Дискусія в дусі «а скільки дивізій у якогось там Каспарова?» трохи не доречна.

Наведу аналогію. Литва.

Коли я міг про це предметно судити, Литва дуже сильно підтримувала Україну і реально допомагала (почнемо з того, що перші 100 стінгерів у січні 2022 року Україна отримала за згодою американців від литовців).

Межі матеріальних можливостей Литви (у тій же сфері передачі озброєнь) всім очевидні. Литовцям – перш за все. У частках – це багато, в абсолютних цифрах – не можна порівняти з умовними США або Німеччиною.

Але був знайдений спосіб масштабувати підтримку. Сталося це завдяки особистій позиції екс-міністра оборони Арвідаса Анушаускаса.

Анушаускас став першопрохідцем у відвідуванні цілої низки українських регіонів. Він відвідав Київ у березні 2022 року, коли російські війська ще нікуди не тікали, а намагалися оточити столицю.

Він відвідував Миколаїв (з Одесою) у лютому та Харків у квітні 2023 року.

З одного боку, це створювало інформаційний імпульс.

З іншого боку, Анушаускас за статусом – такий самий міністр оборони країни НАТО, як і всі інші. Завдяки його поїздкам було зафіксовано підхід: особисті візити міністра оборони країни НАТО в регіони України під час війни – це нормально. Хоча така постановка не всіх прямо радувала.

Адже, якщо один міністр може, що заважає іншим? На словах же підтримують однаково...

Це стимулювало поїздки, а поїздок з порожніми руками практично не було. Це забезпечувало особисту залученість і підсилювало аргументи. Ті ж, хто не міг їхати, були мотивовані підкреслити свій внесок іншими способами.

Тобто, маючи певну початкову вагу, недостатню для перелому, можна, тим не менш, зафіксувати позицію, яка отримає шанс стати нормою в більшому масштабі.

Межі можливостей Каспарова в тому, що в нормальній ситуації його ніколи і нікуди в Росії не оберуть. Тільки в якомусь фантастичному сценарії. Реальних важелів влади у нього не буде. Але, можливо, цього і не потрібно.

Незгораючий (глобальний) статус одного з найвидатніших шахістів в історії забезпечує, що його голос чують у різних країнах. Інші персонажі, які претендують на лідерство в російській опозиційній еміграції, а також західні політики, просто так відмахнутися від позиції Каспарова не можуть.

Каспаров – як Литва (у період, про який можу судити). Реально робить для України більше своєї формальної ролі.

А цілий ряд «блумбергів», особливо – європейських, не намагається. Причому, не для України, а для своїх країн. Про росіян я взагалі мовчу, там все складно.