Историк Мараев: Кубань должна стать пороховой бочкой и источником проблем для России
www.pravda.com.ua
Sun, 30 Mar 2025 06:30:00 +0300
Владлен Мараєв історик, науковець та співавтор популярного ютубпроєкту Історія без міфів. Буває так, що міфи творять із начебто благородною метою, але вони від цього кращими не стають.
До того ж історичні міфи дають козир росіянам казати Українці вигадують свою історію, бо справжньої історії в них нема.
А от ми Великая Россия з великою історією, каже Мараєв. У своїх науковопопулярних відео він доступно пояснює українцям складні, маловідомі, а інколи й неоднозначні сторінки їхньої історії.
Він впевнений, що таким чином не тільки розвінчує міфи, а й допомагає глядачам відчути звязок із попередніми поколіннями борців за українську незалежність.
Мати це відчуття, каже Мараєв, дуже важливо зараз. Ми самі живемо в історичні часи, які будуть у підручниках, які будуть дуже довго досліджуватись багатьма істориками.
Зараз знову йде війна за нашу незалежність.
У ній ми відстоюємо свою українську ідентичність, і для цього історія має колосальне значення.
Історія це те, що дозволяє нам відчути себе українцями, пояснює він.
Хто винен у згаяних історичних шансах України і завдяки кому вона найбільше їх здобула Які головні висновки про боротьбу за державність мають зробити українці зі свого історичного досвіду Донбас vs Кубань чи є різниця в питанні повернення цих територій Україні Про все це Українська правда поговорила з Владленом Мараєвим.
Нижче головні тези розмови.
Повне інтервю дивіться на YouTube УП.
Про висновки з Української революції 19171921 років Це був дуже складний період у нашій історії.
Із моєї точки зору найскладніший. На той час існувало одразу кілька проєктів українського державницького розвитку, але вони були взаємовиключними.
І це в умовах зовнішньої агресії, причому не з боку одного, а з боку кількох противників.
Тож, як то кажуть, фінал був дещо передбачуваний. BANNER5 Тоді ми значною мірою програли через відсутність єдності, недосформованість нації та боротьбу зі своєю владою в різних форматах.
Велика частина населення у той час взагалі залишалась байдужою до того, що відбувалося, а сама Україна не отримала визнання від найголовнішої сили тогочасного світу країн АНТАНТИ.
Тому коли зараз говорять, як У нас погано, як Нам тяжко і Яке у нас суспільство не таке, я хочу сказати подивіться, що було 105 років тому наскільки те суспільство в плані патріотизму та єдності виглядало гірше, ніж те, у якому ми живемо зараз.
Попри всі періоди совєтських репресій, голодоморів, поневолення ми пройшли колосальний шлях Особливо після 1991 року.
Зараз наша нація вже сформована, вона вже розуміє важливість боротьби. А вороги, пята колона, різноманітні зрадники є в кожній країні.
Так було завжди.
Тож не треба вважати, що ми чимось гірші за інших. Про те, з ким Україна має будувати союзи У будьякому разі нашими головними партнерами і союзниками має бути колективний Захід.
Орієнтуватись завжди потрібно на них.
До 2014 року Україна занадто багато часу витратила на рух поміж крапельок, як казав Кравчук, та на гру в багатовекторність, як казав Кучма.
Схід це деспотія, Захід це демократія.
Так історично було ще з часів появи цивілізації.
Росія, КНР, я вже не кажу про Північну Корею усі вони підпадають саме під визначення східної цивілізації.
Росіяни хочуть подати, що вони євразійська культура, окрема цивілізація, але все це маячня і намагання здаватися крутішими, ніж вони є насправді.
Реалії такі, що вони типовий представник східної деспотії. Звісно, те, що зараз відбувається в США, для багатьох крижаний душ.
Але я маю надію, що американське суспільство не допустить страшних і незворотних змін.
США будувалися на протистоянні двох партій, двох політичних сил, на їхній конкуренції, на їхній постійній зміні.
І дуже важливо, щоб цей баланс зберігався, щоб ніхто нікому не дозволяв аж занадто узурпувати владу. BANNER1 Про зрадників в українській історії Ще за часів козацької доби Росія діяла тими ж методами, що і в наш час хотіла мати тут свою пяту колону.
Тож підтримувала опозиційних політиків, вкладалася в них, робила їх своїми ставлениками, намагаючись привести їх до влади та показати, що все, що відбувається не московська експансія, а внутрішні розбірки між самими українцями. Наприклад, Іван Безпалий.
Гадаю, більшості це імя ні про що не скаже.
Це козацький діяч, який у 165859 роках став альтернативним гетьманом щодо Івана Виговського.
Він був гетьманоммаріонеткою, представником московської експансивної політики в Україні. Іван Брюховецький, в принципі, теж такий персонаж.
