Еспресо у огляді пригадає історію однієї з найстаріших святинь країни – Михайлівського Золотоверхого собору.Від княжих часів до барокової величіОригінальний храм спорудили в 1108 –1113 роках за правління онука Ярослава Мудрого київського князя Святополка Ізяславича. Хоча перед тим, вважають історики, сам монастир, де пізніше постав золотоверхий храм, батько Святополка князь Ізяслав заснував ще у 1050-х роках, він носив ім'я св. Димитрія.Згодом, до речі, королева Анна Ягеллонка сприяла будівництву храму в Кракові, взірцем для якого був Михайлівський Золотоверхий собор Києва.Святополк II Ізяславич монастирську церкву присвятив своєму патронові архангелу Михаїлу. Можливо, однією з причин, що спонукала князя Святополка збудувати церкву, стала його перемога над половцями, оскільки архангел Михаїл був заступником воїнів.У XII столітті монастир був місцем поховання київських князів.Під час монгольської навали в 1240-х роках монастир зазнав великої шкоди. Монголи пошкодили собор та зняли його позолочені бані. У 1496 році монастир відроджено і перейменовано з монастиря св. Димитрія на монастир св. Михаїла, відповідно до назви церкви, збудованої Святополком. Після численних відбудов та розширень впродовж XVI ст. монастир став одним з найбільших та найбагатших монастирів України."Греко-католицька церква у 1612 році отримала королівський привілей на монастир. Однак коли намісник о. Андрій Грекович Антоній у 1618 році спробував поширити свою владу на обитель, це викликало різку реакцію: козаки схопили його та втопили в ополонці навпроти Видубицького монастиря", – йдеться на сайті Свято-Михайлівського чоловічого монастиря."На початку XX століття монастир щороку відвідувало приблизно 100 тисяч осіб — більшу увагу паломників у місті привертала хіба що Києво-Печерська лавра", – пише "Локальна історія"."Прочани дюжинами масово скуповували так звані перстеники святої Варвари  –  найпопулярніший київський сувенір. Перед богослужінням їх клали до срібної раки або на таріль біля гробниці. Вважали, так перстеники набувають чудодійної сили, стають оберегами від хвороб і епідемій". Михайлівський Золотоверхий собор, фреска Святої Варвари, фото: gettyimages Тут зберігали мощі святої великомучениці Варвари, що їх привезла перед шлюбом із князем Святополком Ізяславичем дочка візантійського імператора Олексія I Комніна. У XVII столітті за кошти гетьмана Богдана Хмельницького дерев’яний дах замінили на бляшаний. Головну браму визолотили. Ще через століття за сприяння Івана Мазепи церкву перебудували в бароковому стилі. Від початкової споруди залишилася тільки головна баня, частина стін і вівтарні абсиди. Натомість сам монастир значно розширили. Оновлену Михайлівську церкву перетворили на собор.Як знищили Михайлівський Золотоверхий  Михайлівський Золотоверхий собор на початку ХХ ст, фото: з колекції Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" Післи приходу до влади більшовиків, у 1922 році храм закрили. В середині 1930-х років, після перенесення столиці УРСР з Харкова до Києва, прийнято рішення про знесення собору та будівництво на його місці адміністративних будівель. Для цього в 1934 році вирішили провести конкурс на проєкт Урядового центру з місцем для парадів. На всіх проєктах поданих на конкурс, окрім одного, з розміщенням центру в районі Софіївської площі, зносився Михайлівський Золотоверхий собор.Рішення про знесення монастиря прийнято постановою Політбюро ЦК КП(б)У вже в лютому 1934 року, а демонтаж мозаїк почали проводити ще в 1933 році. Михайлівський Золотоверхий собор в 1930-х рр, фото: з колекції Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" Спроби ряду мистецтвознавців (зокрема, репресованих Миколи Макаренка, Дмитра Айналова) зберегти собор, або хоча б домонгольську його частину, влада відкинула."Імперська радянська влада знищила вибухівкою Михайлівський Золотоверхий собор 14 серпня 1937 р. Протягом 1935-1937 рр. знесли й майже усі історичні будівлі Михайлівського монастиря, а також розташовану неподалік Василівську (Трисвятительську) церкву", – писала у статті науковиця Наталія Хамайко.Навесні 1937 року в Державному Українському музеї у Києві (тепер  – Національний художній музей України), відкрили виставку пам’яток мистецтва Київської Русі. Зокрема там експонували мозаїки, фрески та два стародавні шиферні рельєфи з Михайлівського Золотоверхого собору. Однак директора Українського музею Пимона Рудякова того ж року звинуватили в українському буржуазному націоналізмі та репресували, а тогочасну експозицію музею розформували. "Частину експонатів передали до Софійського собору, що на той час уже був музеєм, а частину мозаїк та фресок разом з одним сланцевим різьбленим рельєфом відправили до Москви на тимчасову виставку, організовану Державною Третьяковською галерею, звідки росіяни їх уже не повернули.