Перша книга Залужного. Що він розповідає про себе, армію та відносини з Офісом президента
www.pravda.com.ua
Tue, 21 Jan 2025 05:30:00 +0200
В суботу 25 березня 2023 року Росія обстріляла центр Краматорська, влучила в пункт видачі гуманітарної допомоги в Херсоні, вбила артилерією двох цивільних у містах Часів Яр і Торецьк.
Загалом того дня українські війська відбили понад 50 російських атак, а кількість бойових втрат росіян з моменту повномасштабного вторгнення досягла відмітки в 170 тисяч. Словом, яке промовляли тієї весни цивільні на кухнях і яке дратувало бійців, було контрнаступ.
В Міноборони закликали громадян не запитувати у військових, коли він відбудеться, щоб не заважати їм працювати.
А президент Володимир Зеленський заявив прямо навесні контрнаступ почати не можемо недостатньо зброї.
Тієї суботньої ночі одна з ключових постатей російськоукраїнської війни, головнокомандувач Валерій Залужний, відкрив зошит і написав Моєму дідові, Кондратенку Василеві Сергійовичу, учасникові Другої світової війни, присвячується.
Таким було перше речення його майбутньої книги.
Генерал вирішив, що вона має бути не автобіографією, не мемуарами, а просто розповіддю про себе. Як згадує Залужний, коли він тільки замислювався про те, щоб почати роботу над книгою, його налякав Вінстон Черчилль.
Суворий і вимогливий, він дивився на українського воєначальника з обкладинки Спогадів про Другу світову війну і нібито питав його Ну що, хлопчику Подужаєш.
Залужний подужав, принаймні перший том.
Писав ночами, від руки.
І коли через півтора року він дістав книгу Черчилля з шафи, той вже дивився на Залужного з усмішкою добродушного дідуся.
Ми битимемося на пляжах, ми битимемося в районах десантування, ми битимемося в полях і на вулицях, ми битимемося на пагорбах ми ніколи не здамося, проголошував британський премєр та міністр оборони у своїй видатній промові в 1940 році.
Ми маємо битися всюди, де тільки можемо, битися там, куди закинула нас доля вторить йому Залужний у книзі.
Перший том майбутньої трилогії під назвою Моя війна видавництво Вавилонська бібліотека випустило наприкінці 2024 року дві наступні частини називатимуться Наша війна та Їхня війна.
Проте зараз його не знайти в книгарнях, а видавництво за місяць з моменту виходу книги встигло відправити читачам тільки 40 замовлень. Автор зазначає, що перший том призначив передовсім для молоді.
Він пише про своє дитинство і юність, карєрні злети та моменти, коли міг втратити роботу, про мудрих вчителів і справжніх героїв, що траплялися на його шляху. Але разом із тим в його оповіді широкими мазками зображується стан українських Збройних сил напередодні війни, деінде згадується контрнаступ 2023 року та даються натяки на відносини генерала з владою країни.
На цих трьох аспектах ми й зосередимо свою увагу. Тож, що цікавого про українську армію, війну та взаємини головнокомандувача та Офісу президента можна дізнатися з книги Валерія Залужного.
Обережно, спойлери BANNER5 На посаді головнокомандувача Вже в перший місяць свого перебування в статусі головнокомандувача, у серпні 2021го, Залужний був вражений неготовністю системи управління ЗСУ до керування операціями і всією збройною боротьбою, якщо ворог вдереться в Україну з кількох напрямків як в результаті й відбулося.
Навчання восени 2021 року лише підтвердили його висновки.
Залужний із сумом зізнається, що й сам доклав руку й розум до створення системи, що була ефективна максимум для ведення операцій одночасно на двох напрямках.
Зрештою цю неготовність довели й перші дні повномасштабної війни. Напередодні російського вторгнення не вистачало і бойових частин для протидії ворогу, і озброєння, і техніки.
Але головна трагедія, на думку генерала, була в слабкості протиракетної оборони, що прямувала до абсолютного нуля.
Коли Залужний взявся за перо, він пообіцяв собі не згадувати в рукописі події після повномасштабного вторгнення.
