Ультиматуми Заходу, інформаційні ігри ворога та розбіжності у заявах та діях союзників – у новому випуску відеоблогу "Політолог без краватки» міжнародний оглядач "5 каналу" Єгор Голівець розбирає що стоїть за ініціативою мирного саміту і які шанси України у цій дипломатичній грі.

Лідери Великої Британії, Франції, Німеччини та Польщі 10 травня відвідали Київ і висунули Кремлю безпрецедентний ультиматум – погодитися на 30-денне безумовне припинення вогню або зіткнутися з новими санкціями та посиленими поставками зброї Україні. Ця смілива вимога мала на меті перевірити, наскільки Москва серйозно налаштована на мир. Однак Володимир Путін відповів інакше: тієї ж ночі, замість прийняття умов Заходу, він скликав пресконференцію і запропонував поновити прямі переговори з Україною – зокрема, провести особисту зустріч з Володимиром Зеленським 15 травня в Стамбулі. Такий крок фактично дозволив Путіну уникнути негайного припинення вогню, переключивши увагу на потенційний саміт, що змінив акцент з ультиматуму на дипломатичну гру.

Позиція України та умови Зеленського

Український президент Володимир Зеленський відреагував на ініціативу позитивно, але з чіткими умовами. Він підтвердив готовність прибути на переговори в Туреччину і заявив, що зустріч має сенс лише за особистої присутності Путіна. 13 травня Зеленський зустрічався з президентом Туреччини Реджепом Ердоганом у Анкарі й наголосив: якщо Путін воліє Стамбул замість Анкари, то вони разом з Ердоганом "готові вилетіти до Стамбула", аби відбулась очна зустріч лідерів. Український лідер навіть публічно підбурював Кремль, заявивши, що, на його думку, Путін боїться прямого діалогу. Зеленський хоче домовитися про безумовне 30-денне перемир’я як перший крок до завершення війни, і прямо заявив, що чекатиме на Путіна у Стамбулі в означений день. Таким чином, позиція Києва полягає у готовності до переговорів за умови, що російський керівник особисто сяде за стіл перемовин – адже лише він уповноважений ухвалювати рішення про війну і мир.

Реакція Москви та інформаційна гра Кремля

Кремль офіційно погодився на проведення переговорів у Стамбулі, проте не підтвердив участі самого Путіна, що породжує сумніви щодо справжніх намірів Росії. Російські посадовці та пропагандисти вже розпочали інформаційну кампанію, аби знецінити ініціативу Зеленського. Заступник голови Ради Федерації РФ Константін Косачов назвав запрошення Зеленського на саміт "чистим спектаклем" і звинуватив українського президента у грі на публіку, стверджуючи, що Київ нібито не зацікавлений у реальних переговорах. Інші російські представники висловили сумнів, що Путін узагалі поїде до Стамбула, і заздалегідь перекладають відповідальність за можливий зрив зустрічі на Україну. Паралельно Путін продовжує риторику, що дискредитує українську владу: кремлівська пропаганда наполягає на "нелегітимності" керівництва України та підкреслює "неможливість переговорів у таких умовах". Це узгоджується із давньою стратегією Москви – виправдовувати відмову від реального діалогу і готувати росіян до затяжної війни замість швидкого миру. Така інформаційна війна Кремля покликана виставити Україну винною у провалі мирних зусиль і приховати небажання самого Путіна йти на поступки.

Роль Заходу: розбіжності між США та Європою

Мирова ініціатива у Стамбулі висвітлила певні розбіжності в підходах союзників України на Заході. Європейські лідери демонструють жорстку єдність – їхній спільний ультиматум про перемир’я мав підтримку і Вашингтона, принаймні публічно. Однак реакція Вашингтона після пропозиції Путіна показала інший акцент. Президент США Дональд Трамп фактично підтримав ідею негайних прямих переговорів: замість наполягати на виконанні умов про припинення вогню, Трамп закликав Україну негайно сісти за стіл переговорів з Росією. Він навіть заявив, що розмірковує над власною присутністю в Туреччині під час саміту і готовий особисто долучитися до мирних перемовин. За даними ЗМІ, Трамп сказав журналістам: "Я думав полетіти туди", маючи на увазі Стамбул. Білий дім також оголосив про відрядження до Туреччини своїх представників, зокрема радників Кіта Келлога та Стіва Віткоффа, для участі у можливій зустрічі лідерів. Така позиція США, що робить наголос на швидкому початку діалогу, дещо підриває європейську стратегію "спершу припинення вогню, потім переговори". Попри це, країни ЄС залишаються готовими до жорсткіших дій: якщо зустріч не принесе прогресу, Європа погрожує новими санкціями проти РФ, аби змусити Москву шукати справедливий мир.

