Я став заручником "Конотопської відьми" – режисер Уривський
www.pravda.com.ua
Fri, 07 Feb 2025 05:30:00 +0200
Іван Уривський режисер, із іменем якого асоціюється сучасний український театр. Фрагменти його вистав стають вірусними в соцмережах.
Побачити їх наживо справжній виклик, ажде квитки розлітаються зі швидкістю світла. У чому секрет такого успіху Однозначної відповіді на це запитання сам Уривський не має.
Єдине, в чому впевнений, що створює свої вистави у любові. Це психологічно непростий шлях.
Є глухі кути, у яких ти опиняєшся.
Тому, щоб дійти до любові, треба постаратися всім.
Для мене дуже важливий момент кайфу, який ми отримуємо в результаті.
Цю емоцію мають відчути усі у команді як актори, так і технічні працівники.
Тільки тоді це задоволення відчує від вистави і глядач, каже Уривський. У 2024 році за постановку Конотопської відьми він став лавреатом Шевченківської премії.
Під час своїх вистав Уривський спостерігає за реакцією глядачів у залі.
Емоції, які бачить, не завжди схвальні.
Інколи аудиторія висловлює обурення чи вдається до хейту.
Але для режисера важлива кожна думка. Театр з першого разу може не сподобатися.
І це нормально.
Ти можеш багато цікавого прочитати про виставу, почути багато схвальних відгуків, але все одно це буде не твоя вистава.
Треба знайти свою, а це непросто тобі або пощастить з першого разу, або доведеться ще кілька разів спробувати.
У театрі, якщо ти не кайфуєш дуже погано.
Але якщо ця емоція коли тебе щось обурило чи захопило, це круто.
Дайте театру три спроби, радить Уривський. Чому під час війни він відчуває більше бажання творити Що його найбільше надихає і найбільше дратує в сучасному українському театрі Та як це стати заручником своєї найуспішнішої вистави Про це Українська правда поговорила з Іваном Уривським.
Нижче скорочена версія його історії.
Повне інтервю дивіться на YouTube УП.
Мені подобається театр із жестю, трешем і відкритими темами Був час, коли я був дуже темним режисером, драматичним, серйозним, без жодного жарту.
Мене дратував сміх у залі.
Війна це змінила.
Зараз майже всі мої вистави комедійні. Раніше я був дуже егоїстичний щодо театру, робив завжди все для себе.
Зараз я почав більше помічати глядачів навколо хто вони, як сприймають виставу.
Мені хочеться з ними спілкуватись, вибудовувати з ними діалог.
Це усвідомлення того, що в залі є люди, що я роблю виставу не тільки для себе, прийшло до мене за останні три роки насправді.
Зараз, під час війни, мені хочеться створювати ще більше вистав, ніж будьколи. BANNER5 Звісно, є речі, на які ми не можемо впливати.
Наприклад, один склад акторів вже втретє не може дограти виставу Марія Стюарт, бо повітряна тривога триває більше години і показ переноситься.
Але люди все одно приходять.
Приходять втретє подивитись виставу від початку. Люди повертаються в театр після тривог, після обстрілів.
Так само актори йдуть на репетицію, а технічні служби обслуговувати виставу.
Це дуже важливий елемент єднання. Театр, який я бачу за кордоном, поки що у нас не приживеться, тут його не сприймуть, наші люди до нього ще не готові.
У нас досі голе тіло на сцені чи мат викликає сміх та ніяковість.
Із цим треба працювати, працювати ніжно. Європейський театр певною мірою жорстокий.
І мені це подобається.
Мені подобається такий театр із жестю, трешем та відкритими темами.
І для мене Конотопська відьма крок, завдяки якому я можу готувати людей до того, що театр може бути інший.
Конотопська захопила багато простору, і я нічого не можу з цим зробити Першою виставою, яку ми зробили в театрі Франка після початку повномасштабної війни, стала Калігула.
Це дуже актуальна тема про диктатуру.
Я вважав, що саме такі жорсткі та серйозні вистави треба робити, але боявся, що глядачу, який приходить у театр відволіктись, це не буде потрібно.
