Нас мали б вже розірвати на атоми – Іван Семесюк про лицарство, війну та Україну як диво
www.pravda.com.ua
Sun, 15 Dec 2024 05:30:00 +0200
Чому існу Україна, а не ніщо З вінтажною валізкою та з питанням у стилі Мартіна Гайдеґґера художник, письменник і музикант Іван Семесюк декілька місяців тому вирушив в екзистенційну подорож Україною. В авторському ютубпрокті Антропологія Семесюк шукав українські смисли від Слобожанщини до Карпат, від Київщини до Чорного моря.
Спілкувався з письменниками, митцями, військовими та львівянином, який став дзенським монахом і повернувся в Україну після повномасштабного вторгнення.
В інтервю УП Семесюк відповів на запитання, в чому сенс існування України.
Пояснив феномен українського лицарства.
Та розказав про біль і про віійну як страшний виклик, що змушу людину не забувати, що вона людина. Невроз свободи це не анархія Іване, почну з питання, на яке google не да відповіді що у валізі Семесюка, з якою ви мандруте в прокті Усміхаться Там секретики, котрі, ймовірно, ми покажемо в окремому, тринадцятому випуску на момент бесіди вийшло шість УП.
У нас запланована не виїзна, наша внутрішня розмова про те, що ми зрозуміли під час прокту. Зараз палити контору не хочу, але у валізі речі від побутових до сакральних.
Наприклад, співаюча тибетська чаша. Судячи з того, як легко ви цю валізку носите, вона не тривожна.
Ви взагалі тривожна людина Голосно сміться Я від природи людина тривожна.
В мене психіка не ідеальна.
Трошки, скажімо так, покорьожена.
Люди, коли взнають мене ближче, помічають, що я дещо чокнутий. Але нічого страшного, я даю собі з усім цим раду.
Треба просто побудувати дистанцію між собою як усвідомлюючим субктом та власною психікою, і тоді ви не залежатимете від неї. Психіка живе своїм життям, я своїм.
Іноді вони перетинаються сміться.
Та сама валіза, Семесюк і банан у правій руці Скриншот з YouTubeканалу Антропологія Коли вже я згадав про google, то за якими ключовими словами можна знайти Україну, якщо уявити світ як пошукову систему Звичайно, головне слово свобода.
Якщо словосполучення, то це невроз свободи.
Все решта у нас так, як плюсмінус у всіх інших народів, просто різний баланс якостей. Хоч українець переважно не посправжньому свободною людиною, але в цілому він людина на шляху до свободи.
Йдеться насамперед про свободу індивідуальну. Свобода головна наша вісь.
Це основний мотив, який нами керу.
Хоча поняття свободи у нас не пропрацьоване.
BANNER1 Невроз свободи ма негативну конотацію.
Йдеться про анархію Невроз свободи це про біль.
І це дуже важливо, бо свобода здобуваться через біль.
Але це не анархія.
Це повстання проти тюрми людського існування.
Йдеться про свободу свідомості, про індивідуальну внутрішню революцію.
Досягти в людському житті ідеальної свободи неможливо.
Але українець хоче подолати цю обумовленість, стати посправжньому вільним. Кожний свинопас мріяв покозачитися У вашому особистому рейтингу українських сенсів особливе місце посіда шляхта.
Чому Як художник, як антрополог я довго думав про Україну і дійшов в цілому висновку про неї як тисячолітній аристократичний прокт.
Він ніколи б не відбувся без шляхетського.
Саме шляхта лягла в основу цього культурного, політичного, соціального, етнічного прокту.
Саме вона його клем. Це прямо повязано з ідею свободи, яка лицарською чеснотою.
Тільки лицар здатен стяжати свободу, він ма на це час і відповідне виховання. Шляхтич предстоїть перед смертю, і в цьому предстоянні слід шукати свободу.
Розумію, що це звучить якось загально та метафорично, але краще я для себе поки не сформулював.
Чи не концепція України як лицарського прокту ідеалістичною Можливо.
Чому ні Для багатьох лицарство щось дуже стереотипне, кінематографічне.
Що ви вкладате в це поняття Ми дійсно сприймамо його через, напевно, якісь економічні конструкції.
Завдяки Марксу та шкільній освіті мислимо категоріями феодального, ще якогось світу.
Тобто розглядамо шляхту як соціальноекономічну формацію. Але у всього свій містичний, метафізичний вимір.
Лицармонах як пікова шляхетська фігура став врешті для Запорозької Січі ідеалом воїна Христова, що б це не означало.
Йдеться насамперед про стяжання Царства Небесного, знову ж таки що б це не означало. На мою думку, це внутрішн прагнення вийти за межі можливого і робить лицаря лицарем.
BANNER2 Хто більший лицар запорожець, січовик чи представник городового козацтва Йдеться про архетип взагалі козака як воїна Христова.
Саме так козаки себе бачили.
Лицар це ідеал, модель, станова поведінка.
