Невиливайка
gazeta.ua
Sun, 27 Oct 2024 10:10:24 +0200
Мій брат уміє видобувати живі історії з якихось дрібниць, майже з нічого.
В цьому ділі ми з ним таки родичі, бо й я таке люблю робити, тільки в нього воно виходить краще.
От недавно разом навідалися до нашого сільського краєзнавчого музею.
Я звертав увагу передусім на експонати, які й сподівався тут побачити.
Ну от, старий баян нашого шкільного вчителя музики й співів.
Або іржавий обріз від трьохлінійки, знайдений під стріхою крайньої хати на нашій вулиці.
Сховано його там ще під совєцько-німецьку війну, а знайдено коли я був семикласником.
І те, й друге збудило в душі якусь вину.
Скажімо, баян нагадав про те, що я так і не навчився ні грати, ні співати, а міг же.
А обріз про те, як я тоді, коли його знайшли, страждав, що ця зброя не моя й що на мою долю не випало хоч якої-небудь війни.
З таким настроєм краще не ходити по музеях.
Брат тим часом ішов позаду і, здавалося, оглядав експонати неуважно.
Аж чую:
Диви, що я знайшов!
А знайшов він зовсім маленький експонат дерев'яну ручку з металевим пером.
Такими ручками, вмочаючи перо в чорнило, ми писали в молодших класах.
Тепер би, мабуть, не зуміли.
Ця музейна ручка була встромлена в білу чорнильницю з блакитною каймою.
Ті чорнильниці звалися невиливайками.
Брат зауважив, що це неправильна назва.
Й пригадав чудесну історію.
У класі він сидів ззаду за Марійкою з Сотничого.
Пишна така дівчина була, з довгою косою.
І от брат тихенько й старанно пришпилив ту Марійчину косу кнопками до спинки парти.
І ждав, що буде, коли дівчину покличуть до дошки.
Діждався.
Великої шкоди од того Марійці не трапилося, але вона дуже розсердилася.
Вхопила невиливайку й вихлюпнула чорнило йому на піджак.
Вийшов такий собі чорнильний аксельбант навскоси від плеча до пояса.
А ти кажеш: невиливайка!
Последние новости
больше новостей