Переговори щодо України президента Сполучених Штатів з Путіним, про які так багато говорить Дональд Трамп можливі, але не очевидні. Адже абсолютно ясно, що російський диктатор має занадто велике его, щоб вести справжні переговори. Попри страшні провали в економіці Російської Федерації, Путіну, використовуючи всю енергію свого силового апарату та потужної пропагандистської машини,  поки що вдається залишатися на плаву. Але владна піраміда режиму диктатора почне розпадатися, як тільки його провали стануть очевидними для пересічних росіян.

Путіну здається, що він легко переграє президента Америки під час особистої зустрічі, і потрібно, щоб вона тільки пройшла в потрібному місті та у відповідний час. Адже під час зустрічі в Гельсінкі йому одного разу вже вдалося це зробити.

Та Путін так і досі не зрозумів, що все, що нині робить 47 президент Сполучених Штатів – це не що інше, як запровадження у внутрішню і зовнішню політику принципів «геополітичного вуду» – трампізму. За якого за магічними заклинаннями, що Америка понад усе, приховуються куди складніші процеси. Процеси, які до певного часу, залишаються нерозшифрованими для стороннього спостерігача.

І чим більше Путін буде відкидати мирні пропозиції Трампа, тим більше американський президент буде тиснути на нього. Трамп звик до можливості домінувати над своїми опонентами за допомогою грошей і влади. Він використовуватиме будь-які необхідні засоби, щоб зберегти перевагу та використати цю перевагу. Водночас, російський деспот добре вивчив профіль особистості Трампа. Путін підлещувався до американського президента, проте це тільки обманний трюк щоб приспати його пильність та нав’язати йому свої вимоги щодо України.

Хоча в Кремлі бачать, що поки що у Трампа немає остаточно визначеної стратегії ведення справ з Путіним щодо України, а у Путіна немає бажання, щоб президент США виглядав добре перед своїми партнерами. Поки Дональд Трамп тактично маневрує, російський диктатор хоче нанести йому ганебну дипломатичну поразку. Затягуючи можливість не тільки припинення війни, але й замороження протистояння на час початку переговорів. 

В Москві дуже сподіваються, що Трамп змусить Україну домовлятися з Росією на її умовах. Що по суті стане негласним проголошенням нового світового порядку. Путін сподівається, що у цьому новому світовому порядку Сполучені Штати вже не будуть світовим лідером. В Кремлі розраховують на те, що тепер країни, які є сильнішими за своїх сусідів і мають ядерну зброю, зможуть робити на міжнародній арені усе, що їм тільки заманеться. Після чого Китай, через декілька років продемонструє цей принцип, тільки вже в глобальному масштабі.

Крім того, якщо навіть Україна погодиться на відторгнення своїх земель, то всерівно Росія не візьме на себе жодних зобов’язань не вторгатися пізніше на решту територій. Якщо по лінії розмежування стоятимуть європейські миротворчі сили, то в плані Трампа не передбачається, що американські війська візьмуть на себе відповідальність  захищати їх, якщо російські війська знову почнуть рухатися на українські землі.

Трампізм став своєрідною релігією для великої частини населення Америки. Вони й досі продовжують сліпо вірити в те, що віщає їм публічно їхній душепастир. Водночас  президент США залишається повністю непрогнозованим політиком, спонтанні дії якого важко прорахувати. Тому сподіватися на те, що він швидко відновить допомогу Україні, означає не підготуватися до варіанту, за якого ця допомога відкладатиметься знову і знову під різними приводами.

 Західна цивілізація знаходиться в смертельній небезпеці. Адже війна Росії в Україні є прямою загрозою лідерству та провідній ролі демократичних держав в світі. А доля самого Європейського континенту залежить від того, як закінчиться російсько-українська війна. Підстрахувати в такій невизначеній ситуації Україну могла б Норвегія.

Історія суворо запитає у тих світових лідерів, котрі збоку спостерігають, як Україна стікає кров’ю, і реально мало роблять для того, щоб припинити російську агресивну війну. Багато хто на Заході, говорячи про допомогу Україні у війні з тоталітарним монстром – Російською Федерацією, вважають, що вони допомагають достатньо. А ось сусідні європейські держави, нібито, мали б допомагати більше.

 Подібне перекидання відповідальності на інших вже призвело до того, що у такий відповідальний момент історії, коли фактично вирішується доля світової цивілізації, хтось в Європі намагається відсидітися за мурами захисту НАТО, думаючи, що воювати за них мусять інші. Європа мусить нарешті прокинутися і діяти таким чином, щоб відбити російську загрозу, яка нависла над усім континентом.

Тому потрібно шукати й інші можливості для швидкого надання Україні військової допомоги. І вони існують. Так на сьогодні Норвезький фонд національного добробуту (NBIM), який є спеціальним підрозділом Центрального банку, вже складає більше ніж 1 трильйон 400 мільярдів доларів.

Цифра державних накопичень просто величезна. Ця маленька країна, з населенням всього 5 мільйонів осіб, завдяки своїм високоосвіченим, раціональним і професійним людям, спромоглася мати такий значний вплив на світові комерційні та енергетичні ринки. Можемо говорити про “норвезьке чудо”, коли Норвегія, яка колись була однією з найбідніших країн  Європи, де люди навіть у ХХ столітті часто не мали достатньо необхідної для елементарного виживання їжі, а інфраструктура її була примітивною, стала одним із економічних лідерів Європи.