Утім, Калігула знайшла свою аудиторію за ці майже три роки ми вже відіграли 100 вистав, і на неї досі є попит.
Після Калігули мені захотілося змінитися, спробувати показати іншу реальність.
Так зявилась Конотопська відьма.
На перший погляд, ця вистава розважальна, але навіть у ній є деталі, які говорять про війну, підіймають актуальні питання сьогодення.
Просто це зашифровано в таку комедійну історію.
І це теж спрацювало. У той момент мені здалося, що так треба робити і далі.
Так зявилась вистава Хазяїн.
Вона теж на важливу тему тему корупції, але розкриває її через дещо гротесковий формат, вичурний. У своїх останніх роботах я пішов у іронію, і мені здалось, що я починаю втрачати звязок із реальністю.
Тому я захотів поговорити у своїй виставі про війну.
І мені чомусь здалося, що саме вистава Шекспіра Макбет зараз дуже потрібна.
Я розумію, що, можливо, вона не приведе стільки глядачів, як Марія Стюарт чи Хазяїн, чи Конотопська відьма, але вона на часі. Кожна вистава це крок до чогось нового для мене.
Але зараз я став заручником вистави Конотопська відьма.
Вона захопила дуже багато простору.
Я не памятаю, щоб із іншими виставами таке відбувалося.
Але це сталося, і я нічого з цим не можу зробити. Для мене це велика відповідальність Я зараз часто думаю Чи хотів я цього,Чи правильно презентував себе і театр, Чи правильно повів людей, Можливо, я плутаю їх, і це не справжній театр. З іншого боку, приємно бути заручником Конотопської відьми, бо вона приводить до театру дуже багато людей людей, які ніколи не були в театрі, чи вже забули про нього.
Це кайфово.
Я дуже вдячний цій виставі.
І сподіваюсь, що театр теж їй вдячний, бо, наскільки я розумію, вона приносить дуже багато грошей. BANNER1 Напевно, тільки у нас так активно знімають вистави на мобільний у театрі.
Це дратує Нового глядача я почав помічати після вистави Калігула.
Загалом мені цікаво, хто приходить у театр, як реагує на те, що бачить на сцені.
Люди різні і в цьому кайф.
Багатьох людей приводять у театр тікток та інстаграм, які інформують та заохочують глядача, тому їх не можна ігнорувати.
Але, напевно, тільки в нашій країні так ативно знімають вистави на мобільний у театрі.
У світі я такого не зустрічав, там це жорстка заборона і тебе за таке навіть можуть вивести із зали. Ще одна тема запізнення, які кожного разу стають частиною вистави, бо, щоб когось пропустити, підіймається увесь ряд, це бачать актори і це вже не та енергетика.
Це неповага не лише до акторів, але і до тих, хто прийшов із тобою до театру. Тому я хочу бодай одну виставу провести, згідно з написом на квитку Після третього дзвоника вхід до зали заборонено.
Запізнився Приходь наступного разу.
Розумію, що нарвусь на велику хвилю хейту, що будуть скандали, що люди можуть погрожувати. Але якось я дивився виставу одного зі своїх найулюбленіших режисерів Роберта Вілсона.
Там така красива вистава Я б усю її зняв Але у залі жодного телефону.
Жодного Бо всі поважають одне одного.
Сподіваюся, ми теж до цього колись прийдемо.
Дисципліна в театрі потрібна, бо якщо з нею не працювати, на вистави все більше будуть запізнюватися, а в залі все більше лунатимуть дзвінки мобільних і зніматимуть на телефони. UPCLUB Роман між хейтерами і Конотопською закрутився настільки, що я часто опиняюсь крайнім Нещодавно я зайшов на Конотопську, а людей 1015 знову з фальшивими квитками.
Мене це обурює. Я думав, що перекупи квитків на вистави зникли, а виявилось, що ні.
Ми боремося з ними продаємо квитки через Дію.
Це класна історія, хоча за неї на нас вилилось багато бруду.
Людям, знаєте, треба все похейтити.
Без цього неможливо.
