Коли б і як не розпочалися чи закінчилися мирні перемовини, ми маємо виходити на них з одним важливих розумінням: Україна здатна воювати власною зброєю і ні від кого не залежати. Для цього потрібно виконати лише три умови.

Я не знаю, коли закінчиться війна. Але я здогадуюсь, чим вона закінчиться. Між нами і росіянами буде велика "сіра зона". Через яку не проскочить жоден солдат і жодна одиниця техніки. Бо зона контролюватиметься безпілотними системами. І зрештою це буде стандартна ситуація для лінії розмежування між країнами, що воюють.

Важлива деталь, якщо ми говоримо про російсько-українську війну: з нашого боку це будуть безпілотні системи українського виробництва. Це – обов’язкова умова. Інакше не буде ніякої сірої зони. А можливо, й ніякої України.

Ми кожен день переймаємося, чи не припинить Америка постачати нам зброю. А насправді маємо всі можливості, щоб виробляти потрібну для фронту зброю власними силами за власний кошт.

Ні, я не маю на увазі "Абрамси" і "Хаймарси". Бо вони зараз не є вирішальними на полі бою. Щоб пояснити це, давайте згадаємо етапи розвитку цієї війни.

На початку повномасштабного вторгнення ЗСУ були армією пострадянського зразка. А наші бійці були озброєні здебільшого великим прагненням дати відсіч ворогові.

Згодом світ побачив, що Україна – міцний горішок. І справжня зброя у нас таки почала з’являтися. Втім, тоді мало хто розумів справжню силу FPV та "весільних дронів", як тоді називали мавіки.

Та часи швидко змінилися. Сьогодні найголовніша бойова одиниця – дрони. Саме безпілотні системи вражають 70-80% відсотків живої сили і техніки противника. Наступним етапом, на мою думку, стане війна безпілотних систем проти безпілотних систем.

Завдяки війні Україна опинилася на вістрі найсучаснішого тренду. Коли стало зрозуміло, що безпілотники змінюють правила гри, держава почала спрямовувати величезні зусилля, аби їх виготовляли цілодобово. І в невеличких гаражах, і у великих збройних цехах.

В усьому світі в нас є лише один справжній конкурент. Це – наш ворог. Який теж вчиться на ходу. Щоб здобути перевагу над ним, нам треба діяти швидко. І виконати три умови.

Умова 1: Безпілотник – король

Я думаю, ви чули історії про накази перевести бійців з безпілотних підрозділів у піхоту. Так, такі випадки мали місце. Хоч, на щастя, не масове. Але їх не повинно бути взагалі. Навіть хотілося, щоб було навпаки!

Батальйон БПЛА на 300–350 військовослужбовців плюс артилерія та протитанкісти можуть "комфортно" тримати лінію фронту довжиною 20 км. Чи здатні на це 350 піхотинців? Відповідь очевидна навіть цивільному.

Те ж саме стосується цивільних "самородків", здатних зібрати дрон на кухні. Таким людям варто створювати умови для роботи. І основна з цих умов – бронювання. Толковий фахівець з розробки дронів набагато цінніший в цехи чи лабораторії, аніж в бусику ТЦК чи власній квартирі, де він від того ТЦК ховається.

На жаль, це не єдина проблема "самородків". Якщо винахідник намагається знайти застосування своєму винаходу, він стикається з шаленим тиском. Ринок безпілотників – це великі гроші й велика конкуренція.

Умова 2: Прямий контакт

Уявіть, що ви замовили піцу в кафе. Офіціант приносить вам шматок сирого тіста, ненарізані помідори, а про сир взагалі забули. Хочеш їсти – піди на кухню й дороби піцу сам.

Приблизно так виглядає постачання безпілотників у бойові підрозділи. Лише 20% з тих дронів, які надходять до мого батальйону, здатні одразу полетіти на бойові завдання. Решту 80% доводиться доопрацьовувати в нашій польовій радіонжінерній лабораторії: встановлювати антени, відеопередавачі, польотні контролери, плати ініціацій, а вже зараз іноді і навіть оптоволокно.

Виходом могла б стати децентралізація закупівель. Підрозділам безпілотних систем треба дозволити пряму комунікацію з виробником та торгуючими підприємствами. І прибрати монополію або спросити торгівлю зі збройними силами, відійти від глобалізації процесів. Це дозволить нам максимально закрити дірки по постачанню в короткі терміни. Тільки так можна отримати саме те, що тобі потрібно. І оперативно модернізувати те, що застаріло або перестало відповідати поставленим задачам.

Умова 3: Навчатися й змагатися

В радіоінженерній лабораторії "Злих сапсанів" працюють люди, які ніколи не мали справу з безпілотниками. Вони закінчили політех років 10 тому, займалися радіоелектронікою на рівні хобі. І вчилися працювати з дронами вже безпосередньо на позиціях.

Але довго так воювати не можна. Освіту зі спеціальностей, пов’язаними з безпілотними системами, потрібно виводити на рівень державної політики. Університети мають відкласти неактуальні проєкти й напрямки та зосередитися на радіоелектроніці, програмному забезпеченні, радіорозвідці.

Безпілотники треба вводити і в цивільне життя. Наприклад, організовувати за підтримки держави регулярні конкурси серед цивільного населення на найкращу розробку в сфері безпілотних систем, в сфері виявлення та протидії безпілотним комплексам, тому що наш ворог також буде розвиватися в цьому напрямку, інші країни розвиватимуться в цьому напрямку.

Але повертаюсь до теми. Хто зайняв призові місця – отримує державне замовлення та грантові кошти на реалізацію свого проєкту і постачання його в армію. За рік ми б витягнули з тіні сотні, а, можливо й, й тисячі толкових і талановитих людей!

Якщо виконати ці три умови – вітчизняні безпілотні системи стануть і фактором нашої перемоги, і надійним щитом мирної України. Ми будемо найпотужнішою армію в світі, яка перевернула хід війни. 

Андрій Іванов "Прокурор", командир батальйону безпілотних систем "Злі сапсани", 30 ОМБр