Лікарі сказали, що немовля не виживе, але після вимкнення апаратів сталося неймовірне
www.rbc.ua
Sun, 13 Apr 2025 21:20:40 +0300
Найгірші слова, які можуть почути батьки від лікарів, це ті, які не лишають жодної надії на одужання дитини.
Саме це сталося з Ларою Гібсон та її чоловіком Деном.
Їхньому синочку Зефіру було всього 8 тижнів, коли лікарі повідомили, що він не виживе.
Що трапилося з хлопчиком, які діагнози ставили лікарі й що відбулося потім, розповідає РБКУкраїна проєкт Styler з посланням на Daily Mail.
Що трапилося з хлопчиком Лара та Ден фінансові журналісти з Британії.
Останні декілька років вони жили в Уельсі, звідки родом Ден.
Лара завагітніла і вони хотіли, щоб син народився саме вдома.
Її вагітність була легка, як по підручнику і синочок народився вчасно.
Як каже Лара, хлопчик був чудовою, здоровою та щасливою дитиною, він був міцним та кремезним.
Батьки назвали сина Зефір на честь грецького бога.
Перші тижні були ідилічними й Ларі подобалося материнство, бо малюк Зефір був непроблемним.
Він майже не плакав, любив лежати на животі й добре спав.
У 8 тижнів він вже почав посміхатися та пізнавати світ, але сталося непоправне.
Ден та Лара планували свій переїзд до Іспанії й коли вже все було зібрано, вони домовилися зустрітися з друзями на прогулянці з собакою.
На обід всі зупинилися у пабі та сіли на дворі, щоб насолодитися сонцем.
Лара годувала Зефіра грудьми під джемпером, спілкувалася з друзями, а потім зрозуміла, що син не ворушиться.
Спочатку вона не хвилювалася, бо синочок міг заснути.
Але коли вона його підняла, то побачила, що обличчя дитини смертельно біле, з носа тече кров, і він перестав дихати.
Це був найжахливіший день у моєму житті.
Авіасанітарна машина прибула, коли моя подруга, сестра реанімації, робила серцеволегеневу реанімацію Зефіру, розповідає Лара.
За 40 хвилин, які знадобилися для відновлення серцебиття, Зефір отримав серйозну травму головного мозку через брак кисню.
Поліція, яка відвезла батьків до лікарні, попередила, щоб вони готувалися до того, що хлопчик не виживе.
Зефір був у дитячій реанімації, підключений до апарату життєзабезпечення.
Побачивши його у дротах, вентиляційну трубку, закріплену стрічкою навколо рота, його волосся, подекуди поголене, його тіло бліде та мляве, я більше не відчувала, що це моя дитина.
Мій мозок сказав мені, що це не може бути моя дитина.
Він, мабуть, ще один хлопчик, який потрапив в жахливу аварію, каже мама хлопчика.
Ніхто не знав, що сталося і лікарі досі не можуть назвати точну причину.
Ніяких основних проблем зі здоровям у нього не було.
Його травму назвали гіпоксичним ураженням головного мозку, за тим же принципом, що і синдром раптової дитячої смерті тільки Зефір ще не помер.
Сканування показало постійні судоми, він не міг самостійно дихати.
А коли лікарі призупинили роботу апарату штучної вентиляції легень на короткий час під час обходу, МРТ показало широке пошкодження його мозку.
Батьки кажуть, що все, що відбувалося, не здавалося їм реальним.
Кожного разу, коли консультанти приходили, щоб повідомити ще більше поганих новин, мама зникала, бо не могла до кінця повірити у те, що вони говорять.
Вона чекала, коли Зефір прокинеться.
Висновок лікарів звучав як вирок Після 10 днів ретельного спостереження консультант сказав, що висновок команди лікарів одноголосний Зефір не міг вижити після черепномозкової травми.
У них не було сумнівів, що швидше за все, Зефір помре через кілька хвилин після відключення апарату штучної вентиляції легень.
Ваш син не виживе.
