Дом культуры и страха. Как в Крыму существовал свой дом "Слово"
У центрі Сімферополя, на перетині вулиць Жуковського та Самокиша, стоїть чотириповерхова будівля з сімома під'їздами, зведена в стилі конструктивізму. Вона не привертає увагу туристів, її не згадують у путівниках, поруч немає інформаційних табличок.
Але саме в цих стінах у 1930-х та на початку 1940-х років вирувало інтелектуальне й мистецьке життя Криму. А згодом – оселився страх.
Це Будинок спеціалістів, кримський варіант харківського будинку "Слово".
У різні періоди це місце ставало осередком і творчим притулком для кримськотатарського інтелектуального й культурного руху.
В будинку мешкали видатні письменники: Юсуф Болат, що своїми творами збагачував кримськотатарську літературу, Шаміль Алядін і Максуд Сулейман, чия поезія та проза віддзеркалювали дух і біль народу. Умер Іпчі, чиє ім'я тісно пов'язане з кримськотатарською драматургією, також жив у цих стінах.
Будинок став справжньою кузнею музики та театру. Тут творили композитори Яя Шерфедінов та Ільяс Бахшиш, які відроджували національні мелодії, вплітаючи їх у сучасних музичних творах. Тут мешкав музикант Асан Рефатов, який створював з мелодії кобзи справжні музичні шедеври. Актори Сервер і Нуріє Джетере, чиї виступи на сцені кримськотатарського театру зачаровували і змушували замислитися, теж були мешканцями Будинку спеціалістів.
Усі вони, незважаючи на складні історичні часи, творили, мріяли, боролися – і цей будинок став для них не просто житлом, а місцем сили і натхнення. Тут лунала мова їхнього народу, жила культура і кувалася надія на майбутнє.
В День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу (самі кримські татари називають вигнання словом Sürgünlik) УП розповідає маловідому історію цієї оселі, яка стала дзеркалом долі цілої нації.
100 будинків для фахівців
23 березня 1932 року Рада народних комісарів СРСР ухвалила постанову про будівництво житла для фахівців і науковців. Планувалося, що протягом двох років по всій країні мають звести 100 багатоквартирних будівель. Одну з них, на 50 квартир – у Сімферополі.
Будинок спеціалістів мав стати житлом підвищеного комфорту для кримських науковців, інженерів, художників, музикантів, письменників, акторів та інших представників творчої та технічної інтелігенції.
Згідно з проєктом, всі квартири в ньому були три- та чотирикімнатними (в однаковій кількості), з корисною площею 47 і 65 квадратних метрів відповідно. Кожна з них мала містити окрему кухню, ванну кімнату та вбиральню – тоді це вважалося розкішшю й ознакою виняткового статусу мешканців.
[BANNER5]
На перший погляд – турбота про інтелігенцію: науковців, інженерів, митців. Насправді – продумана політика та стратегія Сталіна.
Такі будинки збирали в одному місці найосвіченіших, найталановитіших, найвпливовіших людей. Коли вони жили поруч, НКВС було легше спостерігати за ними, прослуховувати, змушувати доносити одне на одного, а в разі потреби – репресувати всіх одразу.
З іншого боку, подарунок у вигляді великої квартири з ванною і кухнею в 30-х роках – це як космічний корабель для простої людини. Той, хто отримував таку розкіш, почувався зобов'язаним. Це був спосіб створити ілюзію привілею, щоб тримати людей "на гачку".
Такі будинки ставали водночас і вітриною радянського модерну, і пасткою, в якій мешканці жили в постійній тривозі. В коридорах цих "будинків для обраних" народжувались нові п'єси, картини й наукові теорії. Але в тих самих стінах жили і шепіт, і нічна тривога, і невимовний страх.
Проєкт сімферопольської будівлі розробив Павло Кржижановський – один із провідних архітекторів Криму того періоду. Його стиль тяжів до конструктивізму – раціональної, чіткої архітектури без зайвого декору, що відповідала духу індустріалізації та нового радянського порядку.
Роботи з самого початку гальмувалися через хронічний дефіцит будівельних матеріалів, слабке транспортне забезпечення й загальну неефективність організації процесу. Будівництво, яке стартувало в 1932 році й за первинним планом мало завершитися вже в 1933-му, було повністю закінчене лише в 1937 році.
Дім став характерним прикладом забудови радянського Криму середини ХХ століття – функціональний, монументальний, з фасадом, де поєдналися риси конструктивізму та неокласицизму. Це був архітектурний компроміс між ідеєю раціональної, "нової" архітектури та естетичними вимогами соціалістичного реалізму, що вже починав набирати силу.