Мовляв, про велику війну він напише згодом.
Але в окремих епізодах все ж таки не стримався.
Цікаво, що при цьому майже не йдеться про контрнаступальні операції 2022 року, хоча, здавалося, їхня успішність достатній привід для гордості.
Набагато цікавіший автору контрнаступ 2023 року.
Колишній головком зізнається, що наступальна операція на трьох основних напрямках, яку спланував Генеральний штаб, ледь не спричинила глибоку кризу в стосунках із партнерами.
Забезпечення армії на той момент він оцінює на рівні 5060, а інженерними засобами на 1015.
Наполегливе підштовхування нас вперед і концентрація зусиль на одному напрямку це загибель воїнів, втрата техніки і невиконання оперативного завдання.
Слід було, хоч чого б вартувало, вгамувати запал наших партнерів та переконати власне керівництво у правильності наших дій.
Водночас парадокс полягав у тому, що і партнери в особі генерала Міллі, і наше керівництво, на жаль, в особистих бесідах слухати нас не хотіли, пише Залужний.
Під загрозою, підкреслює він, було проведення операції на півдні, тому що гарячі голови в Міноборони підштовхували Зеленського до перекидання боєздатних частин на схід, та й сам президент хотів швидких перемог.
Допоміг у ситуації випадок.
От що про нього розповідає у своїй книзі Залужний.
BANNER1 В один із вечорів наприкінці червня йому зателефонував міністр оборони Олексій Резніков і попередив, що щойно поговорив із президентом, а тепер терміново має побачити головкома.
Залужний чекав на погані новини і важку розмову найбільше він боявся наказу про перекидання українського угруповання з південного напрямку на схід.
Проте коли Резніков зявився, випромінюючи неймовірну енергію й світло, виявилося, що справа в іншому. До The Washington Post потрапила інформація про українські частини й підрозділи, що проходили підготовку на натовських полігонах.
В результаті, можна було зробити висновки про кількісний і якісний склад всього українського угруповання.
Необхідно було запобігти публікації матеріалу.
І Резніков сподівався, що калібр Залужного допоможе вмовити газетярів відмовитися від нього.
А сам Залужний раптово зрозумів, що йому випадає неабиякий шанс прорвати інформаційний вакуум, що склався навколо нього.
Він був упевнений в обмін на поступки WP попросять його про інтервю.
Те, що треба Один із помічників головкома звязався з керівницею українського бюро газети Ізабель Хуршудян.
Питання розвязано, але в редакції є зустрічна пропозиція, пане Резніков, передає Залужний вимоги журналістки, які вона оголосила після консультації з редакцією.
Ви повинні дозволити генералові Залужному дати інтервю нашому виданню.
Так 30 червня 2023 року The Washington Post вийшла з ексклюзивним інтервю Залужного.
В ньому він нагадав, що контрнаступ це не шоу, і підкреслив, що наступати без F16 все одно, що йти вперед з луками і стрілами. Інтервю, яке вгамувало запал одних і повернуло на землю інших, пише про нього Залужний.
Залужний і Офіс президента Ревниве ставлення ОП до публічності генерала можна побачити не лише в історії про те, яким чином головкому воюючої країни вдалося висловити свої думки на шпальтах всесвітньо відомого видання.
Іноді йдеться про контроль до дрібниць. Так, наприклад, Залужний пише, що в серпні 2023 року зустрічався з сімома дітлахами і їхніми наставниками з Національної бібліотеки України.
Вони чекали на зустріч ще з травня, щоб подарувати генералові зроблену власноруч вишиванку.
Мимохідь Залужний додає, що працівники Офісу президента неодноразово дорікали йому за часте спілкування з дітьми.
Читайте також Війна проти політики.
Що насправді відбувається між Зеленським і Залужним В книзі є й інший цікавий з цього погляду епізод.
В ньому керівник однієї зі структур ЗСУ доповідає головкому, що група не повернулася із завдання.
