"Кожна влада заслуговує на граблі, на які наступає".

Невідомий філософ

Уряд України створив робочу (експертну) групу з підготовки Стратегії реформування державного (публічного) управління України на 2026-2030 роки.

Це вже буде третя версія Стратегії РДУ. Перша на 2016-2020 роки була схвалена ще урядом Володимира Гройсмана в червні 2016 року, потім тим же урядом у 2018 році продовжена до 2021 року. У липні 2021 року розпорядженням вже уряду Дениса Шмигаля було схвалено нову Стратегію на 2022-2025 роки (умовно назвемо її Стратегія 2.0).

Нагадаю, що старт реформі державної служби в Україні дав новий закон "Про державну службу", схвалений Верховною радою 10 грудня 2015 року. Перша Стратегія 2016 року розширила рамку реформи на державне управління в Україні загалом.

Як продовження першої Стратегії до 2021 року, так і схвалення Стратегії у версії 2.0 було зумовлено невиконанням багатьох ключових завдань і заходів першої Стратегії. Разом із тим саме під час дії Стратегії 2.0 було схвалено 2 ключових закони з реформи державного управління, які мали бути схвалені раніше – закони України "Про адміністративну процедуру" та "Про службу в органах місцевого самоврядування", які були "невиконаними домашніми завданнями" ще зі завдань Стратегії 1.0.

Із важливих для реалізації реформи законів не прийнятими залишаються ще два закони. Перший - "Про Кабінет Міністрів України та Центральні органи виконавчої влади", який має більш чітко унормувати діяльність КМУ та ЦОВВ (зараз існує два різні закони – про КМУ та ЦОВВ з безліччю протиріч та неунормованих питань). Новим законом , зокрема, числі потрібно більш чітко унормувати взаємодію між КМУ, ВРУ та ОП, а невизначеність чи двозначність з деяких питань такої взаємодії у існуючому законодавстві обумовлює багато проблем, які шкодять прозорості та ефективності діяльності різних гілок влади в Україні.

Другий закон – "Про публічні консультації", який має зробити публічні консультації законопроєктів обов'язковими перед їх винесенням на голосування у ВРУ і не за одну ніч до голосування.

Проблеми із непублічним та кулуарним голосуванням багатьох законопроєктів у парламенті було і є причиною не тільки корупційних скандалів, але і значно шкодить якості самих законів. Тільки перелік таких випадків може зайняти не одну сторінку тексту!

Хронічне законодавче неунормування зазначених норм створює поле для "ручного управління" Урядом можновладцями, які часом не наділені такою владою законним шляхом – різними радниками, родичами, друзями тощо. Власне "ручне управління" є, на мою думкою, причиною того, що роками зазначені законопроєкти (які давно вже напрацьовані, в тому числі і за участі міжнародних експертів) не мають шансів на ухвалення різними владами в Україні. Саме невирішення цих питань дає ґрунт для корупції у вищих ешелонах влади, але, на жаль, і дає можливість "зовнішнього втручання" з боку спецслужб наших ворогів через своїх агентів впливу .

Ще одним із провалів реалізації РДУ перших двох версій Стратегій РДУ в Україні став нульовий результат у впровадженні в Україні системи національного стратегічного планування. Обнадійливий сигнал щодо старту цієї ключової сфери РДУ дало схвалення новоствореним Урядом Юлії Свириденко 13 серпня 2025 р. Концепції національної системи стратегічного планування. Але і тут не обійшлося без інтриги.

Проєкт Концепції довго і важко готувався та погоджувався із стейкхолдерами у Міністерстві економіки України, яким тоді керувала Юлія Свириденко. Але вже на стадії фінального погодження з міністерствами та Секретаріатом КМУ на початку цього року, коли вже здавалось, що все погоджено і результат уже можна буде виносити на Кабмін, Секретаріат Кабміну раптом виносить на розгляд свою альтернативну версію Концепції національної системи стратегічного планування!!!

