Вершиною цієї ейфорії стало двогодинне запізнення до Віткоффа та Кушнера. Але давайте про все по порядку.

Почати, напевне, потрібно з того що підтвердилася моя гіпотеза: США справді змінили стратегію переговорів. Логіка тепер наступна: в Вашингтоні вважають, що потрібно проговорити всі питання крім територій. А потім, у фіналі можна тиснути на нас територіями. В Кремлі це трактують не лише, як затягування часу, а й як можливість відділити переговори по Україні від економічних переговорів США – Китай.

Але повернімося до Путіна і зміни його психологічного стану. Я вважаю, що його впевненість (логічна частина) тримається на чотирьох китах:

1. Україна не отримає грошей від ЄС під репараційний кредит, а відтак, вже в березні у нас почнуться суттєві фінансові проблеми, які будуть різко посилювати управлінську та політичну кризу.

2. ⁠Путін зрозумів: США не можуть обвалити російську економіку. А увійшовши в діалог із Москвою, вони тільки погіршують можливості для цього обвалу.

3. ⁠Китай не буде поки поспішати з українським питанням. Китай грає в довгу, де потрібна слабка Росія, яка не виграє в цій війні і не стане частиною гри США. Думаю, з цього приводу і приїздив Ван І в Москву.

4. ⁠Ситуація на фронті.

Це все створює в Путіна ілюзію того, що ще трошки і він всіх переграє і повернеться в велику геополітику. Ситуація зводиться до формули: він слабкий, але навколо нього ще більші слабаки.

Головних мінусів цієї гри, як на мене два:

1. Путін мислить дуже короткими часовими проміжками 3-6 місяців (літній наступ, зимовий наступ, якщо точніше).

2. ⁠Він явно не враховує фактор Китаю, який ще не почав гру.

Є ще третій – в Росії з середини 2027 року почнеться реальна економічна криза (не рецесія, а криза, що б там нам не розповідали Іноземцев та Алексашенко). Але це виходить за межі часових планів Путіна. І України також.