Тридцять років без бомби
www.pravda.com.ua
Sat, 16 Nov 2024 05:30:00 +0200
16 листопада 1994 року Україна придналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
Молода незалежна держава погодилася розпрощатися з третім за величиною ядерним арсеналом в обмін на ефемерні гарантії безпеки.
Тоді, тридцять років тому, український прецедент не був чимось зовсім унікальним ПАР президента де Клерка, назарбаївський Казахстан і Білорусь Шушкевича відмовилися від ядерної зброї ще раніше.
Але ніхто в сучасному світі не згаду про втрачену атомну бомбу з таким болем, як українці у розпал жорстокої війни із російськими загарбниками.
Сьогодні події тридцятирічної давнини сприймаються як точка біфуркації, яка визначила наші нинішні лиха.
Відмова від ядерної зброї вважаться фатальною помилкою незалежної України.
Хоча фахівці наголошують, що альтернативи в Кива фактично не було.
Восени 2024 року розмови про гіпотетичне відновлення ядерного статусу породили в нашому суспільстві короткочасний сплеск ентузіазму.
А тому виникають щонайменше три принципові питання про атомну бомбу, повязані з українським минулим, майбутнім та сьогоденням.
Перше питання, яке стосуться нашого минулого, звучить так чи запобігло б збереження ядерної зброї російській агресії проти України Багато наших співгромадян дадуть відповідь так, навіть не замислюючись.
Однак здоровий глузд змушу визнати, що наявність ЯЗ у Кива могло б вплинути лише на характер і масштаби московської агресії, а не на саму її можливість.
Ще в середині 1950х британський інтелектуал Артур Кестлер справедливо зауважив Атомна зброя необхідна, щоб стримати атомну агресію, але неефективна проти локальної та закамуфльованої агресії. За словами Кестлера, після 1945 року СРСР здійснив цілу низку замаскованих агресивних актів у вропі та Азії, і жоден з них не давав приводу для тотальної війни із застосуванням ядерної зброї. Можливості завуальованої агресії невичерпні і нереально вважати, що ми зможемо зупинити її загрозою масованої відплати інакше нам довелося б розвязати ядерний кошмар через викинутого з вікна Масарика або через чергове народне повстання в Афганістані.
BANNER1 Про те, що ядерна зброя не запобіга гібридним вонним конфліктам, свідчить і сучасна історія.
Індія ма атомну бомбу з 1974 року, а сусідній Пакистан з 1998го.
Але в 1999 році це не завадило Пакистану спровокувати так звану Каргільську війну, офіційно заперечуючи участь власної армії в бойових діях.
А в ХХІ столітті збройні сутички на індопакистанському кордоні відбувалися регулярно.
Ймовірно, ядерний арсенал уберіг би Україну від повномасштабного російського вторгнення, яке відбулося в 2022му році.
Але він, напевно, не врятував би нас від гібридної агресії, розвязаної Кремлем у 2014му.
Атомна бомба безсила проти ворожих іхтамнтов, фальшивих повстанців та фейкових народних республік.
Друге питання щодо атомної зброї стосуться українського майбутнього чи може сучасна Україна відновити свій ядерний потенціал Очевидно, власну атомну бомбу доведеться створювати практично з нуля.
Сьогодні в нас нема необхідної інфраструктури та технологій для збагачення урану чи виробництва плутонію.
Нема кваліфікованих кадрів, втрачених за тридцять років зневаги до вітчизняної науки.
А головне, нема відповідних економічних ресурсів ми повністю залежимо від допомоги західних партнерів, і ніхто з них не спонсоруватиме створення української ядерної бомби.
Навпаки, розпочавши розробку ядерної зброї, Київ може опинитися в міжнародній ізоляції та втратити фінансову підтримку зза кордону.
Любителям чужого досвіду варто ознайомитися зі значним списком країн, які свого часу розглядали можливість створення ЯЗ, але так і не довели цю витівку до кінця з тих чи інших причин.
Бразилія та Мексика, Аргентина та Філіппіни, Тайвань та Південна Корея, гипет та Лівія, Ірак та Алжир, Сирія та Саудівська Аравія, Мянма та Австралія, Іспанія та Швеція, Італія та Румунія, Албанія та Югославія Але навіть ті нечисленні, хто досяг успіху, витратили на це чимало часу.
В Ізраїлю на створення атомної бомби пішло понад 10 років.
В Індії 19 років.
У Пакистану 26 років.
У Північної Кореї понад 30.
BANNER2 Словом, швидке створення ядерної зброї в розпал великої війни, під ракетними атаками супротивника, вигляда як ненаукова фантастика.
Ба більше, титан патріотичної публіцистики Віталій Портніков переконаний, що розмови про українську ЯЗ це інформаційна спецоперація РФ з метою виправдати удари по підстанціях українських АЕС.
А наші співвітчизники, які публічно мріють про бомбу, виступають у ролі корисних ідіотів Кремля Запустіть в українські соцмережі, що Україна ма мати ядерну бомбу ви отримате 90 підтримку, правда А проблема в тому, що люди, які будуть писати ці пости, через кілька місяців жодного посту написати не зможуть, бо в них не буде електроенергії по 24 години, не буде інтернету, води і опалення.
Таким чином, ми плавно переходимо до третього питання, повязаного з українським сьогоденням чи сенс зараз обговорювати розробку ядерної зброї І наш противник, і наші партнери обізнані з реальною неможливістю відновити ядерний арсенал України в найближчому майбутньому.
Таким чином, зараз подібні заяви не принесуть користі навіть як блеф і незграбний шантаж.
Натомість по українському іміджу за кордоном вони можуть вдарити вже сьогодні.
Багато українців настільки глибоко травмовані ворожим вторгненням, що просто не здатні адекватно оцінювати настрої, що панують у мирних та благополучних країнах.
Щонайменше з 1960х атомна бомба на Заході не ототожнються з військовою міццю, а виступа синонімом абсолютного зла.
І російська агресія проти України не призвела до перегляду такого погляду на речі а радше навпаки. Невипадково в 2024 році Нобелівську премію миру присудили японському руху постраждалих від атомних бомб Nihon Hidankyo За зусилля щодо досягнення миру, вільного від ядерної зброї, та за демонстрацію свідчень того, що ядерна зброя ніколи не ма бути використана знову.
В уявленні українців власна атомна бомба зрівня шанси Кива та Москви.
А в уявленні західної аудиторії вона збільшить ризик застосування ядерної зброї та ймовірність планетарної катастрофи. BANNER3 З погляду українців, створення української ЯЗ це можливість стримати божевільного Путіна, який розмаху ядерними боголовками.
А з погляду західної публіки поява ще одного непередбачуваного гравця з ядерними боголовками. Для багатьох українців публічні мрії про ядерний удар по Москві це звичайна складова вонного часу.
А для західних спостерігачів свідчення української неадекватності.
Комусь із нас хочеться вірити, що за тридцять років Україна може обміняти недостатню західну підтримку на повернення власної ядерної зброї.
Але насправді сьогоднішня Україна може лише обміняти симпатії Заходу на власні утопічні фантазії.
І такий обмін складно назвати розумним та раціональним вибором.
Михайло Дубинянський
Останні новини
більше новин