• 68% ветеранів уважають, що держава не виконує своїх зобов’язань перед ними.

• Опитувані вказували, хто має підтримувати ветеранів: родина, друзі, волонтери. Державу не згадав жоден респондент.

• Програми з працевлаштування – на папері: від центрів зайнятості толку нуль.

• Більшість соціальних гарантій для ветеранів, закріплених у законі, повністю декларативні й порожні, без ресурсів їх виконати.

• Забрали фінансування санаторно-курортного лікування.

• Закон не враховує специфічні потреби ветеранів нової хвилі: психологічну реабілітацію, гендерні аспекти, підтримку підприємництва, інклюзивність для інвалідів.

• Більшість ініціатив – короткотермінові й без подальшого супроводу.

• Соціальні послуги мають характер разової допомоги замість того, аби ставати елементом безперервної реінтеграції.

• Фахівців із фізичної та психологічної реабілітації обмаль.

• Підтримку ветеранів скинули на місцеві бюджети, а там зеро.

• Держава завалила нею ж запроваджений інститут помічників ветеранів: їх передбачалося 11 354 посад (із розрахунку 1 фахівець на 100 ветеранів), а працює лише 1600 фахівців. Та й то нема охочих, бо зарплата 16 тисяч.