Участь Китаю та інших посередників

До мирної ініціативи долучаються і впливові сили поза Заходом. Китай висловив обережну підтримку запропонованого плану перемир’я. Речник МЗС КНР Лінь Цзянь заявив, що Пекін підтримує всі зусилля, спрямовані на завершення війни в Україні, зокрема 30-денне припинення вогню, ініційоване Україною та її західними партнерами. Китайський дипломат наголосив, що єдиним виходом є діалог, і Пекін готовий, враховуючи побажання всіх сторін, "співпрацювати з міжнародною спільнотою та відігравати конструктивну роль" у досягненні довгострокового миру. Паралельно Китай демонструє і власні інтереси: за даними українських посадовців, Пекін надіслав Києву сигнал підтримки перемир’я і навіть просив утриматися від атак під час російського параду 9 травня – що свідчить про бажання КНР знизити ескалацію, не втрачаючи свого обличчя як нейтрального гравця.

Туреччина традиційно виступає ключовим посередником у цьому процесі. Анкара вже приймала переговори між сторонами на початку війни, і тепер президент Ердоган особисто залучений у організацію стамбульського саміту. Україна високо оцінює роль Туреччини: Зеленський подякував Ердогану за готовність допомогти і зазначив, що спільно з ним докладає максимум зусиль, щоб зустріч на найвищому рівні справді відбулася. До тиску на Кремль приєднуються й інші глобальні гравці. Зокрема, Бразилія – країна, що підтримує зв’язки з Москвою – погодилася сприяти діалогу. Українська сторона звернулася до Бразилії з проханням використати свій авторитет у спілкуванні з РФ, аби переконати Путіна особисто приїхати на переговори. Президент Бразилії Луїс Інасіу Лула да Сілва заявив, що "спробує поговорити" з російським лідером і закликати його їхати до Туреччини задля пошуку рішення для завершення війни. Таким чином, мирна зустріч у Стамбулі перетворюється на багатосторонню ініціативу: окрім традиційних західних союзників України, до її підготовки долучаються нейтральні й умовно проросійські держави, що посилює дипломатичний тиск на Кремль.

Ризики та виклики для України

Попри надії на прогрес, дипломатичні ризики для України у цій мирній авантюрі залишаються значними. Аналітики застерігають, що переговори за нинішніх обставин Росія може використати для виграшу часу і закріплення окупаційних здобутків, а не для чесного миру. Якщо у Стамбулі вдасться лише домовитися про часткове чи тимчасове перемир’я без всеосяжної угоди, це фактично призведе до "замороження" конфлікту. Але подібна пауза не принесе стійкого миру – вона лише дасть Кремлю перепочинок і можливість перегрупувати сили. Експерти попереджають, що "заморожений" конфлікт неминуче загостриться з новою силою: після короткого перепочинку бойові дії можуть спалахнути знову, можливо навіть з більшою інтенсивністю. У Києві добре розуміють цю загрозу. Володимир Зеленський чітко заявляє, що не погодиться на жодні полу-рішення, які залишать українські території під окупацією і не гарантуватимуть тривалого миру. Будь-яка спроба нав’язати Україні сценарій "замирення" ціною територіальних поступок або без виведення російських військ буде розцінена як поразка – і українське суспільство продовжуватиме боротьбу, навіть якщо деякі союзники схилятимуть до компромісу. Крім того, розбіжності між союзниками (як-от різні погляди США та Європи на негайні переговори) теж можуть зіграти на руку Москві, якщо вона спробує посіяти розкол у єдиному фронті підтримки України. Таким чином, перед українською дипломатією стоїть складне завдання: використати стамбульську зустріч, щоби довести щире прагнення Києва до миру, водночас не дозволивши Кремлю нав’язати невигідні умови чи затягнути війну під виглядом переговорів.

Персональна роль Зеленського

У центрі цієї дипломатичної інтриги – особиста роль Володимира Зеленського. Український президент, що став символом опору російській агресії, тепер виступає і як головний миротворець від України. Зеленський демонструє готовність до важкого діалогу, водночас публічно кидаючи виклик Путіну. Його тверда умова про особисту зустріч безпосередньо з господарем Кремля – це спроба поставити відповідальність на самого Путіна: якщо той відмовиться приїхати, світ побачить, хто насправді ухиляється від миру. Таким чином, Зеленський перехоплює ініціативу в інформаційному просторі – з позиції жертви агресії він переходить у позицію лідера, що пропонує рішення. При цьому український президент не відступає від принципових червоних ліній: і далі наголошує, що жодні переговори не можуть означати компроміс за рахунок суверенітету чи територій України. Його публічні заяви про страх Путіна перед прямими переговорами та про очікування жорстких санкцій від Заходу, якщо Кремль зірве зустріч, підкреслюють впевненість, з якою Зеленський веде дипломатичну гру.

Очевидно, що для українського лідера стамбульська ініціатива – це шанс не тільки пошукати шляхи до миру, а й зміцнити міжнародну коаліцію навколо України: показати союзникам, що Київ готовий до конструктиву, і водночас довести, що саме непримиренна позиція Путіна є головною перешкодою на шляху до закінчення війни.

Єгор Голівець

Підписуйтеся на YouTube-канал "Політолог без краватки".

Також читайте: Подальші дії України на переговорах залежать від складу російської делегації – Зеленський

Також дивіться:

• Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій
• Підтримайте "5 канал" на "Патреоні"

Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською