Капітан Антиамерика
www.pravda.com.ua
Sun, 04 May 2025 05:30:00 +0300
Капітан Антиамерика Перші сто днів Дональда Трампа заведено міряти економікою.
Рецесією.
Тарифами.
Світовою економічною кризою.
Сорок сьомий президент США вирішив, що його країна має більше виробляти та більше продавати і готовий не зупинятися ні перед чим.
У підсумку світ накрили тарифні загрози, невпевненість та хвилювання на біржах.
Економісти шукають паралелі із законом СмутаГоулі, президентством Герберта Гувера та його дітищем Великою депресією.
Але в тому й річ, що ефект Трампа зовсім не тільки про економіку.
Президент США справді може вважати, що нинішнє становище Сполучених Штатів порочне.
Що еміграція виробництв до інших країн несправедлива.
Що бути гарантом безпеки для союзників марнотратство.
Що не США мають купувати товари з усього світу, а весь світ має купувати американське та платити за захист.
Його біда лише тому, що ця система склалася як результат повоєнної реальності.
У якій вартість праці США зростала, надійність американської фінансової системи теж, тому весь світ вкладався не в американське виробництво, а в облігації американського держборгу.
Просто тому, що позичати Сполученим Штатам було зручно і безпечно.
Так само, як жити під американською парасолькою безпеки.
BANNER5 Дональда Трампа може злити ця ситуація.
Він може посваритися з усім світом заради відновлення статускво.
Проблема лише в тому, що недоліки будьякої системи часто є продовженням її переваг.
І ви не можете обнулити те, що вам не подобається, без обнулення того, що вам до вподоби.
Після Другої світової США перестали бути одним лише економічним гігантом.
Вони підняли на прапори гасла глобальних цінностей.
Перетворилися на магніт для тих, хто намагався вирватися зпід гніту комуністичних диктатур.
У той час, коли світ став двополярним, столицею колективного Заходу став Вашингтон.
Після 1991 року обвалення радянського полюса лише зміцнило цей статус.
Демократія і свобода перестали бути однією з розвилок ставши натомість магістральним шосе.
Світ нагадував Comic Con, у якому країни косплеїли тріумфатора та переймали у нього правила життя.
Вашингтон перетворився на маяк і цей маяк не мав альтернатив.
Гілберт Честертон писав про те, що Рим полюбили не за велич Рим став великим, тому що його полюбили.
Сполучені Штати закохували не джинсами і не кокаколою а небесною подобою того та іншого.
Голлівуду було простіше, ніж будьякому іншому центру кіноіндустрії.
Тому що продавати міф про країну набагато легше, якщо у вашого міфу є гарантовані покупці.
BANNER1 Світ знав, куди біжить Форест Гамп він біжить до глобалізації, свободи та першого темношкірого президента.
Світ розумів, чому рятують рядового Райана тому що лендліз, план Маршалла та Західний Берлін.
Світ бачив, навіщо потрібні ковбої адже їхньою спадщиною було право власності та торжество закону.
Від кожного героя американської літератури, від кожного персонажа кінематографа можна було провести символічну нитку в сучасність щоб потім оголосити цю лінію маршрутним листом до волі.
Герої Титаніка пливли до Америки Кеннеді та Рейгана.
Індіана Джонс шукав артефакти минулого на правах представника світлого майбутнього.
А Джон Макклейн вабив не самою лише особистою харизмою, а й декораціями країни, яку він раз у раз рятував на Різдво.
Символічний образ неможливий без фундаменту.
І останні півстоліття весь символічний капітал Сполучених Штатів спирався на американську ж реальність.
У цій реальності були айфон та демократія, жувальна гумка та свобода слова, чизбургер та боротьба за права.
Ми жили в просторі, де лише 41 рік відокремлював Барака Обаму від Мартіна Лютера Кінга і це дозволяло нам говорити про тріумф останнього.
А значить, про тріумф Харві Мілка та Ерін Брокович, Джанго та Альдо Рейна, Тоні Старка та Стіва Роджерса.
З будьякої точки американського минулого історична пряма вела у відоме нам майбутнє тим самим забезпечуючи гарантований хепіенд.
Будьякий кіногерой був предтечею сьогодення і тому навіть у разі поразки все одно перемагав в очах глядача.
Символічна роль Сполучених Штатів була виправданням для всіх зигзагів її історії даруючи кожному своєму прихильнику рятівне натомість.
Натомість тепер США допомагають бідним.
Натомість сьогодні захищають слабких.
Натомість зараз протистоять диктатурам.
BANNER2 Тепер усе це в минулому.
Дональд Трамп зламав не лише традицію публічної риторики.
Не лише логіку стосунків із союзниками та диктатурами.
Він також поховав весь той символічний капітал, що його країна накопичувала десятиліттями.
47ий президент США скасовує USAID та закриває Голос Америки.
Призначає лояльних та звільняє професіоналів.
Лебезить перед диктаторами та підвищує голос на демократії.
Дональд Трамп ухвалив рішення вийти в кеш і розмінює на це накопичені дублони репутації та авторитету своєї країни.
Відтепер Сполучені Штати це країна, яка голосує в ООН синхронно з Нікарагуа, Еритреєю та Білоруссю.
Оголошує на весь світ, що інші країни цілують її лідера в дупу.
Це країна, яка вимагає, щоб жертва капітулювала перед агресором, щоб не заважати Вашингтону вести бізнес із Москвою.
Дональд Трамп перелицював не лише американську політику.
Він заразом відібрав у американського образу всю його моральну правоту.
Ту, що спиралася на роль та значення Сполучених Штатів для решти світу.
Ту моральну правоту, що дозволяла співпереживати Скарлет ОХарі та Джону Рембо, Клінту Іствуду та Мартіну Ріггсу.
Велич США будувалася не тільки на економічній могутності.
В її фундаменті довіра до американських інститутів та імідж надійного партнера.
Стабільність долара та незалежність Федеральної резервної системи.
Професіоналізм бюрократії та верховенство закону.
Лідерство в міжнародних організаціях та публічна роль вартового демократії.
Все те, від чого відмовляється сьогодні 47ий президент США.
BANNER3 Руйнуючи символічний капітал заради економіки, Дональд Трамп обнуляє одразу все.
Американська мрія більше не римується з етикою.
Джинси перестали бути дрескодом демократії.
Сполучені Штати позбулися рольової моделі зразка для наслідування.
І навіть якщо на наступному електоральному витку нинішній президент поступиться кріслом своєму опоненту, память про те, що 77 мільйонів американців обрали курс Дональда Трампа, нікуди не зникне.
У світу був хороший маяк.
На жаль, він згас.
Павло Казарін, для УП
Останні новини
більше новин