Промова головної редакторки "Української правди" Севгіль Мусаєвої на церемонії нагородження лауреатів премії УП 100

Цієї середи команда "Української правди" провела вже третю церемонію нагородження лідерів України УП 100.

Ми зібралися в один із найскладніших моментів нашої новітньої історії, коли кожен з нас живе на межі – між втомою та силою, між компромісом і принципом, між тим, щоб адаптуватися, і тим, щоб залишитись собою.

Саме тому цьогорічна подія пройшла під назвою "Вибір на межі / Межа вибору", яка звучить не як абстракція, а як формула нашого сьогодення.

Ця тема народилася в мене ще влітку. У ті дні, коли ми стали свідками спроби знищити НАБУ та САП. Тоді багато хто з нас вперше за довгий час відчув, що навіть у війні є ситуації, здатні зламати хребет суспільства.

В той момент було складно уявити, що за кілька місяців ми опинимося в точці ще гостріших переживань і ще болючіших рішень.

Останні тижні були важкими – і це не треба приховувати. Ми бачили те, що ранить, те, що розчаровує, те, що змушує сумніватися в людях, у системах і навіть інколи в тому, чи існує ще та межа, за яку не можна переступати.

Я чула від багатьох: у мене після всього почутого опускаються руки . Саме тому я хочу почати з того, що нас тримає – з правди.

Навіть гірка правда краща за зручну ілюзію, бо правда не дає нам розминутися з реальністю і водночас дозволяє впливати на неї, а не тонути в ній.

А правда сьогодні така: ми зустрічаємо п'ятий рік повномасштабної війни з відкритими ранами. Ми знаємо, що ця зима буде складною. Ми розуміємо, що нашому війську бракує людей і зброї. Ми бачимо, що позиція частини наших партнерів змінюється, ставлячи перед нами питання, на які немає простих відповідей.

У певний момент може здатися, що нас намагаються підштовхнути до того, щоб ми поводилися так, ніби поразка вже сталася – не у воєнному сенсі, а в політичному й моральному. Наче ми маємо змиритися з тим, що боротьба виснажує, а тому її треба згортати.

Але, друзі, поразка – це теж вибір. І цей вибір ми не зробили.

Правда також в тому, що попри все, ми стоїмо . Ми зберегли країну там, де світ пророкував їй падіння за кілька днів. Ми пройшли шлях, який здавався неможливим, і змусили європейські держави переглянути свої оборонні стратегії, підготувати власні суспільства і подивитися на Україну як на взірець сили й приклад того, що демократія може чинити опір навіть імперській агресії.

І найголовніше – я хочу, щоб ми з вами розуміли та відчували: ми живемо не в країні Міндічів і Чернишових. Ми живемо в країні людей, які щодня тримають небо, землю, пам'ять і свободу. І кожного дня роблять свій вибір – бути українцями.

На цьогорічній церемонії УП 100 ми згадували історії людей, які своїм життям та вчинками показують, що таке вибір на межі.

Такі люди – нагадування про те, хто ми є. І чому ми досі стоїмо.

Друзі, зараз ми перебуваємо в моменті, коли історія не дає нам зупинитися.

Ми виснажені, але не зломлені.

Ми втомлені, але не переможені.

Ми живемо на межі, але ми не на краю.

Премія УП 100 має нагадати кожному з нас: Україна – це не прізвища корупціонерів, а імена героїв; не історії зневіри, а історії вибору; не втеча, а відповідальність перед минулими й майбутніми поколіннями; не тінь, а сила, яка тримається на світлих людях.

Севгіль Мусаєва