Військово-повітряні сили є одним з найновіших видів військ, які в мілітарній історії існують трохи більше 100 років: перший бойовий політ здійснив під час італійсько-османської війни у 1911 році пілот П'єррі Джуліо Гавотті.

Проте вже за 35 років після польоту Гавотті США сформували Стратегічне повітряне командування, і 10 березня 1945 року 300 бомбардувальників В-29 одночасно скинули на Токіо 1 665 тон запалювальних бомб – еквівалент 85 повністю завантажених фур.

За обставин такого стрімкого розвитку, ще в часи Першої світової була розроблена Доктрина Дуе — концепція італійського генерала Джуліо Дуе, яка передбачає перемогу у війні через стратегічні бомбардування, що мають зламати моральний дух нації та змусити її капітулювати.

Дуе вважав, що у разі панування в повітрі ППО не здатна протистояти бомбардувальникам та іншим загрозам. Його ідеї справили великий вплив на розвиток авіаційних стратегій: Доктрина Дуе з перемінним успіхом реалізовувалась при бомбардуваннях Німеччиною Англії, під час "Вогняного шторму над Японією", в Корейській війни, у В’єтнамі та Югославії. Сьогодні цю ж концепцію намагається застосувати РФ проти Україні.

Але разом з загрозами з неба розвивається і українське ППО. Так, з 2022 року оборонці неба "обросли м’язами", інтегрувавши численні типи ЗРК та ЗГК, західні винищувачі, літаки ДРЛВ, зенітні БПЛА та навіть лазерні системи перехоплення. Посилення цілком резонне, адже у вересні 2022 року прилетіли перші передвісники майбутнього терору – "ЗСУ відбили масоване застосування одразу чотирьох Shahed-136", а вже 1 червня 2025 ворог за одну ніч випустив 427 БПЛА різних типів, які влучали в лікарні та електростанції – типова доктрина Дуе.

Рішенням, на думку Кабміну, є масштабування тактики мобільних вогневих груп шляхом залучення до виконання функцій ППО ширшого кола громадян. Так, спочатку керівник секретаріату фракції однієї з політичних партій у ВРУ повідомив про погодження пропозиції МО стосовно реалізації експериментального проекту залучення груп протиповітряної оборони (далі – ГППО), після чого на своїх сторінках один з народних депутатів опублікував ніби як попередній порядок регулювання вказаного пілотного проекту (далі – Порядок).

Тож чи є ідея позбавлення ЗСУ майже повної монополії на протиповітряну оборону прогресивним рішенням чи "народне ППО" спричинятиме більше шкоди ніж користі?

Перш за все варто коротко описати пропоновані Порядком нововведення .

Так, пропонується створити групи протиповітряної оборони в складі ДФТГ для знищення повітряних загроз. Хто отримає можливість стати членом групи протиповітряної оборони прямо не вказано, проте за інформацією депутатів "серед них військовослужбовці, члени ДФТГ та громадяни, що не підлягають мобілізації". Також:

• Джерелами фінансування будуть держ- та місцеві бюджети, а також фонд "United 24";
• ГППО утвориться за територіальним принципом у складі місцевого ДФТГ за ініціативою військової адміністрації, а підпорядковуватиметься місцевому ТРО;
• При цьому особи у складі ГППО не можуть виконувати ніякі завдання, крім заходів протиповітряного захисту;
• Члени груп протиповітряної оборони ГППО можуть використовувати власне майно, в тому числі стрілецьку мисливську зброю, власні безпілотні та, Господи-прости, пілотовані повітряні судна;
• Учасникам ГППО надається грошове забезпечення до 100 000 грн пропорційно до часу, протягом якого вони були залучені до виконання обов’язків;
• Облік ведеться командиром ГППО та надається звітом командиру відповідного підрозділу ТРО.

Хоч ризики створення такого "протиповітряного фольк-штурму" помітні неозброєним юридичною освітою оком, все ж доцільно їх детально описати.

Недоліки процедури розгортання:

Підрозділи ГППО будуть створюватись за територіальним принципом та будуть місцевими адміністраціями забезпечуватись, постає питання алгоритму їх розгортання.

