Між свастикою, серпом і молотом
www.pravda.com.ua
Sat, 26 Apr 2025 08:00:00 +0300
Поки перспективи завершення російськоукраїнської війни залишаються туманними, наближається травень і 80річчя завершення Другої світової війни в Європі.
А заразом пропагандистські спекуляції Кремля, повязані з цим історичним ювілеєм.
Ще на початку року група Глобальна Україна опублікувала звернення До 80ї річниці перемоги над нацизмом, під яким підписалися дуже різні люди від Ярослава Грицака до Володимира Вятровича.
Автори цього тексту нагадували про російські маніпуляції навколо війни 19391945 років.
Про прагнення Москви монополізувати перемогу в Другій світовій.
Про спроби подати Україну як прислужницю нацистів.
І про те, що радикальний вітчизняний наратив, який ігнорує подвиги українців у складі Червоної армії, виключає Київ із переможців над Гітлером і тим самим грає на руку РФ.
Чим менше часу залишається до травневого ювілею, тим актуальнішою стає ця проблема.
А тому варто відверто поговорити про сучасне українське сприйняття Другої світової війни.
Офіційно Гітлер і Сталін розглядаються в Україні як два однаково жорстоких диктатори як два рівноцінні джерела зла.
Але фактично в нашому суспільстві починає практикуватися дещо інший підхід.
Сталінський СРСР часто сприймається як головне зло ХХ століття, на тлі якого гітлерівський Третій Рейх виглядає другорядним злом.
Причини, що сприяли поширенню такого підходу після 24.02.2022, очевидні.
Україна зазнала варварської воєнної агресії, і наш ворог Росія.
Однак із Третім Рейхом сучасну Росію можна лише порівнювати, проводячи паралелі між Гітлером та Путіним.
А ось Радянський Союз вважається прямим попередником сучасної Росії більш раннім втіленням тієї самої Імперії зла.
Причому на цій спадкоємності наголошують самі росіяни, які активно експлуатують радянську символіку та риторику часів Другої світової.
І в цьому випадку значна частина українського суспільства погоджується із ворожою логікою.
Іншими словами, Третій Рейх для нашого сучасника це абстрактне зло, що залишилося лише на сторінках книжок і у фільмах про далеку війну.
А Радянський Союз, який набув вигляду РФ, це зло, що вилізло з могили, продовжує вбивати українців і тому є сильнішим, небезпечнішим і страшнішим.
Ототожнення СРСР і Росії як історичного зла 1 і відступ гітлерівської Німеччини на другий план обертаються неминучою ревізією минулого.
У новій системі координат альянс із Третім Рейхом заради боротьби з Совєтами це спроба використати другорядне зло, щоб протистояти головному злу.
Така тактика видається виправданою і не компрометує людей, що колись боролися з Москвою.
Тому в сьогоднішній Україні можлива глорифікація воїнів дивізії Галичина та національних активістів, які співпрацювали з Німеччиною у 1940х.
Проте протистояння Рейху в лавах радянської армії починає виглядати як боротьба з другорядним злом на користь головного зла.
Служіння Кремлю знецінює будьякі заслуги, повязані з перемогою над Гітлером.
І тому радянські герої війни підлягають деглорифікації.
Памятники, зведені на їхню честь, послідовно демонтуються а присвячені їм урбаноніми перейменовуються.
У багатьох наших співгромадян сталінська армія дискредитована більше, ніж німецькі комбатанти.
Тому цілком природно, що легендарний пілотвинищувач та Герой України Вадим Ворошилов взяв собі позивний Karaya на честь аса Люфтваффе Еріха Хартманна.
Але важко уявити сучасного українського пілота, який вибрав би позивний Кожедуб хоча, на відміну від Хартманна, радянський герой був етнічним українцем.
Характерний епізод мав місце у березні 2025го.
У віці 101 року померла вінничанка Ольга Твердохлєбова учасниця Другої світової війни та полковниця МВС у відставці.
Вінницька поліція опублікувала у соцмережах зворушливий некролог.
Але в цьому тексті взагалі не згадувалося, у лавах чиєї армії у 1940х воювала Твердохлєбова.
І природа такої соромязливості зрозуміла автори некрологу побоялися, що будьяка згадка про СРСР, про радянські спецслужби або про ленінградську розвідшколу кине тінь на покійну.
