Два дні з артилеристами 44-ї бригади: що відбувається на Запорізькому напрямку
www.rbc.ua
Mon, 28 Apr 2025 08:00:00 +0300
День перший.
Виїзд із самохідною Богданою Прокидаємось зі світанком.
Дехто встиг виспатись, дехто ні, але загальний настрій бойовий.
На точці збору очікуємо військових, які доправлять нас до місця дислокації.
Зранку небо розлилося рожевими фарбами, в повітрі відчувається весняна свіжість.
На мить здається, що приїхали кудись на відпочинок, але ледьледь чутні звуки пострілів повертають в реальність та нагадують, що зовсім неподалік йде війна.
Найближчі два дні ми проведемо із артилеристами 44 бригади та перевіримо на міцність їхнє озброєння.
Першого дня на нас чекає знайомство із САУ.
Тут, у Запорізькій області працює наша Богдана українська самохідна артилерійська система.
САУ Богдана це українська колісна самохідна артилерійська установка калібру 155 мм, створена відповідно до стандартів НАТО.
Призначена для знищення артилерії противника, вогневих позицій, пунктів управління, техніки, складів і живої сили на значній відстані.
Самохідна установка була розроблена ще 2018 року на базі Краматорського заводу.
Вона широко почала застосовуватися під час повномасштабного вторгнення.
Наразі на озброєнні у нас є понад 180 одиниць такої техніки.
Перше своє бойове хрещення Богдана пройшла під час великої війни на острові Зміїний.
В дорозі один із бійців розповідає нам історію місцевості.
В цивільному житті він був істориком, тому про українські землі знає багато.
Зараз тут лінія фронту проходить вздовж курганів наших предків, каже він.
Ми знаходимо у цьому певний символізм наші прадіди, які тут поховані, теж у свій час відстоювали свою землю.
Доки ми дістаємося до позицій, погода різко змінилася сонце заволокло хмарами і почав накрапати дощ.
Але це не означає, що роботи не буде, артилерія працює за будьякої погоди.
Колектив Богдани дуже дбайливо відгукується про цю величезну залізну махіну.
Для нас вона як броньований побратим стріляє точно, реагує швидко, а ще не вимагає, щоб вручну станини розкладали, як ті радянські сміється навідник.
Роботи на цьому напрямку хлопцям вистачає, ворожі сили постійно застосовують як піхоту, так і різні види техніки.
Іноді навіть не вистачає часу на перепочинок.
Тільки встигли заїхати вже координати в противника.
Ротація, рух, нові позиції усе звично.
Якось заїхали в село, тількино стали по радіо перехоплення передані координати.
Ледве сховались у гущавині вже летить.
Так ми і бігали той день з місця на місце.
І смішно, і страшно, згадує один із хлопців.
Робота на Богдані стандартна, як і в інших САУ.
Виїзд на вогневу точку, ураження і швидкий відкат назад, адже ворожі гармати можуть стріляти у відповідь.
Коли гармати мовчать це ще не значить, що спокій.
Ми відпрацьовуємо піхоту, міномети, техніку.
Працюємо касетними боєприпасами на 30 км, для точності.
Координати отримуємо, стріляємо і відходимо.
Пять, десять, максимум двадцять хвилин на позиції, каже командир обслуги.
В екіпажі самохідної установки усі бійці вже давно, майже кожен прийшов ще на початку повномасштабного вторгнення.
Є і ті, хто воює ще з часів АТО.
Та більшість ще до війни не мали нічого спільного з військовою сферою.
Я гончар.
А тепер водій Богдани.
Моє завдання привезти гармату на позицію і забрати її з неї.
Все має бути швидко каже водій САУ.
Чоловік мав творчу професію і покинув її у перший же день війни.
За ним згодом пішли його сини.
Старший доєднався до Азову, а молодший вступив у військову академію.
За розмовами чуємо, як військовим по рації передають команду до бою.
Екіпаж швидко вирушає на позиції.
Погода жахлива, посилюється дощ, під ногами чавкає багнюка, але на емоціях не відчуваєш дискомфорту хочеться побачити, як Богдана попадає в ціль.
Машина гарчить і зупиняється на позиції.
Гармата здіймається над кабіною.
Кожен військовий тисне на важелі САУ, сидячи на своєму місті адже Богдана повністю автоматизована.
Останні секунди наведення і постріл.
Спочатку ми бачимо вогневий спалах, а потім чуємо його.
Гулкий бах громом розноситься по небу.
Згодом по рації розвідники доповідають щодо уражених цілей.
Хлопці слухають, але рефреном кажуть нам, що Богдана не промахується, тому вкрай необхідно мати таких Богдан якомога більше.
Був випадок три постріли по координатах.
Всі три точно в ціль.
Піхота потім передала, що ми зняли мінометну позицію, стало легше на нулі.
В такі моменти відчуваєш, що працюєш не дарма каже навідник.
День другий.
FH70 інша гармата, той самий вогонь Наступного дня вирушаємо до іншого підрозділу 44 ОАБр на позицію гаубиці FH70.
Вона також зразка НАТО хоча і саморухома, але мобільність трохи нижча, ніж у Богдани.
Проте точність і дальність на високому рівні, і бійці вже добре з нею освоїлись.
