Варто було двом колишнім конфедератам зійтись разом, і мова заходила про війну; а якщо їх збиралося десять чи більше, то можна було не сумніватися, що весь перебіг війни буде переглянуто заново. При цьому тільки й чулося: "Якби!"

"Якби Англія визнала нас…" – "Якби Джеф Девіс реквізував всю бавовну і встиг переправити її в Англію, поки не встановилася блокада…" – "Якби Лонгстріт виконав наказ під Геттісбергом…" – "Якби Джеф Стюарт не відправився в рейд, коли він був потрібен Бобу Лі…" – "Якби ми не втратили Незламного Джексона…" – "Якби янкі не взяли Віксберг…" – "Якби ми протрималися ще рік…" І завжди: "Якби замість Джонстона не призначили Худа…" Або: "Якби під Далтоном командував Худ, а не Джонстон…"

Якби! Якби!

У головному романі про головну американську війну Маргарет Мітчелл згадала характерний післявоєнний феномен: той, хто не домігся бажаного на полі бою, постійно вдається до умовного способу.

На щастя, нинішня Україна – не південна Конфедерація позаминулого століття. Навіть найнесприятливіші військово-політичні сценарії, що обговорювалися у 2025 році, зовсім не схожі на крах Конфедеративних Штатів Америки.

Але 2025-й наочно продемонстрував те, про що тверезомислячі коментатори попереджали ще кілька років тому: умови завершення повномасштабної війни навряд чи збігатимуться з надіями нашого суспільства.

А коли реальний результат воєнних дій розчаровує надто багатьох, починаються вправи з альтернативною історією. Пошук тих самих "якби", які могли забезпечити інший, вигідніший фінал.

Очевидно, післявоєнна Україна займеться саме цим. Наступні вітчизняні вибори – хоч би як вони відбулися – будуть наповнені відповідними наративами. Причому більшу частину цих наративів неважко уявити та проаналізувати вже зараз.

Найбільш перспективні альтернативні розвилки пов'язані з початковим періодом великої війни. І найочевидніша з них має такий вигляд: "Якби Росію добили у 2022 році.." Вразливість РФ у перший рік масштабного військового протистояння справді впадала у вічі.

Усі розуміли, що Путін вплутався в українську авантюру, не уявляючи її наслідків. Усі усвідомлювали, що початковий план Кремля з тріском провалився. Усі бачили, що Москва зовсім не готова до такого повороту подій та змушена гарячково імпровізувати. Чисто теоретично це створювало передумови для швидкого та справедливого завершення війни.

"Якби колективний Захід задіяв всю свою військову міць для підтримки України…" "Якби Європа та США використали всі доступні їм економічні важелі…" "Якби у Вашингтоні та Брюсселі не злякалися російського ядерного шантажу…" Подібні наративи охоче підхопить нинішнє українське керівництво: щоб перевести всі стрілки на західних партнерів.

Водночас противникам Банкової буде вигідний інший наратив: "Якби Україна уклала угоду з РФ після перемог на Харківщині та Херсонщині…" Про те, що Київ упустив оптимальний момент для мирної угоди, вже заявляють опозиціонери на кшталт Петра Порошенка та Олексія Гончаренка.

Щоправда, три роки тому ніхто з них не закликав до переговорів із Москвою. Ніхто не ставив під сумнів – принаймні публічно – швидку деокупацію Донбасу та Криму. Ніхто не ризикував йти проти тогочасного українського wishful thinking. Про сильну переговорну позицію наприкінці 2022-го заговорили лише заднім числом.

Перебіг воєних дій після 2022 року також переглядатиметься постфактум. Фатальною помилкою напевно назвуть тривалу битву за Бахмут ("Якби в бахмутській м'ясорубці не були перемелені наші найкращі війська…" і "Якби 2023-го ми не намагалися відбити Бахмут, а зосередили всі сили для контрнаступу на півдні…"). А ось з зухвалою Курською операцією ЗСУ все не так просто. Поряд з огульною критикою ("Якби 2024-го ми не вплуталися в авантюру на Курщині, а зосередилися на обороні Донбасу…" ) цілком можливий і протилежний варіант: "Якби українська армія перейшла в наступ на Курщині ще в 2023 році і дійшла до Курської АЕС..."