Кожен свинопас мріяв показачитися, силою зброї самопроголосити себе шляхтичем, вільною людиною. Над лицарем за великим рахунком один феодал Бог.
Для людини Середньовіччя, яка мислила зовсім інакше, ніж ми, Бог трансцендентним субктом.
і шляхтич теж бачив себе трансцендентним субктом, який стяжа безсмертя в цьому основний чин лицаря.
Читайте також Слова пацанов.
Володимир рмоленко поясню військові послання росіян українцям Сучасність фіксуться ніби в порожнечі вген Маланюк якось розповідав про росіян у таборі для інтернованих.
Неголені, розкуйовджені, вони харчувались, не піднімаючись з брудної підлоги, згадуючи ресторани славного Птрбурга.
І був там вояка із синомпідлітком, які діставали ложки, розстеляли рушник на стільчику, хрестились та починали їсти.
Це про шляхетність чи про культуру Можна і так, і так.
Давайте візьмемо москалів навіть серед них видатні воїни.
Але московська цивілізація не зна такого явища як шляхта.
Дворянство зовсім інша історія.
На відміну від вропейської цивілізації дворянин раб царя.
Коли людина не жре з підлоги, коли при першій можливості розстеля білий рушничок чи хреститься перед тим, як їсти це, звичайно, лицарський вайб.
Але можна вжити і термін лицарська культура. У вашому прокті йдеться, зокрема, про те, що Україну 19го початку 20го століть зшили, як мінімум, два основні історичні міфи козацтво та християнська Русь.
Чи можемо сучасні ми дати майбутньому якийсь інший, але настільки ж потужний міф Думаю, ні.
Культура памяті тепер зовсім не така, як раніше.
Ми, на жаль, все дуже швидко забувамо.
Все, що у нас для памяті це маскульт, за великим рахунком.
Інструменти памяті помінялися, і висока культура більше не викону ції функції.
Я боюся, що найважливішу війну в нашій історії ми не зможемо запамятати так, як могли це зробити 300500 років тому.
Так, щоб перетворити її на фундаментальний міф, а не набір стікерів із псом Патроном.
Знайти і памятати себе, не провалюючись у сон забуття ключова історія для нас.
Це виклик.
BANNER3 Як зазначив Сергій Плохій, ми можемо дуже сильно здивуватися тим, що наші нащадки знайдуть у цій нашій війні.
Сучасність фіксуться ніби в порожнечі, як якісь сигнали в інтернеті.
Технології запамятання, архівації стають дедалі ефемернішими.
Це великий ризик, який ми ще не розумімо, бо для нас це ще свіжа і дуже зручна історія.
Але в майбутньому нам світить, можливо, навіть забуття того, що зараз відбуваться.
При тому, що це найважливіша та, я вважаю, найуспішніша битва у всій нашій історії.
Не знаю, що з цим робити.
Дуже переймаюся з цього приводу, але рецепта поки не знайшов. Чи тоді сенс у таких проктах, як ваш, в інших ініціативах, які лише забезпечують тяглість української історії, які зосереджені на минулому, а не продукують нове Сформувати щось радикально нове нереально, бо це означа вихід за межі фундаментальних людських архетипів.
Вони супроводжують нас тисячоліттями, і їх не так багато. Ні, навпаки добре, що зараз спроби згадати себе.
Добре, що почали говорити про українське Середньовіччя, майже втрачене ментально, емоційно.
Ми навіть не здогадумося, наскільки Русь була контекстна, наскільки вона була в тілі великої християнської вропи. Те ж саме можна сказати й про королівство Руське ГалицькоВолинську державу.
Про Київське воводство Від Бургундії до Кива були люди однії породи.
Семесюк Якщо у нас сформуються нові архетипи, це вже будемо не ми.
Це буде нове людство Де українець, там і Україна Чому для серії Межа ви обрали Харків, а не, скажімо, якусь локацію на Донбасі чи Запоріжжі Донбас у нас буде.
Але все, що хотілось, ми не змогли зробити.
Ми не могли фізично, бюджетно покрити всю територію України.
Нам, наприклад, не вдалося означити тему Волині цього величезного лицарського терену України. Ми зазвичай чимало говоримо про простір.
Чи можна назвати його, нашу фронтирність головною категорію, що вплива на наше буття Тут я б послався навіть на Гегеля з його знаменитим принципом історизму.
Історія розгортаться як певний сюжет, де свій початок, антракт, фінал.
Все це ма певний сценарій, замовника, режисера, трупу.
І тут, в Україні, я думаю, тепер центральна частина ції сцени.
Для всього людства Україна територія дива.
З цим я повязую певний оптимізм, надію на майбутн.
Коли країна ста територію дива, то якість обивателя а вона в цілому невисока, напевно, не ма вже такого великого значення.
Буде так, як треба. В мене таке відчуття, що в самих звичайних людей вселяються духи великих предків, древніх воїнів.
Історичний процес, про який я сказав, нами і керу.
