Столиця завершує спеціальну процедуру дерусифікації, яку розпочала в 2022-му. Цьогорічний пакет перейменувань топонімів Київрада розглянула аж у грудні, хоча деякі проєкти були зареєстровані кілька місяців тому. Серед ухвалених рішень – повернення історичної назви вулиці Лаврській і вшанування Героя України Павла Петриченка.

Попри значущість подібних питань, не всі столичні депутати їх підтримали. Найменше голосів «за» має група ПЗЖМ (Платформа за життя та мир), 28 обранців із різних фракцій «випарувалися» із сесійної зали під час обговорення проєктів, а деякі – не натиснули жодну з кнопок, тим самим проігнорувавши голосування. 

Детальніше про те, хто підтримав дерусифікацію, про поведінку Віталія Кличка під час голосувань, майбутні перейменування та виклики зі вшануванням загиблих військових у топоніміці – у матеріалі «Чесно» для «Главкома». 

Історична справедливість

Пленарне засідання Київради 4 грудня принесло столиці ще 18 перейменувань різного характеру. Вперше за 2025 рік депутати повноцінно розглянули й ухвалили відповідні проєкти, хоча спроб було вже кілька. Так, наприклад, половина ухваленого пакету чекала свого часу ще з моменту реєстрації в травні, а дві ініціативи – з минулого року. До того ж блок перейменувань вже з’являвся в порядку денному на засіданні 23 жовтня, проте тоді депутатам не вистачило кворуму, тож оголосили перерву. 

Були і провальні розгляди проєктів стосовно деколонізації. Так, 15 травня депутатам забракло голосів для перейменування скверу «Слава танкістам» та бібліотеки ім. О. Герцена – лише 50 та 52 депутатів були за. Зрештою обидві ініціативи повторно розглянули 4 грудня, і вони отримали нові назви. Тож відтепер сквер носитиме ім’я полеглого військовослужбовця Артема Соханя, а бібліотека – київського краєзнавця Сергія Вакулишина. 

Особливе місце в грудневому пакеті посіло голосування, що стосувалося вулиці Лаврської. Ця назва з’явилася в топоніміці лише в 2010 році «за проханням Московського духовенства» та в контексті запланованого візиту патріарха Кирила до Києва. У проєкті йдеться, що у суспільстві це рішення викликало широку критику та було сприйняте як політично вмотивоване – як поступка проросійським колам: «Враховуючи історичне походження назв, позицію громадськості та сучасні виклики, відновлення назв Івана Мазепи та Новонаводницька розглядається як необхідний крок до повернення історичної справедливості, впорядкування міської топоніміки та зміцнення української культурної пам’яті».

Відповідну петицію підтримали 6038 киян та 15 952 учасників рейтингового голосування на порталі «Київ Цифровий». Рішенню також передувало громадське обговорення, що тривало навесні 2025 року, і саме цей проєкт ініціювала не комісія з питань найменувань, а містяни, про що зазначив доповідач Ярослав Шибанов під час розгляду ініціативи. 

У підсумку рішення підтримали 72 депутати, а дев’ять не взяли участі в голосуванні, не натиснувши жодну з кнопок. Серед них Олександр Попов і Володимир Кравець із групи ПЗЖМ, позафракційний Костянтин Богатов, Ольга Веремеєнко з «Єдності», Роман Романюк з «Удару» та ще четверо депутатів «ЄС». Також частина обранців витягнули картки зі слотів на час розгляду проєкту – так вчинив, зокрема, позафракційний Ігор Кириленко та Ваган Товмасян з «Єдності». 

Фактично, цей пакет перейменувань підвів риску в процедурі дерусифікації, яка тривала в Києві з 2022 року. У коментарі «Чесно» член комісії з питань найменувань Тиміш Мартиненко-Кушлянський наголосив: «Процес дерусифікації в Києві розпочався тоді, коли законодавства з цього приводу не було. Тому це відбувалося в рамках спеціальної процедури, яку Київрада ухвалила в квітні 2022 року».