Залужний часто не називає прізвищ та обходиться напівнатяками, але ймовірно, йдеться про командувача ССО в 20222023 роках Віктора Хоренка. Проте зараз нам цікава не сама доповідь.
У передмові до цієї історії Залужний зауважує, що коли його співрозмовника призначали на посаду, то сам генерал був у напруженому стані і не лише через події на фронті.
Мої особисті стосунки з керівництвом країни загострювалися з кожним днем, пояснює він причину цього.
Якраз його призначення без врахування моєї думки і моя та Генерального штабу, мяко кажучи, опозиція до нашого керівництва нічого доброго не віщували.
BANNER2 Стан Збройних сил до війни За моей кроваткой загудел мотор, Покатил по полю бронетранспортёр.
Падают снаряды, завязался бой.
Ты не бойся, мама, я с тобой Валерій Залужний вирішив стати військовим ще в дитячому садочку, коли розучував цю пісню настільки вона роздмухала його уяву.
Все його доросле життя, до призначення послом у Великобританії в 2024 році, повязане з армією.
Тож не дивно, що в його біографії, наче в дзеркалі, відбивається стан української армії від середини 90х і до великої війни.
Повне безправя молодших командирів перед старшими позначалося і на підлеглих.
Вони мали боятися.
Системи боятися не випадало, бо її не існувало.
Вже давно не було партії, що пильно наглядала звідусіль.
Розмитою здавалася й Батьківщина, що не давала гарячої води й тепла у класи.
А ось окрему людину боятися можна.
Якщо ця людина змусить себе боятися, згадує Залужний про свою службу в Одеському інституті сухопутних військ, куди він потрапив в 1997 році на посаду командира взводу. Курсанти інституту зобовязані не порушувати військової дисципліни.
Курсанти мають щохвилини щось робити, бажано руками.
Курсанти постійно борються за те, щоб закріплена за ними територія була в найкращому стані.
Слідкування за цим, зазначає Залужний, і називалось в ті роки командирською роботою.
Валерій Залужний Справжню людину, а тим паче лідера визначає характер, а не його робота, посада чи набір виконуваних завдань Фінансовий стан військових був скрутним.
Він згадує, що лише в 1999 році держава почала платити офіцерам зарплату.
До цього родина старшого лейтенанта Залужного ледве зводила кінці з кінцями та виживала завдяки офіцерському пайку.
У Збройних силах зустрічається багато достойних людей Залужний часто згадує їх по іменах.
Але сама армія як система в книзі генерала це негаразди із забезпеченням, відсутність можливостей організувати належну бойову підготовку, фактичне роззброєння і стара пострадянська система управління та керівництва, яка не дає шансів вирватися з кола рутини.
BANNER3 У 2007 році, одразу після отримання диплома про закінчення Національної академії оборони України, Залужного призначили начальником штабу 24ої окремої механізованої бригади.
Його майбутні підопічні тим часом проходили неочікувану перевірку, в процесі якої управління запізнилося на стрільби.
За це Залужному, який ще навіть не приїхав до нового місця роботи, вклепали сувору догану.
В бригаду ж у згоді з приписом я прибув лише за три дні, пише він.
Ніхто й не думав розбиратися така була система.
Вона вмирала.
Найбільший розпал деструктивних процесів, спрямованих на повне знищення ЗСУ, Залужний спостерігав у 2011 році, за президентства Віктора Януковича.
За два роки його командування 51ю ОМБ, її штат зменшився майже вдвічі.
Людей вистачало виключно для несення служби в наряді та підтримання порядку на території.
Дизпалива видавали 20 літрів на місяць це при тому, що бригада розміщувалася в двох містах та мала бригадний полігон.
За рік до вторгнення, у 2013му, вже навчаючись у Національному університеті оборони, Залужний проїжджав повз штаб рідної бригади та завітав у гості.
На столі, за котрим він колись працював, лежала стройова записка.
З дозволу нинішнього командира Залужний її проглянув і його волосся стало дибки.
Штат бригади зменшували втричі.
З початком війни з Росією Збройні сили почали потроху виходити з пострадянського мороку, пише Залужний.
