Друзі, обіцяв дати оцінку обіцянкам Путіна, але ж немає сенсацій. Нічого нового щодо України на пресконференції бункерного щура не прозвучало. Той самий ультиматум і ті самі погрози, що були пів року тому і рік тому.

Дрібна спроба всіх обдурити. Він вірить у те, у що і вірив. Або ми здамося на його умовах, або він забере силою все, що хоче. Серйозно, він досі у це вірить. Як вірив у «другу армію світу». І навіть експерти йому кивають – мовляв, окупувати всю Донецьку область вийде тільки у 2027 році. Вони порахували середній темп просування. Але це війна і тут лінійні розрахунки не працюють.

Отже, Путін оголосив, що згоден на припинення вогню. За умови, що ЗСУ підуть самі... з зайнятих територій. Більшість ЗМІ впевнені, що мова зараз йде про Донбас. Я б не був так впевнений. Туман війни. І у момент гіпотетичної згоди Києва на таку вимогу – вуаля! Відразу може на стіл повернутися тема Запоріжжя і Херсона.

Або хтось вважає, що Путін буде вище таких маніпуляцій? Думаю, відповідь очевидна. А якщо ми не підемо, то як я писав вище – бункерний погрожує все взяти силою. Як у випадку з будь-яким шантажем і погрозами, емоції тільки заважають. В першу чергу потрібно оцінити реальність цієї загрози і реальність компромісу.

Вибачте, друзі, але щодо обох цих пунктів у мене великі сумніви. Я не вірю в те, що Путін дотримає слова. Я пам'ятаю, скільки разів він говорив про повагу до українських кордонів, про те, що Крим – це Україна, і клявся, що війни не буде. Він брехун. Причому вважає це нормою. Абсолютно кримінальна логіка – обдурити з вигодою це не гріх, а правильний хід. Тому коли він буде обіцяти вічний мир в обмін на поступки – я не вірю.

І коли він клянеться, що не планує нападати на Європу – їм вірити теж не раджу. Ми весь 2021 рік такі обіцянки слухали. І майже два місяці у 2022 році. Так що реальність компромісу тримається тільки на слові Путіна і підписаних ним папірцях. Слабенько. А, можливо, потім будуть гарантії від США. Можливо. Вони не кажуть, які.

Щодо реальності загрози – тут я теж не погоджуюся. Захопимо за допомогою бойових дій? Так це вже було. Не буду про Київ за три дні, набридло. Але всю Україну за місяць – був план. Харкову та Одесі відводили добу, якщо хто не знав. І теж кричали – здавайтеся, все одно захопимо. Поки що ні. Скільки часу брали Часів Яр і Торецьк? Півтора року вуличних боїв замість запланованого тижня. А вони 12 і 30 тис. населення в мирний час – для довідки. Костянтинівка близько 100 тис., Дружківка 65, Слов'янськ 120, Краматорськ під 200. При відповідній площі. Ця історія дуже довга. Звичайно, ми бачимо на прикладі Покровська і Мирнограда, що зараз вони не лізуть в лоб, як на Бахмуті. Просочуються, намагаються обійти і оточити. Проте таким шматком можна подавитися.

Висновок простий. Загрози бункерного щура перебільшені. Взяти Донецьку область у результаті наступу – не швидко і не просто. Про Запорізьку взагалі мовчу. Віри його обіцянкам вічного миру у разі поступок – трохи менше, ніж нуль.

Наші дії очевидні, передбачувані і безальтернативні. Опір. Тут випадок, коли крик «Стій, стрілятиму» не попередження, а чесна обіцянка порядку дій. Подобається це комусь чи ні, але у реальності тут немає вибору. А вибір ілюзії, ми дуже добре запам'ятали, потім обходиться занадто дорого...