Для того, щоб перейменування не були хаотичними та здійснювалися під наглядом фахівців, утворили експертну топонімічну групу з представників наукових інститутів академії наук, яку очолив Олександр Алфьоров.  «Експертна топонімічна група за попередні роки три роки опрацьовувала пропозиції, які надходили від громадськості. І ті, що з-поміж усіх були верифіковані експертною групою для перейменування у рамках дерусифікації, ось цей масив ми, фактично, пройшли на сьогоднішній день. Від нього залишилось чотири об’єкти, які з різних причин досі не були перейменовані», – додав Тиміш Мартиненко-Кушлянський.

Як голосують депутатські фракції

Лідером за кількістю голосувань «за» цьогоріч став міський голова Віталій Кличко – він підтримав усі 18 проєктів, які були на розгляді 4 грудня. Нагадаємо, що минулого року столичний мер пропустив 97% голосувань щодо деімперіалізації, оскільки залишав сесійну залу під час затвердження порядку денного чи на початку його розгляду. Натомість цього разу кілька депутатів виступили з вимогою, щоб блок перейменувань розглядався позачергово. Відповідну зміну підтримали 77 голосами «за».

Така зміна у відвідуваності пов’язана насамперед із тим, що минулого року засідання проводив колишній секретар Київради Володимир Бондаренко. Натомість після того, як стало відомо, що він фігурує у скандальних «плівках Комарницького», оприлюднених в рамках спецоперації НАБУ та САП «Чисте місто», він залишив цю посаду. Тож із квітня 2025 року функції головуючого на пленарних засіданнях Київради виконує сам міський голова. 

Серед фракцій на першому місці за підтримкою перейменувань – фракція «Удар» із 85,9% підтримки голосувань, далі «Слуги народу», які голосували у 74,7% випадків та «Європейська солідарність» – 69,6%. Фракцією, що весь час натискає лише «за» у питаннях деімперіалізації, залишається «Голос». Так торік депутати мали 1,5% випадків, коли хтось з фракції «не голосував», а цьогоріч такого не було зовсім. Проте оскільки фракція залишається однією з найменших за чисельністю, а частина депутатів є чинними військовослужбовцями та відсутні на засіданнях, її показники є меншими, якщо порівняти з іншими. 

Протилежна ситуація спостерігається у ПЗЖМ. Нагадаємо, що група сформувалася на основі обраних від проросійської партії ОПЗЖ після її заборони. Депутати голосували «за» перейменування лише в 24,4% випадків, тоді як показник «не голосував» був більш ніж у півтора рази більшим – 38,9%. Рух «Чесно» регулярно зауважує, що в обов’язки депутата входить голосувати «за», «проти» або «утримався». Такої участі, як «не голосував», не передбачено зовсім. 

Гострою проблемою в ході ухвалення змін до столичної топоніміки залишаються випадки, коли їх намагаються заблокувати. Зазначимо, що кожен проєкт, який потрапляє до сесійної зали, вже має експертний висновок топонімічної комісії та пройшов окрему процедуру обрання нової назви. Проте й це не зупиняє деяких депутатів від політичних заяв. 

У такому контексті фігурує, зокрема, наразі позафракційний Ігор Кириленко, якого в 2020 році обрали від ОПЗЖ. Так, приміром, він виступив проти назви Івана Мазепи для вулиці Лаврської, а в 2024-му – проти перейменування вулиці Крилова на честь Наталії Кобринської. Найчастіше депутат висловлює пропозицію надати перевагу іншій назві топоніма або ставить під сумнів доцільність обраного варіанту.

«Випарувалися»: як депутати уникають відповідальності

Іншою популярною тактикою блокування «незручних» проєктів є імітація відсутності. Так депутат бере участь у низці голосувань, а потім раптово позначається в переліку як відсутній. За збігом обставин подекуди це може бути саме той проєкт рішення, проти якого депутат виступав усно в обговоренні. Вже за деякий час він «з’являється» в залі знову і поновлює свою участь у голосуванні.

Дехто свідомо виходить із сесійної зали на момент розгляду важливих ініціатив, інші залишаються на своєму місці, проте витягає картку зі слоту. Оскільки тривалість між розглядом проєктів може складати кілька секунд або хвилин, то стає зрозуміло, що вдавана відсутність є радше способом уникнути відповідальності. 