Розда ролі.
Хочемо ми чи не хочемо, але їх виконумо.
Я на це дивлюсь не фаталістично, а як на щось, що ма смисл.
Все, що відбуваться в Україні, відбуваться не просто так.
Тут, у фізичному нашому вимірі, воно ма форму страшної технологічної, сучасної війни, а смисли дужедуже древні.
BANNER4 Питання, мабуть, дуже масштабне, але в чому саме це диво Насправді воно дуже конкретне.
Всі ми памятамо цю формулу, яка вже в зубах завязла Київ за три дні.
Ось що планувалося впливовими сценаристами, російськими спецслужбами.
Хай не за три дні, хай за три місяці сценарій був конкретний.
Він був таким, що його неможливо було переписати.
А українці його переписали, і це диво.
Якщо б москалі проявили трошки більше хитрості, вони могли далі нас купувати, купувати, і врештірешт купити.
Але стався цей дивний збій москаль попер страшною лавою на нас, і саме це стало, я думаю, гарантію їхньої поразки.
Росіяни зробили ставку на простір, а не на час Питання простору, який, насправді, лише розумовою моделлю, дійсно цікаве.
Вона в уяві московитів та українців абсолютно різною.
Життвий простір та особистий Для росіян простір Росії як певної сутності і самоціллю.
Ось ця діная і ндлімая принцип, за яким існу ця московитська формація.
Для неї простір найважливіше, що тільки може бути. У українців не так де українець, там і Україна.
Вони свій простір несуть із собою.
Тому Україна виника, наприклад, у Канаді, де памятають традиції, зберігають їх навіть краще, ніж у нас.
UPCLUB Людина без болю забува, що вона людина До якого висновку ви прийшли під час мандрів що зшива Україну, крім козацького міфу або міфу Давньої Русі Це важлива тема, яку треба проговорювати.
Формула про різну Україну не зовсім правда.
Частина країни, яка не втратила свою українськість достатньо монолітна.
Від Гетьманщини до Карпат, Галичини, західної Волині відчуваться дуже, дуже спільна, подібна вібрація. Де українці слабо закріпилися, де втратили память, русифікувалися там і починаються розмови про різну Україну.
Московити експлуатували цю тему про якусь багатонаціональність.
Хоча за міжнародними параметрами ми моноетнічна країна. Україна різна там, де вона більш колоніальна. Було щось, що вас бісило під час подорожей Ні усміхаться. Всі виїзди були сповнені захоплення, любові, кайфу.
Щось світле, добре супроводжувало нас весь час.
Це було казково.
Семесюк При всій монолітності існу, можна сказати, два полюси України.
Одна така захалявна, якщо казати слогом Шевченка.
Це Україна, де не відчуваться фронтирної іскри від Кива до Галичини, Закарпаття.
І Україна фронтирна, яка торкаться цього ворожого русского мира Коли ти дивишся на козацькі хрести на березі лиману на Одещині, розуміш, що вони пахнуть Волинню, шляхтою, старими князівськими родами, Великим Князівством Литовським.
Це один простір насправді.
Мене дуже вразило те, що я постійно чув в Одесі українську мову на вулицях, у закладах.
І не від туристів, а від місцевих, барменів, людей, які собачок вигулюють.
Українці Одеси згадали, що вони українці й завжди ними були.
І це прям справжня революція для нас, просто ми цього ще не зрозуміли. Пошуки смислів під час війни це що Терапія Спроба зрозуміти, чим ми інакші від ворога Ні, це не компенсаторні якісь практики, не терапія.
Екстремальні умови страшної війни, втрат, смерті змушують розвернути радар людської уваги в бік пошуку власного смислу.
В основі буття лежить дивний парадокс саме неможливість нашого існування робить наше існування можливим.
Це складно зрозуміти, але можна відчути. Якщо подивитися на всі історичні процеси, Україна неможлива.
Якщо подивитися на все, що нами було, пардон, пробано, нас не мало бути.
Україну б мали вже розірвати на атоми.
І це майже сталося.
Але відбуваться щось абсолютно неможливе раз і сценарій переписуться на ходу героїзмом звичайних людей.
В основі буття лежить диво, Україна це дуже яскраво маніфесту.
Ймовірно, в цьому і її смисл. BANNER5 А в чому смисл війни Чому існу вона, а не мир Війна завжди супроводжувала людство, і буде з нами завжди, на жаль.
Частина її смислів від нас прихована.
Але якщо б не було війни, не було б лицарства, шляхетського осмислення смерті, чина предстояння перед Небом. Війна це страшний виклик.
Людина без виклику перетворються на мавпу.
Людина без болю забува, що вона людина.
Я не знаю, на жаль чи на щастя, все буття тисне на людину як на точку свідомості, як на субкт.
Як на посланця Небес на цій землі.
Людині ма бути хрово, щоб вона могла виробляти смисл. вген Руденко УП
Останні новини
більше новин