«Главком» із філологинею Ольгою Васильєвою у рубриці «Мовне питання» щотижня розбирають тонкощі української лексики, стилістики, акцентуації, правопису, а також відповідають на запитання читацької аудиторії, які можна надсилати на електронну скриньку info@glavcom.ua з темою листа «Мовне питання».

Вивчаймо мову разом, говорімо та пишімо правильно!

Сьогодні говоримо про «донати». Якщо передавати цей англізм правильно, то має бути донейт (англ. donate) – грошова пожертва, а жертвувати гроші – донейтити. Натомість донат (англ. donut) – це американський пундик з начинкою та глазурʼю. Виходить, що донатити – це поїдати глазуровані пундики або чаювати з глазурованими пундиками? 

Я трохи покопалася у словниках і знайшла там два гарних замінники. Перше – дáток (те, що підноситься як дар, пожертвування). Це слово є і в старих словниках (Грінченка, Кримського і Єфремова), і в СУМ-11 та СУМ-20. Податок – примусовий, даток – добровільний. Друге – дáнок. Воно є тільки у старих словниках (Грінченка та Уманця і Спілки) зі значенням «даяніе, даръ, пожалованье». Зменшене – даночок (теж у цих словниках). А від нього ще й добре утворюються дієслова: данити і заданити (замість «донатити» і «задонатити»). Візьміть на озброєння. Також не забувайте про просте і звичне слово «пожертва».

Отже, якщо ви хочете вживати бодай на один англізм менше, кажіть «даток», «данок» або «пожертва». 

• 1 •

Михайло, Київ: Харасмент чи гарасмент? (Мені здається, це як Гілларі, Гельсінкі.) І чи не зловживаємо ми у мові запозиченими термінами? Чим український відповідник «домагання» не ок? Чи таки різний смисл?

Згідно з нормою правопису – гарасмент. §122: «Звук [h] переважно передаємо буквою г: гандбол, гербарій, гінді, гіпотеза, горизонт, госпіс, госпіталь, гумус; Гарвард, Гельсінкі, Гіндустан, Ганнібал, Гейне, Горацій, Люфтганза». Чому? Бо в англійській мові [h] – це глотковий звук, як і [г] в українській. Тільки в українській це дзвінкий щілинний – [ɦ], а в англійській – глухий щілинний. Тобто саме [г] найближчий до [h] за місцем і способом творення. У російській мові глоткового звука немає, тому там усе й передають задньоязиковим [х]. 

Тепер щодо англізмів. Авжеж, «гарасмент» запозичене без потреби, бо є «домагання». Але ж ви й самі вжили англізм «ок». Українгліш – це стихійне й агресивне явище запозичування англійських слів за наявності купи відповідників у мові-реципієнтці, а також створення українсько-англійських покручів (типу «задонатити»). Вище я розповідала про «донат» і три українських відповідники. Аналогічна історія з «дедлайном»: в українській мові є «термін», «реченець», «крайдата».

• 2 •

Анонім: Шановна редакціє провідного сайту країни! Звертаюсь до вас із щемливим болем в душі. Чому ви привносите в нашу рідну співучу українську мову іншомовні слова, а точніше англіцизми? Що таке конфаймент? Поясніть, будь ласка, сенс цього слова мені, звичайному українцю. Невже в український мові не існує слова, яке визначає сенс цього англіцизму? Певен, англійці та інші англомовні країни не вживають українські слова у своєму словарному запасі! Схаменіться!

Відповім від імені редакції. Конфайнмент (від New Safe Confinement) – це ізоляційна аркова споруда над четвертим енергоблоком ЧАЕС. Але це не те саме, що обʼєкт «Укриття» або «Саркофаг». Це нова захисна оболонка над цим обʼєктом. Одне слово завжди краще, ніж описова конструкція, тому редакція вжила цей англізм виправдано. Конфайнментом його називають у всьому світі, тому слово закріпилося і в наших медіа.

• 3 •

Володимир Кривоніс: Пані Ольго, запитання до Дня вишиванки: це правда, що у слові «вишиванка» подвійний наголос, а у слові «вишиваний» – ні? 

Так, правда. Виши́вáнка, але виши́ваний. У довіднику С. Головащука «Складні випадки наголошення» тільки один наголос: виши́ванка (бо «виши́ваний»). У «Словнику наголосів» Миколи Погрібного – двоякий наголос: виши́ванка і вишивáнка. У сучасних словниках (СУМ-20 і онлайн-словник Мовно-інформаційного фонду НАН України) теж демократично – двоякий наголос. Зверніть увагу: саме двоякий, а не подвійний. Подвійний – це коли під час вимови їх одразу два. Наприклад, у складних словах типу «сільськогосподарський» наголоси є на двох основах: один головний (á), другий побічний (í). Буває ще троякий наголос (слово клáдóви́ще).