Рух «Чесно» проаналізував, що 28 депутатів Київради різних фракцій раптово зникли під час розгляду деяких проєктів із пакету дерусифікації та деколонізації на пленарному засіданні 4 грудня. Так вчинив, зокрема, раніше згаданий Ігор Кириленко, який так і не проголосував за перейменування вулиці Лаврської, попри свою участь в обговоренні, та не підтримав перейменування проспекту Маршала Рокоссовського на честь Дмитра Павличка. 

Найбільше голосувань пропустили Рустем Ахметов із ПЗЖМ, Олена Марченко з «Батьківщини» та Владислав Андронов із «Удару». Усі вони проголосували «за» перший проєкт у пакеті, а на результатах 17-х інших позначені відсутніми. У позафракційного Володимира Ялового навпаки –  депутат підтримував проєкти до початку блоку перейменувань і потім з’явився лише на останнє голосування в ньому. Натомість раніше згаданий Ваган Товмасян із «Єдності» «випарувався» лише на одному з голосувань, а в 16-х інших проєктах позначено, що депутат «не голосував». 

Деякі з депутатів не брали участі в кількох голосуваннях поспіль посеред блоку перейменувань і, ймовірно, на цей період залишили сесійну залу зовсім. Проте питання дерусифікації є критично важливими. До того ж уже цього року у Київради були випадки, коли голосів на подібних проєктах критично бракувало, тож вони не ухвалювалися. 

Яка подальша доля перейменувань?

Важливо розуміти, що хоча спеціальна процедура з дерусифікації в Києві добігає свого завершення, це не є остаточним завершенням перейменувань. Так із 2023 року існує закон про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики, а з літа 2025-го – закон про засади державної політики національної пам’яті.

Фактично, це обрамлює процес дерусифікації на національному рівні та регулює, що тепер рішення місцевого самоврядування про ту чи іншу зміну назв мають ґрунтуватися на висновках Інституту національної пам’яті. Крім того, це чітко окреслює поняття російської імперської символіки та що саме підлягає вилученню з публічного простору: «Це буде якийсь додатковий масив об’єктів, що назбирається для дерусифікації, згідно із висновками Інституту. За моїми підрахунками, таких об’єктів, скоріш за все, в нас буде близько десяти. Їх ми можемо очікувати, вочевидь, вже в наступному році», – пояснює Тиміш Мартиненко-Кушлянський.

Із самого початку деімперіалізації в Києві столиця була одним із небагатьох міст, де всі перейменування одразу здійснювалися під наглядом експертів. Віднині ця практика пошириться і по всій території країни, тож пропозиції відтепер проходитимуть додатковий фільтр в усіх громадах. 

Проте перейменування має ще одну складність, яка виходить лише за межі дерусифікації – вшанування в топоніміці загиблих військових. Такі проєкти досить часто з’являються в порядках денних Київради, і, вочевидь, їхня кількість стрімко збільшилася з початком повномасштабного вторгнення. Сьогодні ж столиця перебуває на етапі, коли кількість охочих змінити назву вулиці значно перевищує обсяг тих вулиць, які загалом підлягають перейменуванню. Експерти відзначають: на жаль, на певному етапі в минулому цей процес досягнув доволі загрозливих масштабів, коли заявники та ініціатори почали звертатися щодо всіх об’єктів – і тих, що підлягають дерусифікації та декомунізації, і тих, що ні. 

До того ж, трапляються випадки, коли на одній вулиці може мешкати одразу кілька полеглих воїнів, пам’ять про яких близькі хочуть вшанувати саме в такий спосіб. Так, у листопаді 2024 року з’явилася новина від голови комісії з питань культури Вікторії Мухи про те, що Київ призупиняє приймання заяв на перейменування, щоб уникнути конфліктних ситуацій та шукає нові рішення з меморіалізації. 

«Загальна тенденція цієї практики на сьогоднішній день полягає в тому, що і міська рада, і Інститут національної пам’яті рекомендують шукати альтернативні варіанти збереження пам’яті про загиблих бійців, окрім перейменування вулиць, оскільки їх на всіх не вистачить», – додає Мартиненко-Кушлянський.

Нагадаємо, що 4 грудня Київрада ухвалила перейменування вулиці Волго-Донської на честь полеглого Героя Павла Петриченка, про що Рух «Чесно» розповідав у нещодавньому репортажі. 

Аміна Лікар, рух «Чесно. Київ»