Європейський Союз та країни G7 розпочинають нову главу в економічній війні проти Росії. Якщо попередні етапи нагадували спробу регулювати потік води через решето цінових обмежень, то ініціатива, яку обговорюють на ранок 16 грудня 2025 року, виглядає як спроба перекрити сам кран. Захід планує завдати удару по найболючішому місцю російського експорту – логістиці, позбавивши танкери доступу до страхування та сервісу незалежно від вартості нафти. Це зміна парадигми: від контролю ціни до заборони інфраструктури.

Досі існувала «сіра зона»: близько 38% російської нафти перевозиться цілком легальним флотом, який формально дотримується цінової стелі (price cap). Ці судна користуються поважними британськими страховиками, ремонтуються в європейських доках і заходять у порти G7. Нова пропозиція, яку готують до 20-го санкційного пакета на початок 2026 року, має на меті ліквідувати цю опцію. Логіка проста: якщо ти везеш російську нафту – ти токсичний. Жодного страхування від Lloyd’s, жодного ремонту в Роттердамі чи дозаправки в Середземномор’ї.

Для морської торгівлі це вирок. Судно без авторитетної страховки – це «привид», якого не пустять у жоден цивілізований порт через ризик екологічної катастрофи. Тобто, «білий» флот буде змушений або відмовитися від російської сировини, або піти в тінь, втративши привілеї легального бізнесу.

Ця ініціатива оголила старий нерв європейської політики. Ми бачимо чіткий поділ на два табори. З одного боку – «яструби» Північної Європи та Балтії, підтримані Великою Британією, Францією та Німеччиною. Вони розуміють безпекові ризики. З іншого боку – «морські візники» Півдня: Греція, Мальта та Кіпр. Для цих країн перевезення нафти, навіть російської, – це мільярдні прибутки. Грецькі судновласники, які володіють найбільшим танкерним флотом, імовірно, стануть головними лобістами проти посилення санкцій, апелюючи до втрат економіки.

Саме тут варто відзначити системну дипломатичну роботу Володимира Зеленського. Його нещодавній візит до Дубліна був не випадковим. Президент України дуже влучно підсвітив проблему, вказавши на конкретні цифри: понад 450 танкерів «тіньового флоту» пройшли через економічну зону Ірландії лише за один місяць. Зеленський фактично вивів це питання з розряду «суто економічного» в площину національної безпеки європейських країн, адже ці старі, аварійні судна – це екологічні бомби уповільненої дії. Така аргументація значно посилює позиції наших союзників у дискусії з «південним лобі».

Головним викликом залишається так званий «тіньовий флот». Росія вже накопичила близько 600 суден-привидів, які ігнорують західні правила, страхуються в невідомих офшорах і часто вимикають трекери. Експерти слушно зауважують: повна заборона сервісу може просто виштовхнути залишки легальних перевізників у цю «сіру зону». Росіяни пересядуть на старі корита, які не заходять у порти ЄС, а перевантажують нафту прямо у відкритому морі біля берегів тієї ж Греції.

Проте, економіка – річ вперта. Обслуговування «тіньового флоту» коштує значно дорожче. Кожна ланка такої логістики – це додаткові витрати та знижки для покупців в Індії чи Китаї. Навіть якщо обсяги експорту збережуться (а ринок нафти зараз профіцитний, і Саудівська Аравія готова замістити російські барелі, що страхує світ від стрибка цін), реальні доходи Кремля продовжать падати. Вже зараз вони скоротилися на 27% з 2022 року, і нові барʼєри лише поглиблять цю прірву.

Захід переходить до стратегії «зашморгу». Нові санкції не зупинять російський експорт миттєво, але вони зроблять його токсичним, дорогим і технічно складним. Успіх цієї операції залежатиме не від декларацій, а від реального контролю: чи наважиться Європа фізично зупиняти та перевіряти підозрілі танкери в данських протоках чи Ла-Манші? Без механізму примусового виконання навіть найжорсткіші закони залишаться паперовими тиграми. Але сам факт обговорення таких заходів свідчить: час компромісів вичерпано.