Щоби не частішали такі трагедії, коли пиряють ножем представників бусів, а також аби кожні 2 хвилини (офіційна статистика) не ставалося СЗЧ – влада й суспільство мають зняти зі себе обладунки самодурства й чесно поміркувати над тим, що:

1. Люди не бачать сенсу гинути в малорезультативній війні, яка не має досяжних проривних цілей, а лише віртуальні й захмарні.

2. Стояння насмерть на одному місці не може подаватися як мега-успіх, бо це якраз і підпадає під категорію "стаціонарна м’ясорубка" (термін Залужного).

3. Усі все бачать, а після міндіча й поготів: мародерство немислимих масштабів унеможливлюють народну самопожертву, над якою круком кружеляє збагачення верхівки.

4. Недарма в західних медіа з’являється означення "дивна війна" (strange war) – вони теж вивчають статті витрат на "футбольні поля зі штучним покриттям у фронтовій зоні", а також 2 млрд грн на ура-цензуру.

5. Галас про обов’язок померти, як би він не надривався, ніколи не перекричить спокійне і врівноважене право жити.

6. Держава, яка планує комерційний експорт зброї, не має права плакатися про її нестачу. Держава, яка на кінець року анонсувала 3000 ракет, не мала би втрачати території такими темпами.

7. Мусить восторжествувати прагматика війни, бо люди потребують не обнадійливих казочок про кордони-1991, а реалістичного й об’єктивного бачення, розрахунку, оптимуму. Бравурно вдавати далі, нібито країна може воювати вічно. Це навіть не самообман, а умисел.