У часи Другої світової війни майже усі фрески та кілька мозаїчних фрагментів з Михайлівського Золотоверхого монастиря, що зберігалися у Києві, вивезли до Німеччини. Після реституції 1945-1946 рр. частину експонатів радянська влада розпорошила по кількох музеях СРСР, насамперед Новгорода і Ленінграда. У процесі транспортування деякі з них загинули, а збережені пам’ятки монументального мистецтва отримали значні пошкодження", –  зазначила у тексті дослідниця. Руйнування Михайлівського Золотоверхого собору в 1930-х рр, фото: з колекції Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" Багато смальтового розпису потрапило до Лаврського заповідника. Єдиний у той час з українських вчених, хто відмовився підписати акт на знесення Михайлівського Золотоверхого монастиря – Микола Макаренко, якого невдовзі за це репресували. Урядового центру, до речі, на місці Михайлівського Золотоверхого собору так і не збудували.Відновлення святиніДо ідеї відбудування собору повернулися незадовго до відновлення Незалежності, а одним з ініціаторів відбудови був письменник Олесь Гончар, меморіальну дошку якому в 2011 році відкрили на стінах собору.  Однак виявилося, що жодна архітектурна документація не збереглася. Архітектор проєкту Юрій Лосицький запропонував скласти проєкт за фотографіями, за якими виготовили комп’ютерні зображення.На початку 1990-х років Українська православна церква Київського патріархату розпочала збір коштів для відтворення собору. Грошей вистачило лише на початкові дослідження і стало зрозуміло, що без державної підтримки унікальну пам'ятку українського бароко не відбудувати. Після численних звернень громадськості президент Леонід Кучма видав указ, у якому відбудову Михайлівського Золотоверхого монастиря назвали загальнодержавним пріоритетом. Першою постала дзвіниця в стилі українського бароко у первісному вигляді. Відкриття собору відбулося на День Києва у 1998 році. У лютому 2001 року чотири фрагменти фресок XII століття Михайлівського Золотоверхого собору, що зберігалися в Ермітажі, передали Україні, в січні 2004 року передали ще сім фресок."Попри те, що частину унікальних мозаїк і фресок збережено в Україні, а на початку 2000-х рр. кілька пам'яток вдалося вивільнити з російського полону й повернути до Києва, низку творів монументального мистецтва доби Київської Русі росіяни й не збираються повертати законному власникові. Сьогодні країна-агресор продовжує хизуватися українською спадщиною князівської доби, безсоромно видаючи її за своє коріння, зокрема у Третьяковській галереї фрески, мозаїки й сланцеву плиту з Михайлівського монастиря демонструють у постійній експозиції "Дрєвнєрусскоє іскусство. Домонгольскій пєріод" (зала 56)", – писала Наталія Хамайко. Михайлівський Золотоверхий собор, фото: gettyimages Перші дзвони з часів БатияЩе одного символічного значення Золотоверхий собор набув іже в ХХІ столітті.   Під час силового розгону Євромайдану в ніч на 30 листопада 2013 року частина людей, які втекли від "беркутівців" знайшла прихисток на території Михайлівського Золотоверхого монастиря. Під час сутичок із "Беркутом" у соборі двічі (30 листопада 2013-го і 19 лютого 2014-го на території храму переховувались мітингувальники та розгортали там тимчасовий штаб. Семінаристи із Київської православної богословської академії допомагали мітингувальникам: ходили на нічні чергування, приносили медикаменти, робили чай, носили гарячу воду.У ніч на 11 грудня 2013 року дзвони Михайлівського Золотоверхого монастиря вперше за 8 століть били на сполох, до цього востаннє таке відбувалось у 1240 році, під час Монгольської навали. Саме завдяки звуку дзвонів до центру столиці зійшлося безліч киян і спроба зачистити Євромайдан працівниками спецпідрозділу "Беркут" та військовослужбовцями Внутрішніх військ МВС провалилася.Про Михайлівський соборМихайлівський Золотоверхий собор  – центральний храм Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря. На початку 12 ст. храм був єдиним у Києві, який мав золоту баню, тому і отримав назву "золотоверхий". Імена художників, які створили мозаїки і фрески Михайлівського Золотоверхого собору, невідомі. Ймовірно, в роботах брав участь давньоруський майстер Алімпій з Києво-Печерського монастиря. Загальна площа мозаїк, що збереглися –  45 м². Написи на мозаїках собору зроблено старослов’янською і давньоукраїнською мовами. Крім мозаїк і фресок, збереглися дві шиферні плити 1062 року з рельєфним зображенням вершників. Відомо, що іконостас для притвору Святої Катерини оздобив різьбяр Романом, оправу для Євангелія виконав київський золотар Самійло Ростовський. різдвяна служба у Михайлівському Золотоверхому соборі в Києві 7 січня 2023 року, фото: gettyimages 24 травня 2021 року, на території Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря відбулося відкриття офіційної резиденції Предстоятеля Православної Церкви України –  Митрополичого дому.