Складні часи для української дипломатії
glavcom.ua
Mon, 23 Dec 2024 08:12:17 +0200
Остання серія дипломатичних указів президента Зеленського створю дуже особливу атмостферу для щорічного Дня співробітника дипломатичної служби України.
З одного боку система ніби працю, як добре змащений механізм, чергові високі ранги, ротації послів, призначення.
Але ширший погляд дозволя стверджувати, що дипломатія як вид діяльності, і українська дипломатія як інструмент відстоювання інтересів України на міжнародній арені переживають далеко не найкращі часи.
В міжнародній політиці безкомпромісно повернулися часи, коли кожен, хто може щось узяти, візьме це, а кожен, хто не може втримати віддасть.
Простору для дипломатії ста менше, її значення тимчасово, але нівелються.
В українській дипломатії наступили часи, коли МЗС не може запропонувати з числа каррних дипломатів кандидатів на найвищі дипломатичні посади послів, які би не вагаючись схвалив президент.
Відтак усі і всюди, коли заговорюють за послів а вже не лише про ці, але й про інші посади говорять про свіжу кров.
Чи її куди вливати ту свіжу кров це для мене питання без відповіді.
Насправді війна добряче струсонула вітчизняну дипломатію, примусивши багатьох згадати про служіння, відповідальність, боротьбу за національні інтереси а не імпотентний розвиток дружніх відносин.
Війна дозволила позбутися частини можливо більшої проросійського шлаку в рядах українських дипломатів.
Тим не менше війна наочно продемонструвала системні багаторічні прорахунки в кадровій роботі, у системі підготовки.
Хтось же приводив і рекомендував для роботи в МЗС тих, хто з першими розривами російських бомб і ракет вирішили залишитися у ситому і поки безпечному закордонні, а не повернутися на Батьківщину.
Хтось же навчав цих людей, проводив з ними співбесіди, ставив підписи на документах про призначення...
Хтось за руки і ноги затягував в МЗС російську агентуру чи симпатиків.
Хтось толерував тих, хто не соромився висловлювати антиукраїнські погляди, а серед них же екземпляри, яких важко було не помітити від Іщенка до Волошина і чортенят меншого розміру.
Президентські укази напередодні Дня дипломата свідчать не лише про відсутність в МЗС лави запасних послів, але і про продовження практики формалізму і зрівнялівки в кадровій роботі.
Дипломатичні ранги, відзнаки однаково присвоюються і тим, хто як кажуть не покладаючи рук, і тим, чий каррний шлях комфортно протікав в кабінеті з 9ї ранку до 1745 увечері.
Більш, ніж допустиме відзначення тих, хто ближче до начальства працю в офісі президента, або наближеним до міністра це також багаторічний бич вітчизняної дипломатії.
Це погана практика, яка демотиву і дезорінту інших співробітників дипслужби.
Подобатися начальству і робити, що скажуть, це не те, чому варто вчити молодих дипломатів.
Загалом, і про це говорилось багатобагато разів, характер відносин на вертикалі МихайлівськаБанкова однію з перешкод для розвитку МЗС.
Надмірне зосередження влади в офісі президента не дозволя МЗС ні проявляти ініціативу яку судячи з указів про призначення послів, ой як очіку і вимага президент від глав дипустанов, ні навіть самостійність і незалежність поведінки і мислення.
Найбільшою нагородою для МЗС колись стане напрацювання принципів і механізмів, які зрівняють каррні можливості співробітників МЗС та офісу президента, секретаріату Кабміну, апарату Верховної Ради, а також забезпечать операційну незалежність міністра і міністерства закордонних справ.
Це колись неодмінно станеться.
Адже колись ми повіримо у цінність системи, а не нас в ній, і примусимо систему працювати на загальне благо та результат.
Останні новини
більше новин