Зорієнтуємося на місцевості. Від загального до приватного.

• 1 •

Вивчення вимог Путіна до України будь-якої неупередженої людини підштовхне до неминучого висновку: незалежно від ставлення до конкретних запитів Кремля – їх неможливо задовольнити без ліквідації України в нинішньому вигляді як суверена і суб'єкта на міжнародній арені.

Наприклад: поки Україна є – Крим та інші територіальні захоплення легалізувати не вийде. А Україна – ще й як є!

• 2 •

Ліквідація/реорганізація країни – це політичне завдання, що передбачає:

• а) або повне захоплення влади, щоб провести рішення через внутрішній політичний процес,
• б) або якісь форми зовнішнього силового контролю, легалізацію задуму через зовнішні майданчики (ООН, ОБСЄ...) і нав'язування результатів тубільцям.

Для досягнення своїх цілей Путін використовує комбінацію військових і політичних заходів, що мають свій таймінг, структуру і межі ефективності.

Поки Росія не змінить мети (добровільно або через обставини) – зберігатиметься ризик силового вторгнення в Україну.

• 3 •

Вторгнення (військовий захід) у лютому 2022 року пішло для Путіна не за планом. Невдача.

У результаті почалася низка дробових військових циклів, які доповнювалися фоновим політичним впливом у спробах розв'язати завдання по частинах.

• 4 •

Будь-який задум радикальної перебудови України в інтересах Путіна робить пріоритетною метою Росії Київ, а також Одесу і Харків. Але.

Захопити Київ силою, щоб повалити владу, РФ нездатна. Політична кон'юнктура для вибуху зсередини також несприятлива.

Контроль над Одесою і Північним Причорномор'ям з боку РФ позбавив би Україну можливості торгувати, розвиватися, забезпечувати оборону. Але з кінця 2022 року суто військові важелі тиску на Одесу відпали. Залишилися політичні: терор і когнітивний вплив. Вони приносять горе, але не змінюють ситуацію.

А ось Харків залишається у зоні і прямого військового, і активного політичного впливу. Контроль над містом – це контроль над усім Лівим берегом. Тому до виходу на якусь тривалу стабілізацію періодично будуть мусуватися «плани захоплення Харкова». Технічно такі плани у Росії напевно є. Питання реалізації.

• 5 •

Минулої весни, після окупації Авдіївки РФ запустила цикли військових і політичних заходів з метою створення умов для вирішення політичного завдання – капітуляції України.

Почалося все з погроз «захоплення Харкова», що мало викликати ланцюгову реакцію і обрушити тил, а потім – фронт. Два місяці нагнітання. Після чого у травні 2024 року сталася не до кінця підготовлена атака.

Причини фальстарту росіян:

1. Харків не захитався, тривожність у місті до травня пішла на спад,
2. Конгрес США відновив допомогу.
3. Путіну треба було їхати у Китай з якимось позитивом.

Під час наскоку Росія знищила Вовчанськ і кілька сіл (абсолютно тупий злочин Москви), але ні до чого більшого це не призвело.

Курська операція остаточно збила Москві ритм.

• 6 •

У вересні – жовтні 2024 року російська армія із запізненням увійшла у піврічний військовий цикл, під час якого передбачалося досягти низки військових результатів, щоб перетворити їх на політичні.

Військових результатів досягнуто не було, імпульс закінчився до березня 2025 року (який я називав «місяцем жахів», бо інформаційна картина була страшнішою за реальну обстановку, потрібно було притримувати голову).

Військові результати РФ за березень такі:

• Найменша захоплена територія з літа 2024 року;
• Фактичне подвоєння втрат у перерахунку на км кв. окупованої території;
• Драматичне зростання втрат автотранспорту (мінус мобільність). У квітні така сама ситуація.

До лютого через колосальні втрати у живій силі на тлі відсутності бажаних результатів, накопичення розривів між втратами і боєготовим поповненням російська армія була змушена тимчасово зменшити кількість штурмів і організувати перегрупування своїх військ на низці напрямків.

Щоб якось підтримувати динаміку війни, Путін активізував терор цивільних у тилу. З лютого цей показник зростає. У березні кількість обстрілів Харкова подвоїлася. У квітні вже більше жертв і постраждалих...

• 7 •

Базові причини неуспіху росіян:

• а) зміна характеру війни, що детально розбирав генерал Володимир Гаврилов через концепт «сірих зон» ще торік (є публікації, є ефіри).
• б) прогрес української армії (за всіх відомих проблем).

Українська армія по всій лінії фронту почала вибудовувати мобільну «зону ураження» (kill zone) глибиною 10-20 км. Там, де таку зону вибудували, складається оманливе враження, що фронт зупинився.

За фактом: штурми ворога тривають, але наші війська перемелюють російську армію без залишення території. І що головне – з тенденцією зменшення своїх втрат. Так ще не скрізь, у ворога є просування, але сутнісний результат такий. Росіяни буксують і випадають з усіх графіків.

У підсумку всі військово-політичні зусилля Кремля на 2024 рік провалилися. Втрати російської армії за рік тільки вбитими (!) становили щонайменше 125 тис. осіб. Але Україну не вдалося загнати на капітуляцію ні до дати виборів у США. Ні до дати інавгурації Трампа. Ні до сьогоднішнього дня.

Наприкінці березня глава Розвідувального управління Міністерства оборони (розвідка Пентагону), глава ЦРУ і командувач військ США в Європі (командувач військ НАТО) в один голос заявили, що військових передумов для капітуляції України до кінця року немає. По суті – це оцінка результатів піврічних зусиль російської армії...

• 8 •

Трамп зайшов на посаду і запустив новий політичний трек на вильоті проваленого військового циклу Кремля.