Він ніколи не буде дихати самостійно і не матиме якості життя.
Ми рекомендуємо вам вимкнути систему життєзабезпечення протягом наступних кількох днів.
Я не могла повірити в те, що чую, і, звичайно, не хотіла у це вірити.
Поки він не перестав дихати десять днів тому, наш первісток був щасливим і здоровим.
Але слова консультанта були такими рішучими, рішучими й остаточними.
Не було ні присмаку, ні надії.
Найкраще було б відпустити його, сказали нам, розповіла Лара.
Вона з Деном не мала медичної освіти й усе, що вони знали, вони почерпнули з відчайдушних онлайнтралів у медичних журналах і телефонних дзвінків лікарям, яких вони знали як друзів.
У Британії було кілька резонансних випадків, коли батьки відмовлялися відключити катастрофічно хвору дитину та боролися з лікарями у судах, щоб не припиняти життєзабезпечення.
Лара каже, що вони слідкували за такими ситуаціями, співчували їм, плакали, поважали шалену рішучість та незгасну любов.
І ніколи вони не думали, що їм самим доведеться пройти через це випробування.
Мені хотілося кричати.
Мені хотілося повернутися в палату, відірвати всі його дроти та промчати повз ліжка непритомних дітей із Зефіром на руках.
Усе, чого я хотіла, це повернути мою дитину.
Моє тіло фізично боліло від нашої розлуки.
Я не могла повірити, що він ніколи не виросте.
Вони попереджали, щоб ми скоріше прийняли рішення, бо було б неправильно затягувати це й продовжувати його страждання, розповідає Лара.
Але вони з чоловіком були впевнені, що бачили покращення у стані сина.
У першу ніч Ден бачив, як Зефір відкрив очі, попри те, що він, за словами лікарів, був у комі.
Медики сказали, що це рефлекторні рухи.Лара з сином Зефіром скриншот Медсестри хотіли, щоб батьки витратили наступні кілька днів на спогади, перш ніж попрощатися і змиритися з таким фіналом.
Вони цілий день пробули з Зефіром та тримали його за крихітні ручки. Ден звернувся до друзів за медичною допомогою та консультацією.
І після цього вони спробували поговорити з медиками, які лікують сина, але вони не змогли дати чітких відповідей через складність розвитку мозку дитини.
Вони питали як зробили акцент на те, що рухи були ненавмисні, якщо у немовлят 90 рухів у такому віці є рефлекторними.
Можливо йому важко дихати через протисудомні ліки Якщо є покращення в інших часинах тіла, то може й дихання покращиться Ден боявся, що ми можемо діяти надто рано, не маючи відповідних знань, і не дати нашому синові часу та можливості, на які він заслуговує.
Він хотів більше фактів і доказів і хвилювався, що лікарі перекладають на мене емоційну вагу, обіцяючи припинити страждання Зефіра.
Я не могла правильно мислити, мій мозок був коктейлем емоцій і гормонів.
Девять місяців я носила Зефіра у собі.
Цей маленький хлопчик був частиною мене лише два місяці тому.
Бути окремо від нього все ще було фізичним болем, бо до цього я ніколи не відлучалася від нього більше ніж на півгодини, розповідає жінка.
Відповіді вони так і не отримали, час спливав, батьки були нажахані.
Вони розуміли, що не варто штучно продовжувати його житті й не хотіли, щоб він відчував біль.
Але Ден та Лара звернулися до іншої лікарні та почули все те саме пошкодження головного мозку несумісне з життям.
Єдиним виходом залишилося попрощатися.
На цьому етапі, через три дні після першої розмови, ми відчули, що повинні довіряти їхнім медичним знанням.
Ми також знали, що крихітний шанс Зефіра вижити зменшувався з кожним днем, коли він був підключений до апарату штучної вентиляції легень, забуваючи, як дихати сам.
Після того, як ми прийняли рішення, мені було жахливо бути поруч із Зефіром ніби я відмовилася від своєї дитини, зрадила його.
Нас переселили в окрему кімнату.
