Переговори про підготовку переговорів про мирне врегулювання перейшли у рутинну стадію: все прогнозовано і зрозуміло.

Сама конфігурація «розмови через посередника» (пам’ятаєте, як кіт Матроскін та пес Шарік через поштаря Пєчкіна спілкувалися?) начебто передбачає певну дипломатичну майстерність, вміння запропонувати посереднику такі тези, які при обговоренні з іншою стороною просували процес вперед або виявляли недоговороздатність делегації з сусідньої кімнати.

Нічого подібного не відбувається. Росія ображено повторює, що Хрущов разом з печенігами і половцями відібрали Україну у Росії. Тому зараз Росія лише повертає своє – шляхом його цілковитого знищення, бо така вона загадкова російська душа.

Американські представники не виглядають посередниками, бо здебільшого торочать про своє – що вигідно їм: корисні копалини, те, інше. І обов’язково нагадують, що якби Трамп був тоді президентом, то не почалася б не тільки ця війна, але й Перша та Друга Світові теж.

Ну а Україна завчено повторює мантру, що Росія бреше завжди і всюди. Що є правдою, але ж ніяк не наближає для припинення бойових дій.

Справа затягується. З подібними переговорами, як з приготуванням кальмара: все треба робити дуже швидко. А якщо перетримати кальмара на вогні, то він стає гумовим і не їстівним.

Не буду здивованим, що переговорний процес затягнеться на місяць, а потім Трамп втратить до нього інтерес. Бо стане зрозуміло, що у цьогорічну номінацію на Нобелівську премію миру він вже не встигає. І почне готувати приєднання Гренландії, та й щоб Канаду по дорогі прихопити.

Бо яка, у біса, різниця: величний миротворець чи величний завойовник, головне, що величний?