Риторика деяких членів його команди (Віткоффа, Маска та ін.) взимку 2025 року доводила, що їх брифували росіяни ще до початку каденції. Через що в ефір некритично вивалювалися російські заготовки. Але умов для конвертації цих заготовок як не було, так і немає понині.

Для РФ на якийсь час утворилася сприятлива зовнішня кон'юнктура, але Кремль не зміг забезпечити потрібні «реалії на землі». А взяти Україну нахрапом не вийшло.

Ба більше: США (їх явно ввів в оману Кремль) розібралися, що наявними політичними інструментами завдання не вирішується. Тому з переліку вимог зникла тема виборів. Хоча всім, хто читав українську Конституцію, це було зрозуміло з самого початку.

Віткофф і Шойгу синхронно заявили, що саме у Конституції проблема. Але будь-які рухи з нею – це довго, важко і непередбачувано. Не варіант для Трампа...

До березня виникла ситуація, ймовірність якої я описував: накопичилися військові чинники, які на повний зріст поставили перед Кремлем запитання – підморожуватися чи продовжувати?

Моя гіпотеза була у тому, що без мобілізації або знаходження інших джерел живої сили тримати тиск і організувати накат необхідної інтенсивності не вийде. А мобілізацію проводити не можна – це непопулярно і суперечить логіці деескалації. Що створює об'єктивні передумови для паузи з можливістю виходу в політичний трек.

Росіяни частково вирішили проблему живої сили за допомогою корейців і підкручування деяких гайок. Але все одно, як бачимо, виникла «оперативна пауза», потрібне перегрупування і поповнення військ. А тут ще 9 травня на носі. Останній шанс масштабно розіграти карту Перемоги.

Утворилося поле для різних сценарних рішень.

• 9 •

Російський вождь усім виглядом показує, що вирішив іти в травнево-осінній наступ. Пропонуючи вмовити його цього не робити ціною поступок. Щоб, зафіксувавши поступки, все одно спробувати щастя.

Але простір для поступок залишився тільки на його половині поля. Тому зараз з боку РФ буде сезон мерехтливої «деескалації» і шантажу.

До того ж очевидно, що Путін:

• не спроможний забезпечити безпеку своїх святкувань у Москві (епічне досягнення після «Київ за 3 дні», чи не так?);
• не спроможний організувати якийсь гарний військовий результат у найкоротший термін.

Якби російські війська десь ефектно наступали, Путін би не грав у жодні «перемир'я», навіть під натиском Трампа. Але діяти без оглядки він уже не може. Як мінімум йому потрібен час на концентрацію сил. То у чому логіка йти на неприйнятні поступки, якщо ворог провисає і все одно за фактом обдурить? Захоче стабільного миру – всі тільки за!

• 10 •

З точки зору чогось швидкого для США, залишилося тільки дві опції:

• Перемир'я за допомогою тиску на РФ, з фіксацією, щоб Путін не смикався. При всьому скепсисі, у США такий ресурс є.
• Вихід із війни під слушним приводом.

Тому Трамп згадує термін «близько 2 тижнів». Бо через два тижні для Путіна відпаде фактор 9 травня, аж до вересня. Президент США піддав критиці і Зеленського, і Путіна. Публічно – вони обидва погані. Це шлях відходу. Що поробиш, якщо обидва «не готові»? Він старався і зробив більше, ніж Байден з Обамою, які в усьому винні...

Кремль технічно зняв бар'єр для оголошення раптових «перемир'їв», заявивши про «перемогу» у Курську. Також Росія почала люто легалізовувати північних корейців, демонструючи, що 1) цінує союзників, 2) готова масштабувати участь корейців і, можливо, не тільки їх.

З огляду на хиткість становища всіх сторін, момент потенційно – справді історичний. Бо пазли можуть скластися по-різному.

Наприклад, злетить у повітря ще один склад, де росіяни місяць збирали кошти для літньої кампанії – випадання з графіка, потрібно відкладати, сидіти у «перемир'ї». А раз по раз відкладати – можна спровокувати зміну настрою в армії і у суспільстві. Бо ідея «перемир'я» росіянам нормально заходить.

Думаю, Стармер, який публічно «понадіявся», що до кінця травня є надія вийти в якийсь стійкий режим припинення вогню, допускає якийсь такий ланцюг подій.

• 11 •

Тож зараз потрібно себе внутрішньо готувати до наступного.

Атмосфера просякнута очікуваннями і надіями на світ, що «все якось закінчиться». Щось же відбувається? Раптом щось вийде?

Це збиває людей.

Поки що інерційний сценарій полягає в продовженні бойових дій ще на пів року, з поступовим вичерпанням потоку американської допомоги і згортанням залучення США.

Якщо США перестануть дарувати, але погодяться продавати і не введуть (не)гласного ембарго, погіршення не будуть занадто чутливими. Почнуть заважати – буде погано. Багато людей зараз працює, щоб поганого не сталося.

У росіян загальна ситуація з прискоренням погіршується. Мабуть, розрахунок на те, що до зими нам буде гірше, ніж їм, і ми почнемо валитися на фронті і у тилу.

Найкращий спосіб наблизити мир і хитнути у бік стабільного підморожування на хороших умовах – посилити допомогу фронту у найближчий місяць. Підтримати своїх чим можливо. Росіяни будуть накручені «побєдобєсною» ейфорією, але у силах і засобах вони технічно не можуть істотно додати. Психологічний настрій буде визначальним.

Коли російські окупанти побачать, що за «перемир'я» українська армія не просіла, а західні партнери зафіксують відсутність провалу у суспільстві, більше шансів на здорову дипломатію та оптимальну підтримку.