Уявлення про головне та другорядне зло легко простежити у новій вітчизняній топоніміці.
Наприклад, абсолютно логічним виглядає зникнення столичних вулиць маршала Малиновського та маршала Рибалка і поява вулиці Андрія Мельника.
Згідно з новою історичною парадигмою, одесит Малиновський та уродженець Харківщини Рибалко воювали проти другорядного зла на боці головного зла і це нівелює їхній внесок у перемогу над гітлерівською Німеччиною.
А лідер ОУНм боровся з головним злом, спробувавши спертися на другорядне зло і тому він залишається беззаперечним героєм.
Уявлення про головне і другорядне зло простежується і в символічному просторі.
Навіть віртуальне використання радянської символіки, що асоціюється з нашим нинішнім ворогом, це злочин, якому в Україні не шукають виправдань.
Воно спричиняє реальні кримінальні справи та судові вироки.
А захоплення естетикою Третього Рейху, звісно, не схвалюється але все ж таки виглядає менш серйозним гріхом, на який іноді можна заплющити очі.
Особливо, якщо тотенкопфами, чорними сонцями чи стилізаціями під німецький герб 1930х1940х захоплюються праві активісти, які захищають нашу країну зі зброєю в руках.
Отже, сприйняття СРСР як головного історичного зла, а націоналсоціалістичної Німеччини як зла номер два потихеньку стає новим вітчизняним мейнстрімом.
І це породжує проблеми двоякого роду внутрішні та зовнішні.
Поперше, нова історична парадигма розходиться з особистим досвідом мільйонів українців, які жили у 1940ті роки.
Для значної частини наших пращурів головним злом виступала саме гітлерівська Німеччина.
Тоталітарний СРСР багато жителів центральної та східної України сприймали як свою державу і якщо він вважався злом, то значно меншим, ніж німецькі окупанти.
Зводячи Радянський Союз у ранг головного зла, ми дефакто перекреслюємо особисті історії цих людей їх справжні настрої та мотивації.
Щоправда, майже всі учасники війни 19391945 років пішли з життя.
А в очах їхніх нащадків Друга світова заслінна повномасштабною російською агресією проти України.
Тому розрив між реальними сімейними історіями 1940х та новим історичним мейнстримом не видається надто серйозною проблемою.
Набагато важливіше те, що нова історична парадигма розходиться із глобальними наративами про Другу світову війну.
Сприйняття німецького націоналсоціалізму як головного зла ХХ століття це не пострадянський, не європейський і навіть не західний консенсус.
Це загальносвітовий консенсус.
І, вибудовуючи власну градацію історичних зол, Україна протиставляє себе не Росії ми протиставляємо себе всім і вся.
Нестандартне уявлення про головне та другорядне зло не приносить Україні жодних стратегічних переваг.
Воно не може позитивно вплинути на наш імідж.
Воно не додасть нам симпатиків за кордоном що наочно продемонстрував скандал у канадському парламенті восени 2023го.
Навпаки, можна лише сподіватися, що іноземні партнери не чіплятимуться до особливого українського погляду на історію ХХ століття, враховуючи героїзм України у ХХІ столітті.
Для деяких країн память про Другу світову війну стала потужним інструментом впливу на міжнародній арені.
Росія привласнює собі лаври розгрому Гітлера і позиціонує себе як переможницю головного зла ХХ століття.
Ізраїль нагадує про страждання єврейського народу в роки Голокосту і позиціонує себе як головну жертву головного зла ХХ століття.
Польща робить акцент на початку війни у 1939му та на Варшавському повстанні 1944 року і позиціонує себе як першого і найвідчайдушнішого борця з головним злом ХХ століття.
Але Україна, яка відводить роль головного зла Радянському Союзу і відсуває Третій Рейх на другий план, фактично залишається за бортом.
У рамках нової історичної парадигми память про Другу світову важко використати як повноцінний інструмент українського впливу.
Тепер це скоріше обтяжливий вантаж, який наша країна змушена тягнути на собі у розпал нової війни.
І у 80ту річницю перемоги над Третім Рейхом нести його буде особливо складно.
Михайло Дубинянський
Останні новини
більше новин