А відповідальність за затягування будівництва поклали не на неефективну систему, а на архітектора. У липні 1938 року Кржижановського заарештували співробітники НКВС. Іронічно, що деякі з них невдовзі стануть мешканцями Будинку з ротондою, який сам Кржижановський спроєктував у 1935 році для співробітників цієї структури.
Його звинуватили у шпигунстві та "шкідництві" під час проєктування Будинку спеціалістів. Звинувачення було повністю сфальсифіковане, як і тисячі подібних у ті роки. Архітектора засудили до п'яти років таборів та реабілітували лише після смерті Сталіна.
Будинок спеціалістів мав стати зразком нового радянського побуту – осередком інтелігентного, "культурного" життя в дусі соціалістичного реалізму.
І справді, цей дім дихав культурою: в його стінах писали поеми, репетирували вистави, жваво обговорювали книжки, вечорами лунала музика. Тут збиралися творчі люди, народжувалися ідеї, кипіло інтелектуальне життя.
Але, як і в харківському будинку "Слово", дуже скоро ці стіни стали свідками зовсім інших звуків: обшуків, нічних арештів, приглушених кроків у коридорах. А потім – мовчання, що оселилося в опечатаних квартирах.
[BANNER1]
Як дім, що мав надихати, почав душити
Навесні 1937 року в будинок заселилися перші мешканці. Це були бурхливі часи, позначені недовірою й напруженістю навіть між сусідами.
Так, у квартирі № 25 разом із дружиною та сином поселився відомий український професор архітектури, реставратор і археолог Павло Голландський. Він перебував у напружених, майже ворожих стосунках із сусідом – художником-соцреалістом Яном Бірзгалом.
Ці непрості стосунки мали глибоке підґрунтя: в 1924 році Бірзгал написав донос на Голландського, звинувативши його в "економічній і політичній контрреволюції". На щастя, слідство зняло ці звинувачення, і Павло Голландський зміг продовжити свою наукову діяльність. Особливо важливим був його внесок у етнографічно-археологічні експедиції 1925–1926 та 1928 років, у складі яких він працював разом із провідними дослідниками Криму та істориками.
У 1938 року НКВС заарештувало й самого Бірзгала. Художника звинуватили в участі у "троцькістській контреволюційній латвійській організації", проте йому пощастило: за рік справу закрили.
Ще двома мешканцями Будинку спеціалістів були український архітектор і художник Вячеслав Ковальський і його дружина, художниця Людмила Антонова-Ковальська. Одним із відомих проєктів Ковальського є сучасна будівля Кримськотатарського академічного театру в Сімферополі. В липні 1938 року, в розпал "Великого терору", Ковальський разом із Павлом Кржижановським та іншими архітекторами був звинувачений у шпигунстві та шкідництві щодо планування забудови. Ковальського заарештували просто в його квартирі. Точна дата й місце його смерті залишаються невідомими.
В 1937 році у комфортабельну квартиру під № 5 заїхала родина відомого кримськотатарського композитора Асана Рефатова. Він вже був символом музичного відродження свого народу, зокрема завдяки етнографічним записам народних пісень та створенню численних музичних творів.
Відомий своїми операми, музичними драмами та симфоніями, Рефатов став важливою фігурою в культурному житті Криму.
В тому ж році його заарештували, звинувативши в "націоналізмі" та "контрреволюції". За рік Рефатова засудили до найвищої міри покарання і розстріляли. Його твори конфіскували, а ім'я намагалися стерти з історії.
З 1937 року в Будинку спеціалістів разом із дружиною та трьома дітьми оселився відомий кримськотатарський поет, письменник, драматург, режисер і перекладач Умер Іпчі. Проте прожив він у ньому недовго. Того ж року Іпчі звинуватили в "націоналізмі", провели обшук в оселі й заарештували. А вагітну дружину з трьома дітьми вигнали на вулицю.
У 1938 році Іпчі засудили до 12 років ув'язнення в таборах суворого режиму. Він так і не повернувся до родини.
[BANNER2]
Місце нових віршів, пісень та ідей
У 1939 році в Будинку спеціалістів з'явилися нові мешканці – молоді, сповнені творчих задумів письменники.
В одну з квартир заселили трьох: Юсуфа Болата, його племінника Шаміля Алядіна, який саме цього року став головою Спілки письменників Криму, та Максуда Сулейманова. Простір, поділений на трьох, став не лише житлом, а й місцем, де народжувалися нові вірші, п'єси, ідеї – де, попри страх і тиск часу, тримався дух слова й свободи.
Юсуф Болат – видатний кримськотатарський письменник і драматург, чий талант голосно прозвучав у міжвоєнний період. Його роман "Алім" свого часу став справжнім бестселером, а сцена Кримського державного татарського драматичного театру бачила сім його авторських постановок.