Так, очевидно потреба Сумської або Харківської області у групах ГППО вище, ніж на Буковині. Тож чи можлива передислокація таких груп, розгорнутих на Заході країни, ближче до лінії бойового зіткнення або ДКУ. За таких обставин, чи обов’язок забезпечення "перекинутих" груп, покладатиметься на місце їх первинного розгортання, чи на ті області, в яких вони будуть діяти? У другому випадку умовна Чернігівщина власним ресурсами зобов’язана забезпечувати ГППО з десятка областей, якщо ні – то Чернівецька ОВА якимось чином має доправляти зброю та паливо за 700 кілометрів в умовний Чернігів в достатній кількості та оперативно.

Ризик ефективного забезпечення:

Тест порядку у відкритому доступі передбачає фінансове забезпечення ГППО через місцеві бюджети, фонд "United 24" та дежбюджет. Диверсифікація з одного боку раціональна: так, фонди та місцеві бюджети обмежені в можливостях закупівлі деяких боєприпасів (особливо тих, які вилучені з цивільного обігу). Хоч ст. 15 ЗУ "Про правовий режим воєнного стану", і надає військовій адміністрації повноваження "із забезпечення в умовах воєнного стану реалізації державних гарантій", але це, очевидно, не про закупівлю ракет-перехоплювачів, тож тут на допомогу прийде держбюджет і центральні органи.

Та з диверсифікацією забезпечення постає питання щодо відповідальності у разі факапів. Так, у випадку недостачі палива для завдань, хто відповість за небоєздатність групи – центральний орган державної влади чи розпорядник місцевих бюджетів, а може фонд "United 24"? Чи не є це засобом тиску, якщо одна з ГППО "неупереджено" повідомлятиме про її незабезпечення ніби то з вини місцевої влади?

Неузгодженість правового регулювання:

З відкритих джерел відомо, що до груп ГППО увійдуть особи, що не є військовослужбовцями або навіть членами ДФТГ. Беручи до уваги "звичний" арсенал мобільної вогневої групи – великокаліберні кулемети, зенітні гармати та ПЗРК – чи правомірним буде доступ цивільних осіб до такої зброї, яка повністю вилучена з цивільного обороту.

Навіть, якось врегулювавши доступ до Браунінга студентів та сантехніків - оперативна логістика та зберігання боєприпасів під питанням. Очевидно зберігання кулеметної стрічки в квартирі це злочин за ч. 1 ст. 263 КК України. В той же час, якщо боєприпаси будуть зберігатися в збройовій кімнаті підрозділу ТРО це повністю нівелює будь-яку ефективність: після оголошення тривоги особа сідає в своє авто, їде в частину, стоїть в черзі інших ГППО, отримує під підпис озброєння, а потім прямує на рубіж – час розгортання тривалий.

Ризики взаємодії та дружнього вогню:

Відповідно до тексту Порядку, ГППО отримають можливість використання безпілотних та пілотованих літальних апаратів, власної мисливської зброї тощо.

Проте за вказаних обставин постає питання взаємодії між ГППО та іншими складовими протиповітряної оборони, особливо якщо групи планують піднімати в небо під час відбиття атаки власну безпілотну та пілотовану авіацію.

Релевантним негативним прикладом "народного ППО" є збиття "Байрактару" 5 травня 2023 над Києвом, в який стріляло усе, що мало набої. Тоді, наприклад, інструктор з вогневої підготовки НГУ та збройовий експерт Тарас Олійник вказав, що тисячі куль різних калібрів БПЛА не збили (та і фізично збити об’єкти на висоті у кілька кілометрів не могли), проте випущені боєприпаси кудись впали і лише дивом нікого не вбили.

Корупційні ризики:

Розмір грошового забезпечення та не надто визначена звітність ГППО створює ризик корупції, коли офіцер ТРО "випадково" формує групи з осіб, які домовляються не виконувати обов’язки, а грошове забезпечення ділити, фіктивно "списуючі" паливо та боєприпаси – все "зав’язується" на військовослужбовці відповідної частини ТРО, що цю групу формує, адже він також її забезпечує, і він же отримує звіти.

Таким чином, хоч підвищення ефективності ППО є екзистенційним, на щастя, її розвиток триває перманентно. В той же час, описаний експериментальний проект наразі виглядає як спроба перекласти на мисливців обов’язки по збиттю "шахедів", адже доступі у публічному просторі особливості організації, забезпечення та залучення ГППО до виконання бойових завдань прирікає їх на долю дезорганізованих стрільців, чиї кулі випадково влучатимуть у киян чи харків’ян, а не по ворожим БПЛА.

Володимир Романчук