Криза на Близькому Сході. Ядерна угода Трамп. Удар Ізраїлю по Ірану. Власне, про потенційну військову ескалацію на Близькому Сході коротко.

Що відбувається? Між Іраном та Ізраїлем, з можливим залученням США, назріває серйозний конфлікт, пов'язаний із провалом переговорів щодо іранської ядерної програми.

Головна причина – невдалі спроби адміністрації Дональда Трампа укласти нову ядерну угоду. Парадокс у тому, що попередню угоду, укладену за часів Обами, Трамп сам же й розірвав. Його поточні дипломатичні зусилля виглядають максимально ірраціональними.

По-перше, він фактично виключив з процесу Ізраїль – найпотужнішу військову силу у регіоні. Як би я не ставився до уряду Нетаньягу (дуже негативно), ігнорувати позицію ключового союзника коли у тебе немає сильних карт (а у Трампа їх реально немає) - доволі специфічний підхід.

По-друге, він залучив до переговорів Росію, яка прямо зацікавлена в їхньому провалі. Для Кремля врегулювання іранського питання означає зняття санкцій, вихід на ринок величезних обсягів іранської нафти і, як наслідок, падіння цін. Стабільність на Близькому Сході – пряма загроза російським інтересам.

Дії Трампа вісім років тому вже призвели до перемоги ультраконсервативного крила у самому Ірані. Якщо угода Обами дозволила налагодити діалог Ірану з ЄС та відтягнути його від китайсько-російської осі, то розрив угоди лише посилив радикалів. Сьогодні вони, відчуваючи слабкість американської позиції, вимагають набагато більшого, адже Трамп відкрито демонструє, що прагне угоди за будь-яку ціну, і цим можна маніпулювати.

На іншому боці – уряд Ізраїлю на чолі з Беньяміном Нетаньягу, який також не зацікавлений в угоді. Його уряд переживає глибоку політичну кризу через затягування війни в Газі та питання про те, як він допустив терористичну атаку ХАМАС. Для Нетаньягу продовження війни та створення образу «Ізраїлю в обложеній фортеці» – єдиний спосіб зберегти владу й уникнути суду, причому не міжнародного, а звичайного ізраїльського.

У цій ситуації інтереси ізраїльських та іранських радикалів парадоксально збігаються: обом сторонам вигідне загострення, а не компроміс. На цьому тлі єдиною силою, що прагне стабільності, виступають близькосхідні монархії – Саудівська Аравія, ОАЕ, Катар, Оман. Вони активно трансформують свої економіки з нафтових на постіндустріальні, розвиваючи фінанси й туризм. Для них війна – це катастрофа. Вони, «дорослі в кімнаті», намагаються допомогти американській дипломатії вийти з глухого кута.

На нас чекає ключовий момент. 15 червня в Омані має відбутися черговий раунд перемовин. Якщо він не принесе серйозного прогресу, ризик того, що Ізраїль, керуючись політичною вигодою для Нетаньягу, наважиться на превентивний удар по іранських ядерних об'єктах, значно зросте.

Якими будуть наслідки такої війни? Оскільки спільного кордону немає, найімовірніше, це буде повітряна війна – обмін ракетними та дроновими ударами. Головна небезпека – можливе блокування Іраном Ормузької протоки, ключового маршруту транспортування нафти. Це спровокує глобальну енергетичну кризу, різке зростання цін на нафту і, можливо, навіть її фізичний дефіцит. Такий сценарій невигідний ні Китаю, ні Індії, ні Європі, ні самим США, де зростання цін на бензин вдарить по рейтингу Трампа.

Єдиний, кому це безперечно вигідно – і те тільки дуже короткостроково – Росія. Таким чином, провал американської дипломатії на Близькому Сході створює пряму загрозу для всього регіону і виклики глобального рівня. Якщо ще кілька місяців тому пряма війна між Іраном та Ізраїлем здавалася малоймовірною, то сьогодні, завдяки «майстерності» перемовників Трампа, ризик – доволі високий.

Сподівання лишається на те, що регіональні гравці зможуть втрутитися і не допустити найгіршого. Але ця ситуація – яскравий приклад того, що відбувається, коли складну дипломатичну роботу доручають довбограям, які, закликаючі до гасіння пожежі, доливають в неї палива. Власне, в усьому за що беруться.

Спостерігаємо далі.