Переконлива перемога Дональда Трампа на цьогорічних виборах президента США не мала нікого шокувати. 45-й і 47-й президент скористався безпрецедентно сильною хвилею невдоволення чинною владою, яка цього року жорстоко захлеснула майже всі правлячі партії по всьому світу. Хоча віцепрезидент Камала Гарріс була однією з найуспішніших серед усіх "чиновників", які цього року брали участь у виборах у багатих країнах, що є свідченням її дисциплінованої кампанії, історично непопулярної кандидатури Трампа та економіки США з найкращими показниками у світі.

Однак цього виявилося недостатньо на тлі поширеного невдоволення виборців високим рівнем імміграції та стабільно високими цінами, що є спадщиною глобального інфляційного сплеску після пандемії. Гіперполяризоване інформаційне середовище, яке розділяє Америку на партійні ехо-камери, зробило практично неможливим для кампанії Гарріс протидіяти цим перепонам. Жодна партія ще не утримувала Білий дім за таких низьких рейтингів підтримки чинної влади та коли так багато американців вважають, що країна йде неправильним шляхом. У цьому світлі поразка Гарріс була більш ніж ймовірною.

Перший республіканець за 20 років, який переміг у загальнонаціональному голосуванні (завдяки здобуткам у майже кожній демографічній групі та майже у кожному регіоні), Трамп вступить на посаду не тільки із сильним мандатом, а й з повним контролем над Конгресом та консервативною більшістю у Верховному суді. Він матиме повну свободу реалізувати свою масштабну внутрішню політику, радикально змінити федеральний уряд та переписати інституційні норми. Але якщо повернення Трампа матиме глибокий вплив на Сполучені Штати, воно може мати ще більше значення для решти світу.

Багато хто очікує, що зовнішня політика США за другої каденції Трампа просто повторюватиме його перший термін, коли не було великих воєн (окрім завершення найдовшої війни Америки в Афганістані). Трамп навіть досяг кількох помітних успіхів у зовнішній політиці, а саме оновлену Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (зараз це Угода про вільну торгівлю між США, Мексикою та Канадою), Угоди Авраама на Близькому Сході, більш справедливий розподіл витрат серед членів НАТО та нові й сильніші безпекові альянси в Азії. Більше того, Трамп досі залишається тією ж особою, що і чотири роки тому, як у позитивних, так і в негативних аспектах, і його світогляд залишається незмінним, як і його односторонній та транзакційний підхід до зовнішньої політики.

А втім, деякі речі змінилися. Не дивлячись на те, що новообраний президент залишається особисто незацікавленим у питаннях управління, його друга адміністрація буде укомплектована ідеологічно об’єднаними та досвідченішими старшими чиновниками, готовими реалізовувати його програму "Америка понад усе" з самого початку. Вже немає кар’єрних співробітників-інституціоналістів, які часто стримували руйнівні імпульси президента, а також менш досвідчених лоялістів, які згодом їх замінили. Радники з питань зовнішньої політики зараз будуть набагато більш відданими, ніж на початку першого терміну Трампа, і більш досвідченими, ніж ті, що були наприкінці.

Найважливішу те, що світ став небезпечнішим з часу, коли Трамп раніше займав цю посаду. Його досягнення за першої каденції мали місце в умовах історично низьких процентних ставок та загалом сприятливого геополітичного контексту. Але тепер два регіональні конфлікти, зростаюча конкуренція з Китаєм, сміливі дії таких гравців, як Росія, Іран та Північна Корея, уповільнення глобальної економіки та руйнівні технології, такі як штучний інтелект, створюватимуть абсолютно нові виклики для лідерства Трампа.

Ставки вищі, а наслідки непередбачуваної зовнішньої політики "Америка понад усе" є набагато більш масштабними, ніж у 2016 році. Імовірність екстремальних результатів значно вища. Хоча Трамп усе ще може досягти успіхів у зовнішній політиці завдяки своєму транзакційному підходу та впливу, який він має як президент наймогутнішої країни світу, потенціал для непередбачених обставин набагато більший за цих умов.

Наприклад, Трамп займе набагато жорсткішу позицію щодо Китаю після того, як адміністрації Байдена вдалося стабілізувати відносини. Це почнеться з підвищення мит на китайський імпорт, щоб скоротити двосторонній торговий дефіцит. Залежно від того, наскільки високими будуть мита і чи вважатимуть китайці за можливе домовитися, а не відповісти симетрично, ескалація може спричинити прорив. Зрештою, Китай стикається з серйозними економічними проблемами та буде обережним, щоб уникнути непотрібних криз. Однак імовірніше, що конфронтаційний підхід, який підтримує "яструбиний" кабінет Трампа та республіканці в Конгресі, нашкодить відносинам. Результатом буде нова холодна війна, яка зрештою збільшить ризик прямої військової конфронтації.

На Близькому Сході новообраний президент спробує розширити Угоди Авраама і включити Саудівську Аравію, надаючи Ізраїлю карт-бланш на ведення воєн без тиску щодо обмеження гуманітарних втрат чи ризику ескалації. Найбільш тривожним є те, що Трамп підтримуватиме, якщо не активно заохочуватиме, прагнення прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу вирішити ядерну загрозу Ірану раз і назавжди, що несе ризик ширшого конфлікту та значних перебоїв у постачанні енергоносіїв.

Натомість Трамп пообіцяв завершити війну в Україні "за один день" – можливо, ще до своєї інавгурації – шляхом тиску на президентів Володимира Зеленського та Володимира Путіна для досягнення перемир’я, яке заморозить конфлікт на поточних лініях розмежування, використовуючи військову допомогу Києву як важіль впливу на обидві сторони. Чи погодяться сторони на ці умови, залишається відкритим питанням.

Багато залежатиме від того, як відреагує Європа. Країни НАТО на східному кордоні – Польща, країни Балтії та Скандинавії – сприймають російську агресію як екзистенційну загрозу для своєї національної безпеки та будуть готові нести значні витрати на захист України, якщо США відступлять. Інші країни можуть прагнути укласти угоду, чи то з ідеологічних причин (як у випадку Угорщини), політичних (Італія) або фінансових (Німеччина). Другий термін Трампа може стати каталізатором, який нарешті об’єднає Європу і спонукатиме до сильнішої, більш консолідованої та "стратегічно автономної" системи безпеки. Або ж це може посилити існуючі розбіжності всередині Європейського Союзу, значно ослабити трансатлантичний альянс і спричинити подальшу російську агресію.

У будь-якому разі повернення Трампа принесе період підвищеної геополітичної волатильності та невизначеності, що характеризуватиметься більшою ймовірністю як катастрофічних провалів, так і неймовірних проривів.

Copyright: Project Syndicate, 2024.

www.project-syndicate.org