"Українська правда" публікує есе переможців проєкту European Union in Ukraine до Дня Європи на тему "Моє бачення європейської України"

Цей рік для мене особливий. Я закінчую одинадцятий клас під звуки тривоги, часто ночуючи в укритті. Найбільше моє бажання зараз – бачити мою країну вільною і мирною.

Минулого літа я вперше побував за кордоном. Це була Німеччина – одна з країн Євросоюзу. Жив у родині науковця з Ганновера, тому мав змогу побачити цю країну не туристичною, а такою, якою вона є насправді. Мені сподобався Ганновер з його чудовою архітектурою, красивими парками, розміреним життям, запам’ятався метушливий мегаполіс Берлін і маленьке село неподалік Північного моря, де живе старенька мати Андреаса, що радо прийняв мене в свою родину. Я не знаю німецької мови, а вона зовсім не володіє англійською, але це не завадило нам порозумітися.

Мені все в Німеччині дуже сподобалось, але, повертаючись в Україну, я замислився, чи хотів би залишитися там назавжди, і відповів собі : "Ні". Якими б комфортними і безпечними не були країни Європи, я б хотів не втекти туди з розтерзаної моєї країни, а зробити все можливе, щоб Україна стала частиною Євросоюзу. 

Звісно, якщо нас просто візьмуть туди, нічого не зміниться. Потрібні реальні дії, які зроблять нашу країну гідним членом європейської родини.

В першу чергу потрібно, щоб закінчилася війна. Європейці нам дуже допомагають, вони прихистили мільйони біженців, надають матеріальну допомогу, зброю, навчають наших військових. Ми безмежно їм вдячні. Поки українці стримують страшну російську навалу, Європа знаходиться в безпеці.

Але нам треба здолати не тільки зовнішнього ворога, а й ворогів усередині країни. На мою думку, найстрашніше, що не дає нам розвиватися – це тотальна корупція, яка, мов смертельно небезпечний спрут, проникла у всі сфери життя..

Чи можливо її подолати? Я вважаю, що так. Потрібно, щоб до Верховної Ради прийшли чесні нові політики. Зараз на війні достатня кількість розумних молодих людей. Тільки не треба популістів, які можуть наобіцяти багато хорошого і зразу. Це вже було. Закони повинні бути справедливими для всіх і, дійсно, працювати. Щоб не було права сили, а була сила права. За порушення закону чиновники мають не просто втратити роботу, а відбути реальне покарання і більше ніколи не допускатися до влади. 

Розумію, що це зробити зовсім не легко. Я не збираюся бути осторонь і чекати, щоб хтось прийшов і змінив наше життя на краще. Я планую здобути якісну юридичну освіту, набути досвіду в професії, а потім, зібравши команду однодумців, спробувати прийти у владу і  взяти участь у творенні країни майбутнього. Почав з парламенту ліцею, куди був обраний спочатку у складі партії, а в одинадцятому класі спробував свої сили індивідуально. Наш парламент організовує учнів до участі у волонтерській діяльності, проводить різні конкурси та змагання, робить життя ліцеїстів змістовним і цікавим. Сподіваюсь, що цей досвід знадобиться мені у подальшому житті. 

Якщо у мене не вийде втілити найамбітніші задуми, я  хочу стати хорошим юристом і робити все можливе, щоб у суспільстві панувала справедливість. Якщо кожен на своєму місці буде працювати добросовісно і чесно, ми зробимо нашу країну однією з кращих у Європі. Я в цьому впевнений. 

Ще я хотів би звернути увагу на проблему, якій приділяється недостатньо уваги в нашій країні. Це екологія. Звісно, зараз у нас головна мета – вижити, зберегти державу. Але і про це забувати не слід. В результаті воєнних дій у повітря потрапила велика кількість шкідливих речовин, і це згодом загрожуватиме зростанням хвороб не тільки в Україні, а й у всій Європі. Я народився і живу в районі, що у 1986 році постраждав від аварії на Чорнобильській АЕС. Ця територія і досі є забрудненою. Радіація продовжує згубно впливати на людей. Страшно, що в результаті атак катастрофа може повторитися. 

Перебуваючи в Німеччині, я звернув увагу, як там люди дбайливо ставляться до довкілля. Ніде нема стихійних сміттєзвалищ, усі відходи ретельно сортуються. Я б зробив це обов’язковим і в нашій країні. Навіть у найменшому селі. Екологічне виховання має бути в кожній родині, садочку, школі.

Якою б я хотів бачити Україну в Європейському Союзі? Єдиною, з усіма її територіями. Красивою, бо вона така і є, з її морем і горами, степами і родючими полями, відбудованими містами і селами. З найсильнішою у Європі армією, яка зможе захистити себе і сусідів у разі небезпеки. Економічно незалежною, бо має багаті природні ресурси, найкращі чорноземи. Україна може торгувати з іншими країнами не тільки Європи, але й світу. Мені боляче дивитись, скільки дітей потерпає від голоду в Африці та Азії, а ми могли б врятувати їх. 

Ще до війни багато українців виїхало до інших країн у пошуках заробітку. Я б хотів, щоб після настання миру люди з Європи їхали працювати до нас, а співвітчизники теж повернулися додому. Звісно, таке можливо тільки, якщо буде гідна зарплата та інвестиції в економіку. Тоді українці їздитимуть у Європу відпочивати, заробляючи достатньо вдома. А гості з Європи приїдуть до нас, і ми їх радо зустрічатимемо.

Простий німець Андреас побував у багатьох країнах, а в Україні ще не був. Я б дуже хотів, щоб після війни він приїхав до мене, пройшов вулицями Чернігова, помилувався Десною, скуштував маминих вареників. Не знаю, коли це буде, але сподіваюся, що скоро.

Україна – це Європа. Обравши свободу, українці довели, що вони мають бути в Європейському Союзі.

Межаков Андрій