Дорогою до позицій обабіч узбіччя помічаємо виставлені стовпчики.
За словами бійців тут будуть споряджати накриття із сітки проти дронів.
Тут схожа ситуація як на території Курської області, логістична траса одна.
І росіяни активно намагаються вразити її дронами.
На Курщині єдину трасу до бойових позицій називали Дорогою життя через великий ризик.
Хочеться вірити в те, що ця траса на Запоріжжі не отримає таку ж назву.
Запоріжжя залишається однією із пріоритетних цілей для ворожих сил.
Тож нині вони знову намагаються посилити наступ на цьому напрямку.
До того ж є ймовірність, що армія РФ може перекинути сюди північних корейців.
За даними розвідки, нещодавно кілька важких артилерійських установок із КНДР Коксан транспортували залізницею в північну частину Криму.
Це, власне, і може свідчити про ротацію військових північної Кореї на інші відрізки фронту.
Зокрема, враховуючи логістику, ймовірно йдеться про Херсонську та Запорізьку області.
Дорогою до вогневих позицій помічаємо досить багато цивільних.
Попри небезпеку та постійні обстріли люди не залишають своїх домівок.
Подекуди на ґанках пасуться кури.
А один з військових розповідає, що є місцева, яка навіть тримає кіз.
Ми це село вже добре знаємо.
Тут був колись магазин, тепер все зїхало сюди вже летить усе.
Магазини не тримаються під вогнем, каже водій.
Сьогодні погода до нас більш прихильна.
Дощу немає, вчорашнє болото вже підсушує сонце.
Але водночас це і не надто добре, адже така погода сприятлива для безпілотної авіації, як розвідувальної, так і ударної.
Неподалік знаходимо частини збитого російського Ланцету.
Двигун металевий, а каркас зроблений із дешевого матеріалу, який більше схожий на пінопласт, обклеєний плівкою.
Це вчергове доводить, що російське виробництво дронів більш спрямоване на кількість, а не якість.
Спускаємось в тимчасову домівку артилеристів.
В підвалі, не дивлячись на сирість, тепло і затишно.
До чоловіків, як це часто буває, прибився кіт, який одразу відчув себе тут хазяїном.
Вже ніби за звичаєм перед бойовим виходом нас пригощають гарячим чаєм і солодким, поки бійці розповідають про свою роботу.
У нас одна гармата була дуже точна.
Я з першого снаряда попадав по цілі.
Це рідкість.
Але як це трапилось командири аплодували, хизується навідник.
Польова гаубиця FH70 була розроблена ще в 70 роках трьома країнами Великою Британією, Італією та Німеччиною.
Партнери передали її Україні під час війни.
Бійці кажуть, що це досить потужна зброя, яка влучно знищує техніку на відстані аж до 30 км.
Тож по ворожих цілях можна бити глибоко в тилу ворога.
Якось їхала російська бронетехніка з боєкомплектом.
Шість снарядів і вона запалала.
Красиво, повільно.
Чекали, поки здетонують боєприпаси.
Коли здетонували, в небі виріс ядерний гриб, згадує командир гаубиці, змальовуючи руками спалах.
Артилеристи можуть бачити плоди своєї праці лиш через певний час, тож коли вже надсилають відео уражень, кажуть, що збираються всі разом і дивляться, як фільм.
До того ж навідники ніколи не бачать ціль, а іноді не знають що саме вражають, адже наведення йде за допомогою бусолі, або, як її називають самі бійці палки.
Я весь день дивлюся на червону палку.
Це мій горизонт.
Якщо палка є стріляємо.
Якщо нема крутимо, шукаємо.
Потім залп.
Гучно, потужно і смертельно точно, сміється навідник гаубиці.
Обслуговувати 155 міліметрову гаубицю досить важко, адже це крупнокаліберна зброя.
Намагаємось підняти один боєприпас не вдається, занадто важко.
Моя основна робота вкласти снаряд на лоток і зарядити в ствол.
40 кілограмів один.
Буває, що за день піднімаєш 5080 таких.
Це фізично дуже важко пояснює військовий.
Артилерист це важка праця, хоча на війні легкої і не буває.
Виснаження тут звична річ.
Сидимо, потім Залп і знову тиша.
Поки не отримуємо нові координати, каже командир.
Кожен розуміє, навіщо він тут, знає за що воює і за кого.
Кожен бачить свій сценарій завершення війни, які загалом сходяться в один аби не воювали наступні покоління.
Я маю троє дітей.
Я тут, щоб вони ніколи не бачили війни, говорить один з бійців.
Ми хочемо не геройствувати, а нормального життя.
Щоб діти знали, що їхній тато воював і переміг.
Щоб їм не довелося, додає інший.
Зараз на фронті лишились одиниці з тих, хто пішов на війну у перші дні.
Вони, як і всі військові, кажуть, що мають свої питання, мріють про відпочинок і хочуть просто нормально виспатись.
А потім по рації звучить команда Заряджай.
Кут 2390, рівень 2575, заряджай По рації чутно вогонь.
Ми знову як зачаровані прикуті до гармати.
І знову спочатку бачимо спалах, а потім його чуємо.
Останні новини
більше новин