Сара Бейквелл. В кафе екзистенціалістів: свобода, буття і абрикосові коктейлі. – К.: Комубук, 2025Хай там як у цій книжці про Париж 1930-х років, але люблять його за попередню богемність. І якщо навіть про 1920-ті з їхніми легендами з письменницького світу, які тут починали – Гемінгвей, Гертруда Стайн, Дон Пассос – писали, що їхній Монпарнас, де вони гуляли, це лише купа будинків, гастрономічний магазин Дамуа, ліцей Станіслава, церква, і все. Мовляв, лише дресировані привиди й дешеві готелі, то що казати про пізніші часи. Проте, у 1930-х все відродилося, Париж полюбили заново, і зокрема бар Bec-de-Gaz, де зустрілися Жан-Поль Сартр, Симона де Бовуар і Раймон Арон, замовивши по абрикосовому коктейлю, і заодно започаткувавши одну із головних філософських та інтелектуальних течій ХХ століття — екзистенціалізм. Тож книга "В кафе екзистенціалістів: свобода, буття та абрикосові коктейлі" Сари Бейквелл запрошує у захопливу мандрівку цим потужним філософським рухом. Вона є колективним портретом Жана-Поля Сартра, Симони де Бовуар, Моріса Мерло-Понті, Альбера Камю, Карла Ясперса, Мартіна Гайдеґґера, а також пів дюжини інших європейських письменників і філософів того часу. Сексуальні, вишукані, епатажні, чуттєві й ерудовані: як реагували екзистенціалісти на моральну й політичну кризу 1930-х років? Як вони пережили загальноєвропейську катастрофу воєнного часу? Про що думали та про що говорили у своїх творах і дискусіях у кафе в роки післявоєнної відбудови? Їхні ідеї були не менш глибокими та яскравими, ніж їхні різноманітні й суперечливі особисті долі. Сплітаючи воєдино історію філософського руху з історіями людей, які його творили, авторка розгортає перед читачем неймовірну панораму інтелектуального життя Європи минулого століття, описану з перспективи його домінантних духовних пошуків та цінностей, головною з яких завжди була свобода. Яку не можна не любити.Вільямсон Мюррей. Темний шлях. Структура війни та піднесення Заходу. – К.: Стилет і стилос, 2025Війну не любить ніхто, але знати про неї, щоб вижити із цим знанням, варто всім нам. Наприклад, той самий Захід став домінувати у світі багато в чому завдяки саме військовій силі. І взагалі, саме війна протягом століть була головним інженером історії, про що мова у книжці "Темний шлях" Вільямсона Мюррея. І хоч п’ять революцій кардинально змінили сутність війни та сформували той світ, у якому ми живемо, але західна цивілізація не завжди мала військову перевагу. Проте динаміка безперервних змін - у стратегії, технологіях, логістиці, ідеології - зробила її найнебезпечнішим гравцем на полі битви. Тож автор досліджує цю історію від XVI століття до сучасності: від народження держави з професійною армією - до тотальної війни ХХ століття та до воєн сьогодення. Варто додати, якраз у сьогоденні все й змінилося, адже на арену війни вийшла країна, в якій цю працю видано. І поки західні держави у своїх генеральних штабах вивчають за підручниками історії стратегію і тактику російського агресора, який сьогодні напав на Україну, той давно вже змінив свою сутність і користується зовсім іншими методами ведення війни. Про це не прочитаєш ні в яких книжках, і про це знає лише ЗСУ, яка стримує ворога від нападу на Захід, "темний шлях" якого, описаний у цій книжці, може видатися легкою прогулянкою порівняно із тим, що його чекає в разі нападу російського окупанта. Стримати якого, додамо, можуть лише українські вояки, про яких ще напишуть монументальні праці.Тіль Маєр. Європейський фронт. Війна в Україні. – К.: Дух і Літера, 2025Автор цієї книжки - німецький фотограф і журналіст, який в часі, коли війна на Донбасі у 2017 році зникла з перших шпальт ЗМІ у Європі, брав свій фотоапарат та знов і знов їздив до зони бойових дій. Він документував, нагадував і передусім застерігав від того, аби не відгороджувалися від війни, яка відбувалася в центрі Європи. "Результат війни в Україні буде вирішальним для майбутньої свободи всього Європейського континенту, - нагадує він. - Європа не може собі дозволити ще раз проігнорувати цю проблему. Це може мати фатальні наслідки для миру на всьому континенті. Путін вірить лише в брутальну силу". Тож у своїй книжці репортажів і фотографій "Європейський фронт" Тіль Маєр розповідає про руйнування, страждання, смерть, але