Адміністрація президента Сполучених Штатів Джо Байдена запровадила найбільший за увесь час  пакет санкцій. Він  спрямований на нафтогазові доходи Російської Федерації, і може дати Києву та команді Дональда Трампа важелі впливу для досягнення угоди з Москвою щодо миру в Україні. Але до 20 січня, дня інавгурації нового президента Сполучених Штатів, залишається не так вже й багато часу. І зараз чимало експертів задаються питанням, чи не зніме Дональд Трамп хоча б частину санкцій проти Російської Федерації в обмін на тимчасове припинення або замороження воєнних дій Москви в Україні.

Новий президент США, звісно, може розпочати певні переговори з Росією щодо часткового зняття санкцій в обмін на призупинення воєнних дій під час переговорів з режимом Путіна. Але чи зможе їх завершити? Оскільки йому потрібна буде допомога Європи в знятті санкцій з Російської Федерації, а це зараз виглядає проблематично.

Не можна сказати, що Росія не відчуває падіння доходів з-за накладених на неї попередніх санкцій, проте досі Москві шляхом позаекономічних маніпуляцій, поки що вдавалося применшити їхній тиск не пересічних росіян. Тепер єдиний вихід вплинути на Кремль, підштовхнути інфляцію до такого рівня, щоб економічний тиск на свій сімейний бюджет вповні відчував пересічний російський споживач.  

Варто зазначити, що більша частина заморожених резервів Росії знаходиться в європейських банках. І Європейський Союз тут відіграє велику роль та може самостійно прийняти рішення не скасовувати санкції. Хоча чим менше країн беруть участь в їх накладанні, тим менш ефективними вони є. Однак, найефективнішими точками тиску на Москву є фінансові санкції, і більшість із них контролюються Сполученими Штатами.

Якщо говорити про ефективність накладених на Росію санкцій, то тут все залежить від того, якими є критерії  визначення їх успішності. Для тих, хто визначає успіх як перешкоджання здатності РФ отримати ще більше ресурсів для ведення війни, вони досягли успіху. Якщо визначенням було завершення війни, то, очевидно, вони не досягли своєї мети. Оскільки санкції – це не засіб, який виправляє все. Вони є одним із інструментів у дуже обмеженому наборі механізмів  відповіді, який не включає пряме військове залучення в російсько-українську війну.

Колективний Захід не повністю врахував попереднє накладання санкцій на Північну Корею та Іран. Не дивлячись на те, що росіяни потерпають від них економічно, але завдання шкоди економіці країни ще зовсім не означає заподіяння збитків тоталітарним правителям. Саме на це й розраховує Путін, думаючи, що санкції не зачеплять його особисто та російські правлячі еліти.

А поріг довготерпіння в населення Росії настільки високий, що потрібно ще багато зробити для того, щоб воно нарешті вийшло на вулиці Москви, Санкт-Петербургу та інших великих міст Російської Федерації. Тому навряд чи можна стверджувати, що стимулювання санкціями погіршення економічного стану пересічних росіян, здатне поки що істотно вплинути на владні повноваження тоталітарного путінського режиму.

Половинчасті санкції, які досі приймалися щодо Росії, Північної Кореї та Ірану, створювали у керівництва Сполучених Штатів та держав об’єднаної Європи ілюзію, що вони чинять великий тиск на ці диктаторські режими. Хоча насправді вони не змогли кардинальним чином вплинути на них. Оскільки постійно залишали шпаринки, скрізь які Путіну, Кім Чен Ину та іранським аятолам, великою мірою, вдавалося їх обходити, чи частково пом’якшувати їхню руйнівну дію.

Дехто з тих на Заході, хто уповноважений приймати рішення, пояснюють половинчастість прийнятих там рішень, небажанням провокувати збільшення конфронтації з Москвою. Хоча як саме Росія могла зайняти ще більш жорстку позицію щодо України? Це не режим Путіна атакує цивільні цілі 100 ракетами? Не він націлився на дитячу лікарню в Києві? Не він морив голодом, мордував та катував   українських військовополонених? Не говорячи вже про злочинне викрадення десятків тисяч українських дітей та надзвичайно жорстоке поводження з мирним населенням на окупованих територіях. Загарбники вже давно творять безмежів’я на українських землях, і цього не можна не бачити.

Звісно, що в резерві у Москви, якщо їй так потакати й далі та чекати на те, що ще може прийти в голову володарю Кремля, залишається використання ядерної зброї, сибірської виразки, холери, віспи та бубонної чуми. Зразки яких «миролюбні росіяни» й далі продовжують нащось зберігати в недрах своїх таємних лабораторій. Та й раптове поширення короновірусу по всьому світу, дивним чином схоже на застосування біологічної зброї проти існуючої людської цивілізації.

Санкції не працюють, як очікувалося, тому що Росія знайшла альтернативних партнерів, найбільшим із яких став комуністичний Китай. Його лідер Сі Цзіньпін неприховано очікує повного ослаблення Російської Федерації, і, зрозуміло, що вичікує, коли Росія вже не зможе захистити поки що контрольований нею Далекий Схід та Сибір. Перспективи на майбутнє у Москви не є оптимістичними, і Пекін продовжує вести з Кремлем хитру гру, використовуючи війну Росії з Україною в якості важеля, який мусить похитнути єдність Заходу. Що йому вже частково вдалося, залучивши на свій бік прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана та прем’єра Словаччини Роберта Фіцо.