Він першим із гетьманів погодився особисто поїхати в Москву та впасти в ноги царю.
Все заради того, щоб отримати маєтки, різноманітні коштовності.
Іншими словами, продався.
Щоправда, минуло усього два роки, і він зрозумів, якої колосальної помилки припустився.
Візьмімо період Української революції 19171921.
Гетьман Павло Скоропадський як політик зробив ставку на діячів, яких вважав досвідченими, але більшість із них виявилися проросійськими.
Яскравий приклад Василь Зеньківський, міністр ісповідань.
Дуже висока посада.
Але він писав, що Росія не може і не повинна втрачати Україну, що Україна повинна бути у складі Росії і це сувора та глибока необхідність.
Це пише український міністр Ось такі люди у нас при владі були у той час Можна пригадати і тих українців, які активно пішли на службу більшовицькому режиму в 192030 роки, і тих, які брали участь у репресіях, які боролись проти українського повстанського руху, які переслідували дисидентів і шістдесятників.
Зрештою зрадники є у нас під час цієї війни.
Той же командувач ВМС Денис Березовський, який у 2014му перейшов на бік окупанта.
BANNER2 Про українських державників Найперше це класична трійця Володимир Великий, Ярослав Мудрий і Володимир Мономах.
Родина Острозьких.
У козацьку епоху це, безумовно, Петро КонашевичСагайдачний, видатний полководець. Богдан Хмельницький, бо він створив державу, розбудовував її.
Він шукав зовнішню підтримку, тому вів надзвичайно активну політику полівасалітет покладався не на одного патрона, а на підтримку багатьох.
Ну і як тут не згадати про Івана Мазепу, Петра Дорошенка.
Безумовно, Симон Петлюра.
Він дуже сильно недооцінюється.
Але, як показала історія, саме Петлюра був виразником української нації, тих людей, які себе ідентифікували саме як українці, які хотіли побудувати незалежну Україну.
Саме Петлюра став їхнім символом. Лідер Західноукраїнської Народної Республіки Євген Петрушевич ще більш недооцінена постать.
А це політик європейського рівня із досвідом карєри у віденському парламенті. Роман Шухевич людина, яку треба показувати.
Він очолив армію, яка в ще складніших умовах боролась за Україну, ніж до цього УНР.
Він не здався в полон, не втік на еміграцію.
Це реально бойовий офіцер, генерал, який загинув у бою. Це лише невеличка частка тих, хто дійсно вартий того, аби їх вшановували.
Тому не варто вважати, що в нас бідна історія, що нам не вистачає якихось яскравих постатей. BANNER3 Про пропаганду Слово пропаганда у нас часто асоціюється з чимось негативним з нацизмом, совєтами, а тепер і з Росією.
Але сам по собі цей термін нейтральний не поганий і не хороший. Пропаганда має бути обовязковою.
Без неї ніяк. В Україні пропаганди замало, її треба значно більше саме проукраїнської, патріотичної пропаганди.
Вона і в мирних умовах потрібна, а в умовах війни обовязкова, бо в сучасні часи жодна країна не виграла жодної війни без пропаганди. У нас має бути робота насамперед із дітьми.
Виховна робота.
Але до них має бути абсолютно окремий підхід.
І головне, щоб був баланс, щоб ця пропаганда не витісняла геть усе, щоб було розуміння, що історія завжди існує в різних іпостасях. Завдання будьякої шкільної освіти виховання лояльного громадянина, який потім не піде підкладати бомбу в поліцейський відділок і не стане зрадником.
Такий акцент є у кожній країні світу.
А є історія як наука.
Це зовсім інше, і вплив пропаганди на неї повинен бути мінімізований. Про Путіна та інших диктаторів Путіна, безумовно, слід порівнювати зі Сталіним, бо він проводить такий самий геноцид українців або фізично знищує, або стирає їхню українську ідентичність.
Сталін масово влаштовував депортації, у Путіна теж такий підхід.
Він так само заселяє окуповані українські території вихідцями з Росії.
Репресії проти всіх незгодних теж є.
Тому від Сталіна в нього справді багато.
Але диктаторів було багато різних.
Мао Цзедун, Кім Ір Сен, Кім Чен Ір теж певне породження СРСР, бо вони прийшли до влади при значній допомозі Совєтського Союзу.
Тож з ними усіма Путіна теж можна порівнювати. Гадаю, паралелі є і з Іді Аміном диктатором Уганди.
Він був людиною, якій у певний момент зовсім зірвало дах. Про Путіна та Новоросію Путін повний невіглас в історії. Поперше, Харків ніколи не належав до так званої Новоросії.
Подруге, більшовики нічого нікому не передавали, окрім випадків обмінів територіями між більшовицькими Росією та Україною з 1919 по 1928 рік. Коли розпалася Російська імперія, була проголошена Українська Народна Республіка, і вона одразу заявила, що її територія 9 губерній.