насамперед про мужність і глибоку людяність. Він розповідає про війну на прикладі чоловіків, жінок та дітей, яких він зустрічає. Це не політики, а люди, які повертаються у зруйновані села. Солдати на своїх позиціях. Солдатські вдови у жалобі за своїми чоловіками. Люди, які витримують обстріли у своїх будинках. Лікарі, які продовжують виконувати свій обов’язок у напівзруйнованих лікарнях. Часто саме ті, хто перебувають у великій небезпеці й скруті, допомагають іншим. "У росії демократична опозиція втекла, сидить у в'язниці або в трудових таборах, - зауважує автор. - росія не приносить нічого, окрім брутальної диктатури. Для переважної більшості українців таке життя не є життям у мирі. Саме тому вони борються. Попри те, що майже три роки всеохопної війни вже забрали в них дуже багато сил. Вони втратили близьких людей і часто своє житло. Мені боляче ще бачити. Водночас я вдячний їм зате, що вони дозволили мені розділити їхню долю, поділилися зі мною своїми історіями, щоб я міг розповісти в Німеччині про несправедливість щодо них".Маріам Найем. Як вдихнути вільно? Посібник з деколонізації. – К.: Лабораторія, 2025Ця книжка розкриває тему деколонізації не як складну політичну концепцію, а як глибоко особистий і емоційний процес - крізь емоції, відчуття, сумніви, страхи, пам’ять і любов. "Та й справді, все, що я роблю, - це тому, що я хочу, аби мої рідні, близькі, наше суспільство жило, було, існувало, бо я його люблю, - звіряється авторка. - В основі всіх моїх дій лежить це просте слово "любов" - воно є головним мотивом. Річ не лише в моралі чи справедливості, не лише в тому, що Україна має перемогти, бо за цим правда і так було б справедливо. Є ще й особистий мотив, який часто керує нашими повсякденними діями: ми любимо своїх близьких і прагнемо зробити для них усе найкраще. Я просто люблю своїх людей і хочу їм допомогти". Тож хто ж ми насправді і що означає бути українкою українцем? Чи маємо ми право на злість, коли треба відмовитися від власних спогадів? Чи можемо ми дозволити собі не знати, що робити далі? У своїй книжці "Як вдихнути вільно?" Маріам Найєм пропонує нам навчитися не боятися власної правди і повернути здатність відчувати, говорити, належати і любити. Кожен розділ книжки представляє окремий етап деколонізації: перші три - злість, сором, розгубленість - описують психологічні пастки, в яких ми можемо перебувати десятиліттями, не знаходячи виходу; наступні - допитливість, горювання, створення, прощення - пропонують інструменти і практики для виходу з цих пасток. Також книжка наповнена особистими історіями, цитатами людей, які намагаються осмислити свій шлях у постколоніальному світі, і глибокими роздумами над роллю емоцій і почуттів у процесі змін.Люк Салліван. Віпле, ану пожмакай! – К.: ArtHuss, 2025А ця книжка вже точно про те, що ми не любимо і часом навіть ненавидимо, але з чим давно змирилися і живемо, ніби так було завжди. Але все мало і має свій початок! Так у своїй книжці "Віпле, ану пожмакай!" Люк Салліван розповідає про свій досвід сприйняття реклами. "Усе своє дитинство я стріляв із уявного пістолета в містера Віпла, - згадує автор. – Він постійно перебивав мої улюблені телепередачі. Він з'являвся без запрошення на екрані мого телевізора, позираючи поверх окулярів на відвідувачок свого продуктового магазину та невдоволено піджимаючи губи. Дві жінки середнього віку, на вигляд. цілком респектабельні, стоять біля стелажів і перевіряють, чи м'які на дотик рулони туалетного паперу. Віпл махає на них руками і свариться: "Будь ласка, не жмакайте так сильно, це ж не абиякий папір, а Срагтіні". Та після того, як жінки поспіхом утікають із магазину, він не може втриматися -- підходить до упаковок с туалетним папером і теж крадькома жмакає їх. О, ті рекламні ролики були просто жахливі! Готовий побитися об заклад: якби реклама містера Віпла вийшла в етер сьогодні, уже наступного дня на YouTube з'явилися б сотні різних пародій на неї. Але тоді, у часи мого дитинства, все було інакше. У нас не було можливості обирати, що саме дивитися по телевізору". Але сьогодні можна не тільки обирати, але й самому керувати процесом, що й робить автор книжки, розповідаючи, як генерувати геніальні ідеї, і про те, як отримувати задоволення від самого процесу роботи.