У 1937 році Болат був прийнятий до лав Спілки письменників СРСР – важлива визнана вершина для літератора. А в 1940 році Юсуф одружився з Сидикою Умеровою та переїхав разом із дружиною у нову квартиру, в цьому ж будинку.
Шаміль Алядін – класик кримськотатарської літератури, поет, письменник, автор глибоко символічних і сміливих творів, зокрема романів "Запрошення на бенкет диявола" та "Я – ваш цар і бог". У 1940 році він створює родину, і молоде подружжя так само оселяється в окремій квартирі № 9 на третьому поверсі.
Письменник Максуд Сулейманов мешкав у Будинку спеціалістів з 1939 по 1941 рік. Коли Німеччина напала на СРСР, Сулейманова мобілізували. Квартира, у котрій колись мешкали троє молодих літераторів, на роки залишилась порожньою.
У 1939 році в одному під'їзді з Шамілем Алядіном оселилися відомий кримськотатарський композитор, музикант і поет Яг'я Шерфедінов та його дружина – акторка та танцівниця Сафіє Кримтаєва, зірка Кримськотатарського театру опери та балету.
Шерфедінов був серед тих, хто стояв біля витоків національної професійної музики. Його талант не знав меж: він створював кантати, симфонічні сюїти, музичні комедії, та водночас був палким збирачем народної творчості. Він не лише записував кримськотатарські мелодії – він їх систематизував, зберігав, вдихав у них друге життя.
У листопаді 1940 року, за винятковий внесок у розвиток культури, Яг'ї Шерфедінову було присвоєно звання "Заслуженого діяча мистецтв" Кримської АРСР. А 18 травня 1944 року саме з цієї квартири на другому поверсі його родину, як і всіх кримських татар, відправили у заслання.
З Будинку спеціалістів депортували родину ще одного яскравого представника кримськотатарської музичної сцени – композитора, диригента і музиканта Ільяса Бахшиша.
В передвоєнні роки Бахшиш писав пісні та музику до театральних вистав. Його твори звучали в театрах, на радіоефірах, у домівках кримських татар, стаючи частиною новітнього культурного коду нації. Проте і його близьких виселили серед ночі, без права попрощатися з домом, у якому лунала музика, народжувалися діти і жила надія.
[BANNER3]
Сюди приходили музи і чекісти
Будинок спеціалістів у Сімферополі був не просто житлом. Це був живий культурний організм – місце, де на одній площі співіснували музика, театр, поезія, проза і драматургія. Тут народжувалась нова кримськотатарська культура – смілива, модерна, жива. Люди, що мешкали в цих стінах, творили обличчя міжвоєнного Криму, його голос, його ритм.
Але, як і будинок "Слово" в Харкові та "Роліт" у Києві, він став пасткою. Сусіди – джерело доносів. Телефон – об'єкт для прослуховування. Вночі сюди приходили не музи, а чекісти. Арешти стали звичною справою. Тиша після них – нормою. У порожні квартири селили інших. Спогади про попередніх мешканців – викорінювали.
Так гинула епоха. Не в пожежах і вибухах – а в тиші зачинених дверей, у кроках на сходах о третій ночі, в опечатаних квартирах, де ще стояв запах кави. Будинок спеціалістів став пам'ятником знищеного покоління.
Під час німецької окупації у дворі Будинку стояла техніка Вермахту. А після війни, коли Крим уже був без кримських татар, у ці стіни заселили нових мешканців. Людей, що здебільшого не мали стосунку до культури.
У цьому домі досі майже немає меморіальних дощок на честь його репресованих мешканців. Їхні імена залишаються непомітними – небажаними на офіційних мапах пам'яті. Мовчазна байдужість ховає трагедію за звичним сірим фасадом.
У 1983 році будівля отримала охоронний статус як пам'ятка архітектури – здебільшого завдяки тому, що тут мешкав архітектор Павло Голландський. Йому, до речі, встановили меморіальну дошку – щоправда, з неї згодом прибрали слово "український". Пізніше з'явилася ще одна – на честь Шаміля Алядіна. Але це винятки.
Інших імен – десятків репресованих, висланих, забутих – на фасаді так і не розмістили. Пам'ять про них лишається небажаною. Їхні історії досі не вписані в офіційний наратив.
Можливо, прийде час, коли у вільному Сімферополі встановлять таблиці з усіма іменами справжніх героїв цього будинку. Коли відновлять справжню пам'ять. А поки ми мусимо пам'ятати самі.
Гульнара Абдулаєва, для УП
Последние новости
больше новостей