Щоправда, без Криму, бо в той час у Криму формувався Кримський національний уряд, і в Києві було чітке уявлення, що кримські татари відроджують свою державу, яку втратили приблизно в той самий час, коли українці втратили козацьку. Коли ж виявилося, що кримські татари не можуть свою державу створити, бо вони на той час були меншістю у Криму, а більшовики, навпаки, мали там дуже серйозний вплив, то офіційний Київ заявив, що Крим теж наша територія, і почав вести дипломатичну і військову боротьбу за те, щоб приєднати півострів.
Усе це вже було Україною до встановлення більшовицької влади в Києві. Ще один важливий момент.
Путін каже, що в часи Російської імперії Новоросія не входила до складу України.
Що це за неймовірна каша у нього в голові України як держави не було в Російській імперії після знищення Гетьманщини, вона не мала державного статусу.
Насправді, що було Була територія, де українці становили чисельну більшість.
І всі це розуміли як Україну, але не як державу.
Про подарунок Крим і Хрущова Крим подарунок Хрущова, особливо розкручений і популярний міф.
У 1954 році відзначали 300річчя Переяславської Ради і це добре накладалось на його створення.
Але, поперше, у жодному офіційному акті ніде не зафіксовано, що це подарунок, а подруге, що це якимось чином повязано з річницею Переяславської ради. До речі, є ще один, про те, що Україна в обмін за Крим теж щось віддала.
Так ок, нічого не передавали в 1954му Росії.
Нічого.
Крим був зруйнованою, спустошеною, знесиленою територією.
Корінне населення Криму депортували, економіка була в повному занепаді.
Шляхом українських потужностей Крим почали швидко відбудовувати після 1954 року і вже до середини 60х він був на достатньо непоганому рівні. До слова, те, що Крим подарунок Хрущова це ще один міф.
Він мав на меті дискредитувати самого Хрущова в очах росіян, бо той і Сталіна облаяв, і якісь реформи незрозумілі робив, з яких нічого не вийшло, і сам був якимось несерйозним чуваком, кукурудзою на камеру махав, бухав багато, фотографувався курйозно.
Загалом у випадку з Кримом про будьякі подарунки не можна говорити взагалі.
Це була продумана передача, щоб, поперше, Україна відбудувала півострів, а, подруге, українці, які для цього переїжджали туди, були зросійщені.
Зрештою ми отримали Крим, де і в 90х, і в 00х росіяни чисельно переважали серед його мешканців.
І навіть серед українців, які там жили, більшість була російськомовні.
Про Донбас і Кубань Повернення окупованих регіонів Донецької та Луганської областей це повернення українських територій, які за Конституцією належать Україні, які є міжнародно визнаними як українські території.
Кубань не включена в Конституцію України, тому її не можна назвати територією, окупованою Росією.
Карти української Кубані 19201930 років, які можна знайти в інтернеті, це мапи етнічного розселення українців.
Адміністративно ж, офіційно Кубань ніколи не входила до складу України.
Навіть у часи УНР. Є популярний міф, що УНР приєднала Кубань на засадах автономії.
Ні, вона цього не встигла зробити.
Переговори велися, але до справи річ не дійшла.
Тому давайте не будемо вигадувати те, чого не було, і видавати бажане за дійсне. До того ситуація виглядає так, що хоч до 1930х на Кубані і був значний відсоток етнічних українців, але потім СРСР провів настільки успішну для нього політику зросійщення і придушення української ідентичності, що станом на зараз люди, які живуть на Кубані, є переважно зазомбованими та лояльними російськими громадянами.
Хоча, безперечно, там є відсоток українських симпатиків.
В ідеалі українська держава мала би працювати над збільшенням цього відсотку, щоб цей регіон був справжньою пороховою діжкою в сучасній Російській імперії, постійним джерелом нестабільності та проблем для Росії.
Це було б ідеально.
BANNER4 Про поразки Росії Не буває непереможних країн і народів.
В історії Росії є багато поразок вона програвала битви і війни, як українцям, так і іншим народам.
У 152070 роках кримський хан двічі брав Москву і спалював.
Це були дуже тяжкі поразки.
Місто було повністю знищене. Росіяни програвали Речі Посполитій, наполеонівській Франції.
І якби Наполеон занадто самовпевнено не пішов вглиб Росії, то цілком можливо, що Російська імперія залишалась би, по суті, у становищі молодшого партнера тогочасної Франції.
Кримська війна безумовно, дуже тяжка та принизлива поразка.
Російськояпонська війна.
Перша світова в основному теж вкрай невдала для Російської імперії. Але московити майстри в тому, як поразку подати за перемогу. Софія Середа, УП
Последние новости
больше новостей