Кімната для смерті.
Удень перед тим, як ми вимкнули його життєзабезпечення, я спакувала усі його іграшки та одяг у його спеціальну сумку з синім тигром.
Це був той тигр, якого я привезла до лікарні ще до його народження.
Я хотів зберегти це назавжди, зберегти мої улюблені спогади про Зефіра, розповідає Лара.
Що трапилося, коли апарати відключили Вони призначили відключення системи забезпечення одразу після опівночі щоб Зефір міг полетіти на небо приблизно у той самий час, коли народився.
Батьки ввечері його викупали, вдягли у нове вбрання, лягли з обох боків.
Він забуде як дихати та просто полетить.
Як уві сні, сказала їм паліативна спеціалістка.
Згодом Зефіра відімкнули від усіх апаратів та зняли усі трубки.
Перші хвилини його дихання було неймовірно утрудненим.
Різкий, поверхневий і повільний вдих, з довгими витягнутими проміжками.
Діти у такому віці зазвичай дихають від 40 до 60 разів на хвилину, Зефір видихнув всього 78 раз.
Я почав рахувати найдовші перерви між його вдихами, думаючи, що кожен з них буде останнім, але вони продовжували прибувати, хвилина за хвилиною, година за годиною.
У якийсь момент ми з Деном, мабуть, задрімали, а потім прокинулися в паніці, налякані, що пропустили останню мить Зефіра.
Але ні він був ось і все ще дихав.
Проміжки стають все коротшими, каже мама.
Близько полудня було прийнято рішення погодувати його молоком через зонд і він протримався 12 годин.
Після відключення апаратів Зефір за півдоби почав дихати самостійно, хоч і нерівно.
Консультанти сказали батькам, що це було неочікувано, хоч і частиною процесу вмирання.
Лара з сином Зефіром скриншот Батьки не відходили ні на секунду від сина і припинили слухати лікарів.
Вони намагалися почути тільки власну дитину.
Тим часом медики пропонували перевезти хлопчика у хоспіс, щоб він там помер.
Години перетворювалися на дні, Зефір ставав міцнішим, виявляючи більше ознак живих рухів і довше не спав.
За 5 днів той самий консультант сказав батькам, що хлопчик виживе.
Лікарі не пояснили, як та чому це відбувається, вони не вибачилися і навіть не дали жодних прогнозів щодо майбутнього дитини.
Ще через тиждень Зефіра перевели в лікарню в Кембриджі, де живе родина Лари.
І там хлопчик продовжив своє відновлення.
І за декілька тижнів хлопчика виписали додому.
Після виписки Зефіру так і не поставили діагноз.
Попри всі попередження про пошкодження мозку, яке він отримав, залишилося багато невідомого про розвиток мозку немовляти.
Батькам порадили набирати вагу, робити вправи та надіятися на краще.
Як хлопчик почувається зараз Лара та Ден з сином поїхали в Іспанію, де вони насолоджуються сонцем і цінують кожну мить.
У свої сім місяців Зефір щасливий маленький хлопчик, який вже вчиться сидіти та починає повзати. Трошки пізно для свого віку, але враховуючи усі прогнози, навіть це здавалося неможливим.
Що чекає хлопчика у майбутньому ніхто не знає, хоча лікарі роблять обережні зауваження, що є щоденні ознаки покращення.
Медики в Іспанії, за словами Лари, більш позитивні і вони сказали, що якби хлопчик був довше на апаратах життєзабезпечення, то ситуація була б значно гіршою.
А так вони дали йому найкращий шанс вижити.
Маленьке тіло Зефіра стає міцнішим, і лікар сказала Ларі, що не бачить причин, чому б її син не зміг почати ходити.
Вас може зацікавити До жінки навідується щовечора дивна істота і вона впевнена, що це чупакабра відео Сара у 45 років все ще незаймана і це не змогло виправити навіть весілля з коханим Українка народила рідкісних зрощених близнюків, яким не давали шанси вижити але доля вирішила інакше
Останні новини
більше новин