодити репутації будь-кого у цьому світі, ніж сказати що він не подобається команді Трампа.

Був би я радником Єрмака, сам би радив йому розповсюджувати такі чутки.

До чого я веду?

Адміністрація Трампа не прагне вирішувати складні кейси, а натомість перекладає за неуспіх їхнього вирішення на інших.

За Гренландію - на Макрона, за Канаду - на Трюдо, за Україну - спочатку на "диктатора" Зеленського, а потім і на главу ОП.

Позитив - підбираємо, негатив - скидаємо. Насправді дуже прагматична і водночас цинічна позиція Білого Дома. Щонайменше, нам її треба так само цинічно розуміти та рухатися за своїм сценарієм.