• 4 •

Юрій Гаврилюк: Хотів запитати вас про наголоси у словах нижче (подаю їх у контексті): з (від) того часу, до цього часу, свого часу, в одному селі жив… На мою думку, це досить проблемне питання і мало хто знає, як тут правильно наголошувати…

Про це писала Тетяна Молодід у статті «Наголос займенників та слів займенникового походження», на початку якої вона сказала таке: «Український рухомий і різномісний, – можна сказати, свавільний, – наголос завдає багато клопоту тим, хто прагне досконало оволодіти майстерністю усного мовлення». Не посперечаєшся. На ваше запитання там відповідь є. Якщо займенники вживаються без прийменника, наприклад, у родовому відмінку, то наголос маємо на другому складі: «Серце мліє, а козакам Того́ тілько й треба» (Шевченко). «І раю вам цього́ не знать» (Шевченко). «Всього́, всього́ тоді бувало – І все докучило мені» (Шевченко). У давальному: «Велике тут було роздолля тому́, хто праведно живе» (Котляревський). «Мої діти зберуть урожай... усьому́ наступає свій край» (Грінченко). На другому складі має наголос і слово «тому́» у зворотах на означення відрізків часу: п’ять років тому́, тиждень тому́, кілька хвилин тому́. Також на другому складі мають наголос присвійні займенники мій, твій, свій: мого́, твого́, свого́ («За цвіт свого́ села, За вільну Україну В бою упав з сідла» (Воронько) і вказівні займенники той, цей (сей) та означальний весь: того́, цього́, всього́, тому́‌, цьому́‌, всьому́.

А от на першому складі усталився наголос у формах питально-відносних займенників: на ко́му, на чо́му. Також на першому має наголос займенникове слово, якщо перед ним стоїть прийменник: для то́‌го щоб, замість то́го щоб, до то́го щоб, від то́‌го що, до то́го що і под., але в міру того́ як, бо прийменник стосується слова «міра». Також наголос на першому складі, якщо субстантивовані займенники вживаються з прийменником: до то́го, після цьо́го, від усьо́го, на то́му, в цьо́му, при всьо́му і т. д. Зокрема це стосується усталених виразів: ні з сьо́го ні з то́го, не без то́го, не від то́го, не до то́го, що з то́го? і под. «До сльоз, до крові, до пожару, До всьо́го, всьо́го я привик» (Шевченко). Залишилося тільки все це запамʼятати.

• 5 •

Олександра Удод: Добрий день! Поясніть, будь ласка, чи правильно вживати слово «покликання» у значенні «посилання». Якщо так, то на який склад наголошувати? Дякую!

В українській мові є дієслово «покликáтися», яке означає вказувати на кого-, що-небудь для підтвердження чогось (синонім до «посилатися»). Від цього дієслова утворили неологізм «покликáння», яким тепер закликають називати лінк (адресу мережевого інформаційного ресурсу у форматі URL). Утім, тлумачний словник фіксує це слово з наголосом на другому складі, й означає воно внутрішній потяг, здатність, схильність до певної справи, професії; життєве призначення. А слова «покликáння» у словниках немає. Тож вирішуйте самі, вживати його у значенні лінк або витяг із тексту чи ні. Я не вживаю, бо не люблю небажаної омонімії. Якщо в усному мовленні омографи «покли́кання» і «покликáння» можна розрізнити за наголосом, то на письмі багатозначності не уникнути. У значенні «посилання на когось / щось» воно зафіксоване тільки у словнику Ізюмова та словнику Дорошенка, Станиславського, Страшкевича (1930). У словнику Кримського і Єфремова форма з таким наголосом подана як синонім до «виголошування», «проголошення», а також те саме, що «покли́кання».

• 6 •

Тетяна Тимошенко: Скажіть, будь ласка, як все ж таки правильно писати: марЕво чи марИво, зарЕво чи зарИво? Адже в новій редакції правопису про ці слова немає згадки. Заздалегідь дякую за пояснення!

Спираємося на продуктивну словотвірну модель: чого більше в мові – -иво чи -ево? Плетиво, прядиво, місиво, куриво, вариво, добриво тощо. Натомість на -ево закінчуються тільки дерево і черево. Отже, варто вживати «мариво». Хоча словник СУМ-20 подає саме «марево» з купою прикладів з класичної літератури: 

• «Тут цілий далекий пейзаж.., затканий туманом та сонцем, неначе дивне марево в Сахарі». (І. Нечуй-Левицький).
• «Безжалісна музо! куди ти мене завела?.. Навіщо ти серце моє одурила, привабила маревом щастя?» (Леся Українка).
• «Повітря тремтить від спеки, і в срібнім мареві танцюють далекі тополі». (М. Коцюбинський).
• «Спав [Мирон Данилович] тривожно. Марева розкидані снилися, втоплені в безмежну тривогу». (В. Барка).
• «Де-не-де ще стоять вівса, .. соковито зеленіють бурякові плантації, здалеку вкриті сивизною марева...» (І. Багряний).
• «В соняшному [сонячному] мареві млосно дрімають дальні стріхи сільських хат». (Б. Антоненко-Давидович).