"Якби Залужного не відправили у відставку…" – мабуть, популярною стане і ця альтернативна розвилка. Багато хто вважатиме, що, залишившись на чолі української армії, Валерій Федорович міг забезпечити найкращі умови миру чи перемир'я. Цей наратив почнуть просувати політики, афілійовані з колишнім головнокомандувачем. Як відомо, гіпотетичний "Блок Залужного" вже зараз лідирує у вітчизняних опитуваннях. Причому серйозного електорального конкурента Банкова виростила власноруч.

На початку 2024-го, змістивши надмірно популярного і не цілком лояльного головкома, у Зеленського вирішили миттєве політичне завдання. Але водночас було створено майбутній політичний виклик. Завдяки відставці Залужний зійшов із потяга війни невдовзі після того, як цей потяг повернув у невигідному для України напрямку. І тепер ексголовнокомандувач може виступати в образі непереможеного полководця. Воєначальника, за якого Україна досягла найбільших успіхів. Хоча вітчизняні проблеми на фронті теж почалися ще за Валерія Федоровича, майбутні виборці навряд чи вникатимуть у такі тонкощі.

У післявоєнний політичний дискурс неминуче перекочують і корупційні скандали, які стрясають Україну в розпал війни. На всі лади схилятиметься сакраментальне "Якби не корупція…"

"Якби не корупція, ми створили б непереможну армію з добровольців і обійшлися би без силової мобілізації".

"Якби не корупція, ми збудували б протиповітряну оборону, непереборну для ворога".

"Якби не корупція, у нас були б тисячі крилатих та балістичних ракет вітчизняного виробництва".

"Якби не корупція, ми перетворили б Москву на руїни і вийшли б на кордони 1991 року".

Наскільки справедливими будуть такі твердження? Звичайно, корупція підривала та підриває нашу обороноздатність. Однак зовсім не факт, що кошти, врятовані від корупціонерів, забезпечили б Україні беззаперечну перемогу у війні. По-перше, ці кошти значні, але не безмірні. А по-друге, специфіка війни в тому, що навіть за дуже великі гроші далеко не завжди можна купити або створити те, чого ви потребуєте.

Але кришталево чесна Україна без корупції – це казкова альтернатива. Це країна, якої ніколи не було. А у казці можливі будь-які дива. З вигаданою країною можна пов'язати будь-які, навіть зухвалі фантазії. Тому ніщо не завадить нашим співгромадянам повірити, що без корупції Україна змогла б за 45 місяців віднайти власну ядерну зброю та засоби її доставки.

Нарешті, будь-яке перемир'я з Росією породить наратив "Якби ми протрималися ще трохи…" В Україні досі популярна теорія про те, що у війні на виснаження ми маємо безумовну перевагу перед РФ, і час працює на нас.

Радикальні адепти цієї теорії неминуче розкритикують зупинку бойових дій: коли би вона не відбулася. Вони доводитимуть, що Росія була за крок від краху. Що, вистоявши ще півроку, можна було досягти зовсім інших умов завершення війни. І що наші переговорники фактично допомогли агресорові.

Відповідно, у підписантів гіпотетичної мирної угоди залишиться лише один вихід: теж зайнятися альтернативною історією. "Якби ми не зупинили військові дії зараз, умови завершення війни виявилися б важчими та несприятливішими для України", – цей наратив буде запропонований українському спільному як виправдання вітчизняних миротворців. Вони намагатимуться довести, що, обираючи між поганим та дуже поганим сценаріями, країна зробила правильний вибір.

Зіткнення двох полярних "якби" загрожує повоєнній Україні гострим внутрішньополітичним протистоянням. Але про те, хто має рацію, а хто ні, ми не дізнаємося ніколи. Тому що взагалі історія не терпить умовного способу.

Михайло Дубинянський