Навчання з бойовою стрільбою стали повсякденністю.
Щорічно проходили ефективні навчання органів управління це допомагало війську рухатися в одному напрямку. Але це був лише початок армійської перебудови.
Шалена бюрократія з армії нікуди не ділася.
Залишилося вельми актуальним ще одне слово з радянського минулого показуха.
Один із найяскравіших моментів у книзі це приїзд у середині 2015 року до сектору Б охоплював територію навколо Донецька другої людини в державі.
Вірний собі, Залужний не називає його прізвища, використовуючи замість цього займенник з прописної літери.
Майбутнього візитера він характеризує як людину, що має не лише політичну силу, але й величезний адміністративний вплив.
Сам Залужний на той момент командував сектором Б і відчував, що приїзд Його не віщує нічого доброго.
Ситуація на фронті була вкрай складною.
Ворог розстрілював українські позиції, тоді як українським військам, внаслідок дії других Мінських домовленостей, була дана команда не відповідати.
Залужний називає цей період війною тих, хто був в окопах, проти тих, хто сидить у дорогих кабінетах і формує політику. BANNER4 Він підозрював, що високопосадовець їде, щоб виявити командирів, не здатних виконати вимогу не стріляти.
Залужний сподівався, що до місця зустрічі з візитером не долине канонада з Пісків, де українські війська намагалися приструнити ворога в єдиний можливий спосіб.
Нарешті Він приїхав.
Делегація випила чаю, військові прозвітували про ситуацію, вирушили на позиції.
Перша зупинка окопи.
Далі цитатою з книги А чому такий бардак спитав Він, повертаючись в мій бік.
Я не знав, що відповісти людині, яка жодного разу не була в бою, в окопі.
Не знав, як пояснити, що таке війна.
Товаришу такийто, врятував мене молодий ротний, рота отримала бойове завдання з оборони опорного пункту ліворуч смуга лісу, праворуч північна окраїна населеного пункту такогото, в глибину 1500 метрів, щоб не допустити прориву ворога в напрямку...
А чому у вас окопи не обшиті деревом Пане такийто, ставши на захист молодого командира роти, до розмови долучився командир сонячних підрозділу на правому флангу оборони УП, лісу катастрофічно не вистачає.
У нас його просто нема.
Дивно, сказав Він, навколо багато дерев, пиляйте, скільки потрібно.
Після цих слів він розвернувся й рушив до виходу.
Та пішов ти науй, подумав я собі.
Від УП На той момент секретарем РНБО був Олександр Турчинов.
В архівах можна знайти відеозаписи його візиту до сектору Б.
Зявляється на цих відео і Залужний. Я буду чесним, і про те, що мені не подобається, промовчу.
Але тільки про те, що не подобається і чого не люблю у своєму житті.
А може, й не промовчу, пише Залужний у вступі Моєї війни.
Він не розповідає деталей багатьох важливих подій, учасником і свідком яких йому довелося стати залишає це на майбутнє.
Іноді в рукописі зустрічаються фрагменти, які здаються ніби написаними для дуже вузького кола осіб занадто багато в них натяків.
Але це мовчання другорядне.
Бо головне надбання цієї книги не в інформації, яку ми могли з неї отримати, а в герої, з яким ми загалом не були справді знайомі.
Постать Залужного за ці роки набула міфічних рис.
Але в Моїй війні ми бачимо, як він сумує і радіє.
Не знаходить собі місця від хвилювання або випромінює хоробрість.
Іноді він дуже романтичний, іноді доволі приземлений.
Ми бачимо, як він ще дитиною ледь не помер, отруївшись ртуттю з розбитого термометра.
Як курсант Залужний чує від віщунки в потязі, що станеться війна і він в ній буде найголовнішим.
Як командир Залужний на видачі спорядження приємно дивується новенькому бронежилету, а отримавши вслід за ним шолом часів Другої світової, розмірковує Як би його не пробати в бою. Ми бачимо його живою людиною.
Рустем Халілов, УП UPCLUB
Останні новини
більше новин