Була в мене подруга. До 24 лютого 2022 року
glavcom.ua
Sat, 21 Dec 2024 23:02:24 +0200
Був у мене товариш.
Російський дипломат.
Всі в його родині були дипломатами дід, батько, дружина, батьки дружини.
Еліта.
Купа мов, якими вони володіли.
Мій друг знав, окрім інших, екзотичну бенгальську.
Ми з ним познайомились під час роботи в одній міжнародній організації.
І він якось мені сказав ти знаш, неочікувано всі в спілкуванні між собою перейшли на російську мову.
Замість англійської.
І це означало, що одного разу більшість в цій організації, не дивлячись на походження, свого часу вивчала російську мову.
З тих чи інших причин.
Мій товариш приїжджав в Одесу, тут був у нас черговий фестиваль русскоязычной прессы.
І він запросив мене прогулятися морем, щоб поговорити.
Телефони ми залишили в машині.
Не знаю, чому.
Мій товариш сказав, що у нього зараз вибір їхати консулом в Одесу чи послом у Вірменію.
Спитав ти що про це думаш Я не знаю, чому його цікавила моя точка зору.
Але я відповіла не треба до нас, в Одесу. Ти ж знаш, що ти тут робитимеш Знаю, сказав.
Мені тут доведеться робити дуже брудну роботу.
Бо все буде змінилось.
Все стало набагато гірше, аніж було.
Він не поїхав ні в Одесу, ні у Вірменію.
Поїхав в іншу країну.
І помер від ковіду в своїй екзотичній країні, чию мову вивчав і підтримував у робочому стані все сво життя.
Була у мене подруга.
Азербайджанська журналістка.
Спочатку вона жила в Баку.
Там проти неї порушили кримінальну справу в тій країні і досі існу кримінальна відповідальні сть з реальними термінами увязнення для медійників, заарештували квартиру.
І тоді вона вирішила тікати з країни.
Опинилась у Москві.
Трохи посиділа у Лефортово.
Звідти її витягала міжнародна спільнота, були підключені авторитетні журналістські організації.
Витягли.
Подруга залишилась в Москві.
Ми часто з нею бачились.
Вона приїжджала до мене в гості.
Ми вечорами розмовляли про все на світі і знали одна про одну практично все.
Перший дзвіночок прозвучав у Вірменії.
Моя подругаазербайджанка змогла вїхати у цю країну за мандатом міжнародної організації Вірменія і Азербайджан перебувають у стані конфлікту і вїзд з обох сторін заборонені.
Ми пішли до музею жертв геноциду вірменського народу.
І поки я обливалась слізьми, слухаючи екскурсовода, моя подруга поморщила носа і сказала теж мені, придумали, повна хрня з цим геноцидом, все було не так.
А потім вона прийняла православя.
Почалися всі ці матушки мотрони і так далі.
Коли почався вромайдан, моя подруга була якраз у мене в гостях.
Її ковбасило в прямому сенсі слова.
Ну, сейчас вы выиграете, это однозначно, американцы помогут.
А потом посмотрите, что будет.
Моя подруга трохи крутилась серед московського політичного істеблішменту.
Певне, щось чула, про щось здогадувалась.
Після 2014 року ми ще трохи спілкувались.
Зідзвонювались.
Планували побачитися.
Ретельно оминали так звані політичні теми у розмові.
Подруга врешті решт повернулась до Баку.
У Москві їй не вдалось закріпитися.
Не виходило ні з роботою, ні з житлом.
А у Баку була квартира.
Арешт з якої таки зняли і її таки визнали невинною.
Потім було 24 лютого 2022 року.
І моя подруга почала писати абсолютну дичину.
Про геніального путіна і про нас, бандцівфашв.
Вона захлинаться від радощів, коли летять російські снаряди по нашим містам і по нашим дітям.
Зайшла зараз на її сторінку.
Все, як і ма бути великая россия, путин молодец.
Ну і купа фігні про Молдову, Грузію, Ізраїль.
Розуміте, вона справді, щиро хоче, щоб ми загинули Щоб я загинула.
Її, правда, мало хто чита.
Раніше ще намагались щось писати під її дегенеративними постами.
Але давно припинили.
Подруга.
Колишня.
Яка зна в Одесі все мо оточення.
Яка сиділа з нами за одним столом.
Яка бачила і нас, і місто без прикрас і ідеологічних примочок.
Моралі і висновків не буде.
Останні новини
більше новин