Загинув, рятуючи поранених побратимів Згадаймо парамедика Олексія Наборського
glavcom.ua
Sun, 17 Nov 2024 09:00:00 +0200
Щодня о 9 ранку українці вшановують память усіх, чи життя забрала російськоукраїнська війна.
Нині згадамо Олексія Наборського. Життя Олексія Наборського обірвалося 21 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання з евакуації поранених у с.
Курдюмівка Бахмутського району Донецької області.
Про це повідомила Вінницька міська рада. Олексій Наборський народився 2 квітня 1993 року, був звичайним хлопчиною з передмістя Вінниці, жив разом із батьками у Вінницьких Хуторах, що неподалік від обласного центру.
Спочатку обрав собі одну із найбільш мирних професій хотів рятувати людські життя.
Тому й здобував фах у Погребищенському медичному фаховому коледжі на відділенні Лікувальна справа.
А потім працював у міській лікарні швидкої медичної допомоги. Однак життя внесло свої корективи і Олексій обрав інший шлях, який, утім, також дозволяв йому допомагати людям у 2018 році він вирішив стати правоохоронцем.
Працював дільничним у Вінниці.
А після повномасштабного вторгнення РФ пішов служити у бойовий підрозділ батальйон Вінниця.
Бо зрозумів, що на війні він потрібніший.
Він МІГ не йти на війну, але він НЕ міг не йти на війну Як пише Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, після деокупації Бучі та Ірпеня, надивившись на жахіття, які там коїли росіяни, він уже точно знав, що не зможе повернутися в тил, адже у нього тро маленьких племінниць.
Він сказав тоді своїй мамі Ми всі повинні туди йти, бо вони прийдуть до нас і будуть ґвалтувати наших дітей.
Олексій захищав країну в складі Обднаної штурмової бригади Національної поліції України Лють.
Тут йому довелося згадати свою першу професію він став парамедиком і рятував життя поранених побратимів.
Мама Олексія Марія Василівна розповіда, що він був чуйним хлопцем і відданим сином, його поважали люди.
Всі його знали, як дуже порядну людину.
На початку пандемії я захворіла.
У мене була важка форма ковіду, була під апаратом штучного дихання.
Медики вже навіть не давали мені надії.
Тоді Олексій ще працював у лікарні.
Він буквально витягнув мене з того світу Після його загибелі я знову потрапила у лікарню.
Тоді зрозуміла, що не все знала про свого сина.
Я побачила, як його й досі поважають і люблять колеги, почула, з якою вдячністю ставились до нього пацінти, розповіда жінка.
Мама героя згаду, що у ніч свої загибелі Олексій прийшов до неї уві сні, щоб попрощатися.
Мені ніколи не снилася моя дитина, а ції ночі я бачила сон.
Ліс, хатина, біля неї Олексій у бойовому спорядженні з автоматом.
Подивився на мене, нічого не сказав і пішов.
Я кричу синку, чого ти мене покинув Я не знаю куди мені йти і що робити А він розвернувся, махнув мені рукою і знову пішов.
А ввечері ми дізнались, що Олексій загинув приблизно у той час, коли й приснився.
Виходить, він попрощався зі мною, згаду Марія Василівна.
Командир бойового підрозділу другий батько для бійця Мама Олексія каже, що син завжди тепло відгукувався про свого командира полку Руслана Гурняка, Батю, за ним і пішов з батальйону Вінниця в Лють.
Руслана Гурняк подзвонив нам і просив пробачення, що не зберіг життя нашому синові.
Ви не уявляте, з якою тривогою він це говорив, ви не уявляте, як для нас, батьків, це важливо.
Я впевнилась у словах сина, що він був як батько для них на війні.
До того ж загинув наш Олексій, можна сказати, на очах у командира він бачив обстріл через відеозйомку безпілотника, розповіда мама.
Найстрашніше на війні, ділиться Руслан Гурняк, це навіть не смерть побратима, а необхідність повідомляти про неї рідним загиблих.
Олексія я знав як дуже грамотного парамедика.
Краще за все у нього виходило рятувати людей.
Він був зовсім іншим, не таким, як всі, одне слово добряк.
Тому і позивний у поліцейського був подружньому теплий Льохіч, згаду командир.
Марія Василівна згаду, як приблизно за десять днів до трагедії він зізнався, що ма намір одружитись, планував після перемоги закінчити юридичний і далі будувати карру поліцейського.
Та сталось інакше.
21 жовтня 2023 року Олексій займався евакуацію поранених під Курдюмівкою поблизу Бахмута.
В автомобіль Hummer, в якому перебував парамедик, влучила ворожа протитанкова керована ракета, і він загинув.
Інспектора взводу 1 роти 3 штурмового батальйону 2 штурмового полку Миротворець Департаменту поліції особливого призначення Обднана штурмова бригада Національної поліції України Лють Олексія Наборського поховали у Вінницьких Хуторах.
Він за життя не любив фотографуватись.
Тому на надмогильному памятнику його зобразили за одним із дуже небагатьох знімків, коли він таки погодився відзнятися.
Це фото з совою, яку він врятував, коли поранена пташка заплуталась у сітці.
Виходив її, годував своїм пайком, а потім випустив на волю Главком долучаться до хвилини мовчання.
Ми вшановумо память усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину.
Ми згадумо загиблих від рук російських загарбників, запалюмо свічки памяті та схилямо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу память громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Останні новини
більше новин