Не буду обговорювати якість цього проєкту, але такі дії представників СКМУ можна назвати не інакше, як саботаж. Зрештою треба віддати належне Юлії Свириденко – практично зразу ж після призначення Прем'єр-міністром її Кабмін схвалив Концепцію в дуже, як на мою думку, якісній редакції. Тепер справа за її реалізацією.

Очевидно, що основною проблемою і гальмом для успішної реалізації реформи державного (публічного) управління в Україні – хронічна відсутність "політичної волі" в усіх урядах з 2016 року. Одна із причин відсутності такої "волі" – сумнозвісне "ручне управління" урядом, міністерствами та іншими держаними органами, особливо тими, які управляють великими грошовими потоками. Під час війни такий стан особливо небезпечний для таких сфер, як оборонні закупівлі та енергетична безпека . Корупційні ризики в такій системі "ручного управління" як правило стають корупційною реальністю.

Наслідком хронічної відсутності "політичної волі" стала відсутність реального політичного лідерства у здійсненні як реформи державної служби, так реформи державного управління загалом. Жоден із "призначених лідерів" реформи держаного управління (тобто міністри Кабінету Міністрів України) із 2016 року не став справжнім лідером реформи (взагалі, як часто "призначені лідери" стають справжніми лідерами?). А своє лідерство у реформуванні державної служби в Україні Національне агентство з питань державної служби (НАДС), яке воно мало у 2015-2016 роках, давно втратило і перетворилось у звичайний бюрократичний орган українського зразка (власне, про це свідчить і звіт Рахункової Палати 2020 року).

Варто відзначити також, що напрямок із цифровізації адміністративних послуг був і є таким собі самостійним напрямком, який доволі успішно здійснюється окремою командою Мінцифри практично незалежно від Стратегії РДУ, хоча цьому напрямку присвячений окремий розділ Стратегії. Очевидно, команда Мінцифри має власні орієнтири та інструменти контролю реалізації цифровізації не тільки в сфері РДУ. Таку роботу і її результати можемо тільки вітати.

Розуміючи, що Стратегія РДУ (як і інші подібні документи) аж ніяк не є документом, обов'язковим до виконання українським урядом (на жаль!), очільники ЄС підготували та схвалили Програму фінансової підтримки України від Європейського Союзу Ukraine Facility, куди включили три завдання реформ державного управління:

• Створення справедливої системи оплати праці державних службовців
• Прозора процедура відбору спеціалістів на посади
• Цифровізація управління державною службою та людськими ресурсами,

Ефект від реалізації який має бути: професійна державна служба без "кумівства" та корупції. Очевидно, досягти такого ефекту тільки за рахунок реалізації цих трьох компонентів РДУ малоймовірно. Але наразі і ці три компоненти не реалізовані .

В Програму Ukraine Facility ЄС заклав норму "спочатку реформи, потім кошти", яка, звичайно, краще працює в українських реаліях, ніж давати кошти за обіцянки. Власне поки що Ukraine Facility заміняє собою ключові стратегії реформування України. Звичайно, це не повна заміна, але все ж таки це працює.

Очевидно, що зараз і в майбутньому перспектива вступу до ЄС буде основним стимулом реалізації багатьох реформ в Україні, включно із реформою державного управління. Ключовою проблемою, як і раніше, буде спроможність різних державних інституцій і команд виконувати завдання і заходи щодо виконання вимог ЄС для країн-кандидатів та власних ключових стратегій.

Тому Кабміну варто не тільки проаналізувати роль і ефективність роботи ключових державних органів в реалізації реформ на шляху Євроінтеграції і ключових реформ в Україні, і, там де потрібно, прийняти кадрові рішення і замінити керівників тих органів, які показують слабкі і посередні результати . Критерії такої ефективності мають бути прозорими та однаковими для всіх державних органів та їх керівників БЕЗ ВИКЛЮЧЕНЬ. Часу на зволікання в Україні вже немає.

Сергій Сорока , експерт з питань реформи державної служби та державного управління в Україні