Тому якщо ви напишете «марево», це не буде грубою помилкою. А от слів «зариво» і «зарево» немає в українській мові. Є «заграва».

• 7 •

Лариса Гарматюк: Пані Ольго, потребую вашої думки про український відповідник до рос. «насмотренность» – натренований візуальний смак. Це надивленість, наглянутість, набаченість...?

Насамперед скажу, що можна вживати словосполучення «візуальний досвід», адже саме так перекладається це поняття з англійської мови (visual experience). Утім, якщо треба український однослівний відповідник, можемо дібрати. «Наглянутість» одразу відкинемо, бо «глянути» передбачає швидкість, миттєвість, тоді як натренованість передбачає повторювану дію. Тому обираємо між «надивленість» і «набаченість». Дивитися – спрямовувати погляд. Бачити – мати здатність сприймати зором. Надивитися, надивлятися – довго, досхочу дивитися на кого-, що-небудь; багато бачити чогось, часто зустрічатися в житті з ким-, чим-небудь. Набачитися – багато побачити; надивитися. Тобто це синоніми. Але корпус текстів (ГРАК) не знає новотвору «набаченість» (частотність нульова), на відміну від «надивленість». Ба більше, на «надивленість» там натрапляємо у Миколи Бажана: «Довженко спершу аж начебто побоювався технічного, отже, й математичного, елемента, який лежав в основі кіновміння і без точного знання якого неможливо було оволодіти майстерністю кінорежисера та й сценариста. Кінообʼєктив холодно й формульовано вдивлявся у світ … просвічуючи своїми пронизливими променями ввесь накопичений художником життєвий досвід, всю його надивленість, наслуханість, начитаність, наснаженість відчуваннями». Тож пропоную віддавати перевагу слову «надивленість».

• 8 •

Валентин Лученко-Синявський: Як правильно українською назвати людей з високим рівнем навіюваності? У психотерапії є терміни гіпнабельний і сугестабельний.

Вразливий до навіювання. Можна і одним словом: навіюваний. Цей дієприкметник може позначати і те, що навіюють (навіювана думка), і того, кому навіюють (навіювана людина). Адже є подібний дієприкметник: керований. Часто одна й та сама людина буває і керованою, і навіюваною.

• 9 •

Ольга Максимчук: Як правильно: охоронець чи охоронник? Охоронник – калька з російської?

Ні, не калька, бо є ж і «прикордонник». Згідно з тлумачним словником «охоронник» – те саме, що охоро́нець. Але у трудовій книжці буде написано тільки «охоронник», бо Мінсоцполітики визначило кваліфікаційну характеристику професії «охоронник». Тобто у професійній діяльності слово «охоронець» не вживається. До речі, у Кримського і Єфремова є жартівливий відповідник: «боронило».

• 10 •

Пистина Ненєва: Доброго дня. У мене аж три питання:

1) перший вопрос з приводу слова «сахар». Чи є йому місце в українській мові? По-перше, у нас в Приморську багато хто каже «сахар» (деякі – сахарь), а ще є сахароза, мукополісахаридоз, олігосахарид, сахарин і т. д, але нема цукрози, мукополіцукридозу, олігоцукриду, цукрину і т. д. Чому? Це значить, що слово «сахар» у нас є? Другий вопрос: мені не подобається слово «дякую», якесь воно польське, не нашинське. Я ось думаю: є слово «благо», «дар/дарити» теж є. Так чому я не можу казати «благодарити»? Мені це слово здається більш старовинним і глибинним, тим паче що у болгарській мові (мій тато таврійський болгарин, тому мову знаю) ніяких «дякую» нема, там «благодарявам». Чи можна вживати це слово? І третій: у болгарській мові болгарську дитину називають милим словом «българче». Як українською? Болгаринчик? Болгариненя? Болгарченя? Болгарчик? Болгарченятко?

1) В українській мові, а саме у словнику Грінченка, є «сахарь». У сучасній літературній мові цього слова немає, але воно залишилося в говорах південно-східного наріччя. «Сахар» – запозичення з грецької мови, «цукор» – з німецької через польську. «Сахар» у нашій мові є, але не в літературній, а в діалектній, попри наявність у літературній мові слів «сахароза», «олігосахарид» тощо. Так буває.

2) Щодо «благодарити» – є у Грінченка і «благо», і «дарити», а от «благодарити» немає. Імовірно, церковнословʼянізм, тому болгарам це слово близьке, адже церковнословʼянська мова базується на староболгарській.

3) Зменшено-пестливі етноніми – болгарченя і болгарченятко. Як німченя / німченятко, єврейченя / єврейченятко.

«Главком»