Китай та Індія купують майже 85 відсотків російської нафти, таким чином підживлюючи воєнну економіку Путіна. Не припинивши ці незаконні енергетичні оборудки з Росією, неможливо взагалі вважати, що санкційний режим щодо РФ може вплинути на рішення Путіна продовжувати далі його вторгнення в Україну.

Хоча Росія наближає себе до стратегічної поразки. Адже навіть колишній Радянський Союз, перебуваючи на піку своєї військової сили, не зміг окупувати Афганістан. Економіка СРСР не змогла витримати напруги та економічних витрат афганської війни, і тоді Москва змушена була відступити. Чому в Кремлі думають, що в Україні в довготривалій перспективі все піде краще? Росія всерівно буде змушена шкутильгати додому зараз або шкандибати додому пізніше. З тією лише різницею, скільки загиблих на цій війні вона ще залишить. Іншого можливого результату в довгостроковій перспективі немає.

Як і не існує жодної причини того, що скасування санкцій проти Росії зараз відповідає стратегічним інтересам або безпеці Сполучених Штатів.  Після того, як Путін порушив Будапештський меморандум, пославши терористичні орди московських загарбників на українські землі, відступ перед кремлівською військовою машиною призведе лише до нових воєн, більшого розповсюдження ядерної зброї та анексії Китайською Народною Республікою Тайваню.

Скасування санкцій проти Росії поставить під загрозу безпеку Сполучених Штатів. І неймовірно тривожно, що Америка ввела лише незначну частину можливих санкцій, які могла застосувати проти Російської Федерації та прихильників Путіна на міжнародній арені. Особливо проти Китаю та Індії, які повинні піддаватися вторинним санкціям кожного разу, коли вони купують російську нафту.

Адміністрація президента США  Дональда Трампа, якщо він дійсно націлений на швидше припинення війни Росії в Україні, мала б піти на те, щоб різко знизити граничну ціну на російську нафту до 40 доларів за барель, конфіскувати «тіньовий флот» Путіна та здійснювати тривалі «регулюючі перевірки» щоразу, коли російські кораблі проходять через західні води.

Захід не мусить дозволяти російській дезінформації обдурювати себе, військова машина Путіна може бути поставлена на коліна лише за декілька місяців, якщо проти Індії та Китаю будуть належним чином застосовані санкції за допомогу Росії. Зробіть так, щоб санкції спрацювали – завдайте шкоди нафтогазовому бізнесу Росії. Без обслуговування старих свердловин і розробки нових путінській злочинній камарильї не вдасться хоч якось тримати свою економіку на плаву.

Нинішні санкції повинні бути ще посилені шляхом агресивного застосування. Незважаючи на офіційну процентну ставку в Росії в 21 відсоток, реальна ставка набагато більша. До цього додається падіння рубля, який став віртуальним та неконвертованим. Ці економічні фактори чітко вказують, що Росія не може дозволити собі вести тривалу війну на виснаження. Російська Федерація має економіку в 1/20 розміру економік США та ЄС разом взятих, і Захід має силу зламати хребет путінському режиму.

Подібне сталося 33 роки тому, коли Радянський Союз розпався, намагаючись конкурувати з видатками на оборону з державами-членами НАТО. До чого ще додалися наслідки катастрофічної для СРСР війни в Афганістані.

Суттєве збільшення військової допомоги Україні призведе до подібного результату, включаючи усунення Путіна. На цьому війна закінчиться і Україна збереже свою територіальну цілісність. Росія слабшає на наших очах, а заклики деяких нинішніх і майбутніх лідерів іноземних держав до «договірної капітуляції» України, слід просто ігнорувати.

Мета санкцій полягає в тому, щоб зробити війну настільки дорогою, щоб вона стала для Путіна повним провалом. Російський диктатор припинить її і розпочне переговори про врегулювання тільки тоді, коли побачить, що подальше затягування війни призведе до повного краху його режиму.

Умиротворення рідко буває успішною стратегією. Тому  єдиний спосіб, у який президент Дональд Трамп має скасувати санкції, це якщо Росія виведе всі війська з України, поверне захоплені землі та погодиться з тим, що Україна є суверенною державою. А як тільки це буде зроблено, Україна має отримати членство в НАТО. Трамп не повинен поступатися Путіну ні на сантиметр.

Якщо ж Трамп відмовиться від України та скасує санкції, які підтримують боротьбу українців за існування своєї держави, він увійде в історію як один із найбільших невдах. Санкції мають бути посилені та різко збільшені, щоб російсько-українські війна якнайшвидше закінчилася.

Нині Дональд Трамп стоїть перед чи не найбільшим викликом у своєму житті. Адже якщо він допоможе Україні відновити свій контроль над усіма окупованими Москвою українськими територіями, чим посприяє її перемозі  у війні з Російською Федерацією, то увійде в світову та американську історію на рівні з одним з найкращих президентів Сполучених Штатів – Рональдом Рейганом.