І якщо раніше її єдиним експортним товаром була риба, то тепер, в протягом останніх 50 років, Норвегія перетворилася на провідного експортера газу та нафти. Нафта, газ, вилов лосося та оселедця стали основою національного багатства норвезької нації. Однак маючи на сьогодні найбільший у світі державний фонд добробуту, вони потерпають від загрози можливого іноземного вторгнення. У  минулому столітті це була окупація Норвегії Німеччиною, нині це небезпека вторгнення путінської Росії, яка дуже ласа на чужі гроші та ресурси.

Саме кордон Норвегії з Росією є тією найбільш болючою проблемою, яка не знімається повністю навіть тоді, коли ця держава давно вже є членом оборонного альянсу НАТО. За багатьма показниками Норвегія – це унікальна країна. Зараз норвежці посідають четверте місце у світі за рівнем валового внутрішнього продукту на душу населення. Водночас Норвегія займає друге місце в рейтингу найбагатших країн світу в грошовому вираженні, з найбільшим запасом капіталу на душу населення серед інших країн та стала потужним зовнішнім кредитором.

Норвежці володіють величезними запасами нафти, особливо з огляду на чисельність їхнього населення. Норвегія видобуває приблизно 2 мільйони барелів нафти на день, тоді як Сполучені Штати видобувають 11 мільйонів барелів. Це при тому, що населення США в 66 разів є більшим від норвезького. І прибутками від нафти володіють всі норвежці, а не так, як в Російській Федерації – Путін і кліка найбільш наближених до диктатора осіб.

Норвегія є добре керованою демократією, і вони накопичили прибутки від нафти та газу, інвестуючи їх так, щоб їхні громадяни  отримували вигоду зараз і в майбутньому. Створивши глибоко продуману систему стабілізації та уникання можливих ризиків, норвежці ретельно керують своїм суверенним фондом добробуту для міжгенераційного співробітництва між теперішніми та майбутніми поколіннями норвежців.

Але нині норвежці сидять на величезній купі грошей, і це дуже ласий шматок для Москви. Тому, ймовірно, в Осло вже не раз ставили собі питання, чи не буде саме Норвегія, а не держави Балтії, наступною країною, до якої Путін спробує вдертися, щоб він міг контролювати все постачання нафти та газу в Європі?

І це зовсім не риторичне питання. Адже може цілком відтворитися ситуація часів Другої світової війни, якщо західні союзники й далі будуть допомагати Україні за залишковим принципом. Коли німецькі війська вторглися в Норвегію 9 квітня 1940 року, плануючи захопити короля Гокона VII та уряд, щоб змусити країну капітулювати.

Однак королівська родина, уряд і більшість членів Стортингу встигли евакуюватися до того, як окупаційні сили досягли Осло. Тоді німці вимагали від короля призначити уряд на чолі з прихильником нацистів Відкуном Квіслінгом.

Але король відхилив німецький ультиматум. 7 червня 1940 року король, наслідний принц і уряд вирушили з міста Тромсе до Англії, заснувавши уряд у вигнанні в Лондоні, щоб очолити зусилля опору. Король Гокон став головним символом боротьби норвезького народу за вільну та незалежну Норвегію.

Як вчать приклади з історії, все може повторитися, якщо вчасно не зробити з цього потрібні висновки. Сьогодні  кожна нація, яка цінує демократію, повинна повністю підтримувати зусилля України захистити себе від кривавої агресії Путіна, розуміючи, що при цьому вона захищає і своє майбутнє. І ця підтримка має включати стільки зброї, матеріалів та фінансів, щоб українці могли вигнати ворога зі своїх міжнародно визнаних територій та відбити в Кремля всяку надію загарбувати ще нові землі.

На сьогодні Норвегія є однією з найдемократичніших, найбільш політично стійких і соціально орієнтованих держав на землі, з розумними лідерами, гендерно збалансованим представництвом у парламенті та довгостроковою, непохитною відданістю захисту світу від потенційних агресорів і тиранів.

Враховуючи усі ці фактори, можна спробувати розв’язати проблему фінансування допомоги Україні дещо іншим шляхом. Запропонувавши Європейському Союзу виступити в ролі гаранта надання Норвегією Україні кредитів.

Тут можна розглянути два варіанти. Перший – виділення Україні Норвегією короткострокового кредиту, поки не буде вирішене питання з переданням українській стороні арештованих в Європі та Америці 300 мільярдів російських фінансових активів.

Другий – надання довгострокових міждержавних кредитів Норвегією Україні, терміном на 10-20 або більше років, що різко б змінило ситуацію з допомогою українському народу в національно-визвольній війні з московськими загарбниками.

Нині на кін поставлено так надзвичайно багато, що необхідно в екстреному порядку донести ідею норвезької  допомоги Україні до тих в Брюсселі, хто приймає рішення в Європарламенті та його профільних комітетах. 

Доцільно було б українській стороні оперативно, через дипломатичні канали, звернутися до своїх союзників в Євросоюзі, – Польщі, Литви, Латвії та Естонії – висунути в ЄС пропозицію норвезької фінансової допомоги Україні. Одночасно розпочавши переговори з Осло з цього питання.

Норвегія може вирішити долю війни Росії з Україною. Тільки потрібно швидко прийняти необхідні відповідні рішення. Норвегія робить багато правильних речей. А рішення допомогти Українській державі у надзвичайно критичний для неї момент, може визначити подальшу долю Європи на десятиліття, якщо не на століття.