Із цим я зіштовхуюсь дуже часто. Наприклад, мене звинувачують у відсутності квитків на Конотопську, хоча я до цього взагалі не маю стосунку Я не ставлю ціни на квитки, не організовую гастролі.
Я просто режисер вистави, який має відповідальність за її творчу складову.
Але роман між хейтерами і Конотопською закрутився настільки, що я часто опиняюсь крайнім. Окрема історія фальшиві вистави. Звісно, Конотопська відьма назва, яку ти не можеш монополізувати.
Але коли люди відчули, що вона приносить гроші, то зявилась Конотопська відьма, яка взяла наші фото і так хитро все написала, що навіть не одразу зрозуміло, що це інша вистава.
Є чимало випадків, коли люди ішли на неї з думкою, що це та сама Конотопська відьма.
Вона вже три рази обїздила Україну, хоча ця вистава, судячи із відгуків, просто на коліні зроблена. З іншого боку, багато глядачів не хоче розбиратись, де яка Конотопська відьма, їм все одно.
Можливо, те, що вони просто прийшли в театр, це вже плюс.
Але все одно обманювати їх і показувати якусь халтуру це злочин. Взагалі халтура в театрі це злочин.
Для мене злочин перед глядачем навіть тоді, коли моя вистава їде на гастролі, а я не можу її показати так, як показую у себе вдома, бо там інше світло, інша сцена.
Я починаю думати, що обманюю людей. Я розумію, чому зараз ставиться багато Конотопських відьом, але коли вони починають асоціюватись із нашою виставою, мені це не подобається, бо я ніби стаю відповідальним за них теж.
BANNER2 У якийсь момент я відчув, що хейту стає все більше і більше Я памятаю свій перший хейтовий коментар напис Хйня і фотка з вистави.
Це був, мабуть, 2016 чи 2017 рік. Загалом хейт щодо мене був завжди невеликий.
В основному постановки хвалили.
Але в якийсь момент я відчув, що хейту стає все більше і більше.
Я люблю збирати ці коментарі.
Інколи були якісь дуже кумедні домисли і погрози.
Хтось, наприклад, написав, що мені Варто лікуватись у психлікарні.
Щось мене зачіпає, щось смішить.
Наприклад, нещодавно в соцмережах завірусився фрагмент із Марії Стюарт, коли Мортімер знімає з неї колготки.
У якийсь момент він починає облизувати її ноги, підіймається все вище і вище...
Така мінімальна еротична сцена, але я про неї начитався такого Розумію, що не можу подобатися всім.
Але я люблю свого глядача і того, кому заходять мої вистави, і того, хто ненавидить мене. Є люди, які писали про мене жахливі речі, а тепер пишуть, що мої вистави класні.
А є ті, хто навпаки зізнавався у любові до моєї творчості, а зараз кажуть, що вона повна маячня.
Це теж круто.
Мені це подобається, це важливо для вистави. У всі часи незалежної України у нас були круті режисери і класні вистави На жаль, наша українська класика не так розлітається по світових театрах, як російська.
За кордоном у будьякому європейському театрі таких постановок просто навалом Чайковський, Чехов, Достоєвський їх ставлять, ставлять і ставлять Наприклад, у Празі, де люблять і підтримують Україну, мене на повному серйозі, від щирого серця запрошували на виставу Війна і мир.
Вони просто не розуміють, що зараз це недоречно. BANNER3 Ми намагалися боротися з російським впливом, відмовлятися від багатьох хороших фестивалів, тому що там були росіяни.
Але у якийсь момент я зрозумів, що ми то відмовляємося, але нічого ж не змінюється, навпаки стає все більше і більше російської драматургії, російської музики за кордоном.
І я подумав, що нам треба насамперед представляти і показувати себе і те, що в нас є.
Інколи це дуже складні домовленості про виступи.
Але нам треба зміцнювати свої позиції на європейській театральній мапі.
Росія роками вкладала у цій сфері гроші, фінансувала гастролі та постановки.
А ми ні, хоча насправді у всі часи незалежної України у нас були круті режисери і класні вистави, нам було що показати.
І тому ми це маємо надолужувати зараз.
Софія Середа, УП
Останні новини
більше новин