В Україні уже четвертий рік головною темою є повномасштабна війна. Але час від часу на порядку денному з’являються й інші події, які викликають бурхливу реакцію. Такою подією стало й вбивство у столиці Іспанії Мадриді Андрія Портнова. Персонажа, якого мало назвати просто колишнім нардепом (причому, якщо хтось забув, у складі "Батьківщини", а зовсім не Партії регіонів) та ексзаступником голови Адміністрації президента в часи Віктора Януковича.

Версії другорядно-фантастичні

У випадку з Портновим головне – не те, які посади він обіймав, а ким він був насправді. В чому, до речі, може критися і причина мадридського інциденту. Але про це ми поговоримо згодом, а зараз – про ті версії, які обговорюються у публічному просторі, але, на нашу думку, є далекими від об’єктивної реальності.

Перша версія, яку відразу ж запропонували у Росії, на яку Портнов і працював у політичній площині – хоч після 2019 року, хоч до 2014-го – це, звісно ж, "український слід". Певна логіка у такій заяві є, бо відразу ж згадується ліквідація Іллі Киви. Але ці два інциденти, попри проросійську діяльність обох застрелених персонажів, мають і серйозну відмінність.

Киву ліквідували на території Російської Федерації. Країни-агресора, у взаєминах із якою Україна може дозволити собі не дотримуватися жодних правил. І навіть якщо в Кремлі після чергової такої ліквідації в стилі Киви будуть робити грізні заяви та погрожувати – на це можна не звертати уваги. Хоча б тому, що, говорячи цинічно і практично, ядерною бомбою росіяни по Україні не ударять – а усі інші варіанти ударів по нашій державі російський режим уже випробував. Простіше кажучи – "а що ви нам зробите (із того, що іще жодного разу не робили)"?

Іспанія – зовсім інша справа. По-перше, це цивілізована країна, країна Європейського Союзу – який нині, в часи божевільного трампізму, є головним нашим партнером і донором. Сваритися з однією із найбільших країн Євросоюзу, навіть заради ліквідації такого персонажа як Портнов, було б дуже нерозумно. А сваритися довелося б – бо коли у центрі твоєї столиці, до того ж, біля школи, спецслужби іншої держави проводять свою акцію, це неодмінно має викликати різко негативну реакцію. Принаймні, для того, аби продемонструвати власну суб’єктність. Жоден Портнов, за усього його впливу на українські реалії, того не вартий.

Тому російську версію про Україну варто відразу відкинути. Як і, скоріш за все, українську версію про Російську Федерацію. Не стільки тому, що Портнов був проросійським діячем, скільки через нікчемність його персони в масштабах путінської імперії. До речі, цю нікчемність довело навіть те, що йому не дали російського громадянства. На окупованих територіях папірець під назвою "паспорт громадянина РФ" можна було отримати мало не у автоматичному режимі, а от Портнову доводилося практично плазувати перед російськими чиновниками – і навіть звичайними силовиками, які затримували його на вулиці, "як якогось таджика".

Версія Царьова, реалістична

До речі, про "таджика". Цю фразу, із величезним сумом у голосі, промовив, коментуючи вбивство "свого друга", інший український колаборант / утікач до Росії Олег Царьов. І отут ми підходимо до найцікавішої версії, яку, власне кажучи, і озвучив у своєму відеоблозі Царьов. Озвучив настільки спокійно, без якихось сенсаційностей у голосі та "зняття покривала", що сумнівів у правдивості цієї версії дуже і дуже мало.

Якщо говорити коротко, без зайвих емоцій – то Царьов просто нагадав, якою діяльністю займався в Україні Андрій Портнов. А займався він, по-перше, контролем над судовою системою, лобіюючи, "призначаючи" потрібних людей на ті чи інші посади у цій системі. А по-друге – і в історії зі своєю ліквідацією, схоже, найважливіше – через цих "своїх" людей прокручуючи ті чи інші справи. Зокрема, рейдерські.

Коротше кажучи, Портнов протягував через українські суди не дуже чи відверто незаконними засобами ті чи інші – потрібні йому або його замовникам – рішення. Або не протягував – тобто дурив деяких замовників. Дурив на немаленькі гроші – Царьов обмовився, що у деяких випадках убієнний оцінював свої послуги в доларові суми з сімома нулями.

І отут ми повертаємося до самого початку цієї статті. Тобто до того, що ключовою роллю Портнова в українському економічному житті були не формальні повноваження, а неформальні можливості. Які, можливо, і вилізли йому боком. Простіше кажучи – хтось, кому цей одіозний персонаж перейшов дорогу своєю діяльністю по той бік закону, чи якийсь обдурений ним клієнт вирішив порахуватися так само неофіційно, але, як бачимо у підсумку, більше ніж надійно.

Сигнал – для кого і хто почув

Звісно, це винятково історія Андрія Портнова. Він займався щонайменше сірими, якщо не сказати чорними справами, справами, у які з самого початку закладаються немаленькі ризики – як бачимо, аж до кількох куль у життєво важливі органи. Але справа в тому, що Портнов – він не один такий у чи навколо нинішньої влади. Ми говоримо "нинішньої влади", а не "влади Януковича", бо як тут не згадати, що Україна несподівано і практично сенсаційно відмовилася запроваджувати санкції проти цього персонажа – і це після того, як він потрапив до санаційного списку Сполучених Штатів Америки. Уявіть собі ситуацію: українська влада, яка намагалася і намагається іти пліч-о-пліч із Штатами, ба більше, у деяких моментах підганяє заокеанських партнерів – у випадку з Портновим випускає на люди людину з посвідченням прем’єр-міністра, щоб ця людина заявила, мовляв, а ми от не бачимо жодних підстав для запровадження санкцій проти цього поважного пана. Уся українська громадськість бачить, американці бачать – а на Банковій та Грушевського не бачать. Які висновки можна зробити з тієї січневої заяви Дениса Шмигаля? Думаємо, відповідь очевидна.

Так от, усім персонажам, які в нинішній Україні займаються діяльністю подібного, сіро-чорного кольору, плануючи згодом втекти у спокійну і цивілізовану Європу, кейс Портнова – дуже серйозний дзвінок. Не врятує. Якщо треба буде – дістануть і там. Дістануть так, що потім уся Україна буде зловтішатися по соцмережах, пишучи глумливі вірші.

І, до речі, дехто – як Анатолій Шарій чи Олексій Арестович – зарухався відразу після підтвердження інформації про убивство Андрія Портнова. Очевидно, вони якраз дуже чітко і однозначно зрозуміли причини мадридського інциденту. І дуже не хочуть, аби наступним у цьому "санкційному списку" (ви ж пам’ятаєте, як Портнов готувався складати такі списки з українських патріотів після поразки постмайданної влади на виборах 2019 року?) опинилися саме вони.