Осінь, на яку всі прогнозували другу спробу мирного саміту по Україні, настала – і от нарешті до другої декади вересня раптом практично одночасно посипались достатньо однозначні заяви і події.

• 1 •

З’явилась одночасно з кількох джерел інформація, що канцлер Німеччини, третьої економіки світу і першої – Європи ($4,46 трильйона ВВП, $52730 на душу населення), має намір найближчим часом посадити Україну і Росію за стіл переговорів.

У будь-який спосіб змусити Україну прийняти територіальні втрати, аби лиш Шольц зміг стати «канцлером миру» (що для нього буде вагомим чинником на тлі різкого зростання популярності ультраправих).

Так, можливо, італійська La Repubblica – не найоб’єктивніше джерело щодо Німеччини (8-ма економіка світу і 4-та Європи після ФРН, Великої Британії і Франції; всі роки Великої війни Італія неодноразово примірялась до ролі головного модератора ситуації від ЄС, посунувши власне Макрона, Шольца і британських прем’єрів). Однак аналогічні тези надходять з інших джерел, в тому числі власне від Шольца особисто (зараз цікаво, до чого була прив’язка саме на вересень? – ред.) настав момент, коли треба обговорювати, як ми можемо швидше вийти із цієї воєнної ситуації і прийти до миру»).

• 2 •

Різка активізація Індії і Китаю, одночасна: Сі закликає «створити сприятливі умови для політичного врегулювання».

10-11.09 у Москві буде індійський прем’єр «для обговорення можливих повоєнних мирних ініціатив» (це у сенсі репарацій з Росії на відновлення нею знищеного? чи яких ще?). І 11-12.09 на зустріч БРІКС у Петербурзі приїде китайський голова МЗС. Ймовірно, також з тезами про мирні домовленості і їх умови.

• 3 •

Синхронно і Орбан, раптово збіднілий на 5-30% спец.пільги від «Лукойла», які дозволяли йому тримати рейтинг всередині країни, зробив свою заявку, і теж на вересень. Він «відновить свою мирну місію» – це буде якийсь «помітний захід».

• 4 •

Водночас з усім цим російська пропагандистська мережа масово запустила знов тезу «мир за будь-яку ціну і чимшвидше», але у новій варіації. «Це буде унікальний шанс і для України, і для Росії вискочити з вирви смертей, руйнувань та деградації, з військової пастки, до якої потрапили обидві країни. Всі проблеми, «зради» та «втрати лиця» насправді вторинні порівняно з можливістю зупинити війну. Зупинити потік смертей, руйнувань та страждань. І якщо зупинка цього потоку стане головним пріоритетом для влади обох воюючих країн, то й інші проблеми і спірні питання можуть бути швидко вирішені».

Як бачимо, тут маємо ще й варіацію кремлівських вкидів ще стамбульських часів 2022 року: серії «винні обидві сторони», «обидві сторони страждають однаково і втрачають людей» та іншу відверту брехню (хоча, варто визнати, агресор тепер, дякувати СБУ, ГУР МОУ та іншим спецпідрозділам, тепер дійсно «також тяжко страждає»: особливо НПЗ, склади боєприпасів, військові аеродроми і прикордонні області).

• 5 •

І тут же Лавров оприлюднює той самий реальний план гарантованої перемоги Росії, про який я неодноразово казав: знищити Україну повільно, без війни, зате надійно. Це у сенсі, розвалити нас зсередини через вимогу особливих «прав для російськомовних» і «квот для захисників прав російськомовних».

Пряма мова Лаврова не залишає сумнівів, що саме цей сценарій Кремль визнав тепер оптимальним для знищення України. І спробує нагнути на його виконання наших союзників – користаючись тим, що панівна більшість з них (за винятком, мабуть, хіба країн Балтії і Польщі; можливо, ще країн Скандинавії – тобто, сусідів РФ, котрі з такою повзучою анексією стикались самі).

«Якщо обговорювати заклики припинити вогонь та подумати про територіальні розміни (Курщину як мінімум на Донбас, Запоріжчину й Херсонщину – ред.) – це не серйозно. Проблема не у територіях, а у правах людей, які були розтоптані законодавчо. І про які саме жодна з плаваючих у політичному просторі ініціатив не згадує. Жодна ініціатива не стосується проблем із правами людей, які розмовляють російською мовою, на тих землях, які Зеленський вважає своїми. Я звернув увагу своїх колег, що це є ключовою проблемою.

Людей стали оголошувати терористами лише за те, що вони не прийняли держпереворот і відмовилися підкоритися путчистам, які оголосили своєю метою знищення всього російського та вигнання росіян із Криму. Коли ми побачимо серйозну готовність захищати права людини, ми легко домовимося за місцем та часом зустрічі».

Тобто, як бачимо, тут вшито і посил «Крим за умовчанням російський». Але території на території вони загалом міняти згодні – якщо ми погодимось на повзуче завоювання через «російськомовних» і «захисників їхніх прав».

Хоча окремі кремлівські пабліки вже закидують пробні вудки «можливо, допустимий обмін Курщини на ЗАЕС... але обов’язково у комплексі з частковим зняттям санкцій!». Вони вже пробують торгуватись: мовляв, обмін «Курщина на Донбас», «Курщина на Запоріжчину і Херсонщину» або «Курщина на території до лінії зіткнення на 24.02.22» – це надто багато, це невигідно для Кремля, от якусь дрібничку вони можуть нам кинути за свої терени, але тільки з санкційною доплатою.

Але це вже конкретні деталі. Основа, як я й казав: Росії потрібна Україна без українців. Неукраїнська Україна. Зачистити мовний і історичний суверенітет, тоді державний суверенітет через виборчі квоти для «захисників російськомовних». А тоді територія просто впаде перезрілим плодом назад у «підбрюшшя Москви».

І от цей момент буде найскладнішим у переговорах – встояти перед позірно цілком «гуманітарними» і «цивілізованими» вимогами і переконати союзників, що там не пахне ні цивілізацією, ні гуманітаркою.

Між іншим, прямо зараз апробація сценарію відбувається у Грузії. Якщо проросійська партія отримає підтвердження мандату на практично одноосібну владу, тоді підтвердить російську як другу державну і певний пакет лобійованих Кремлем законів (зокрема щодо інвестицій з Росії, прав на скуповування нерухомості і землі росіянами), а тоді Росія проверне фінт з «поверненням Абхазії і Південної Осетії як автономій назад до складу Грузії». У такому випадку Путін переконається, що сценарій реальний.

І тоді його спробують нав’язати і Україні: російську мову, права російських бізнесів і грошей, квоту для проросійських партій в усіх виборних органах – мінімум у 30-40%, бо ж «російськомовних в Україні насправді панівна більшість, понад 70%», як переконує Кремль світ і нас з 2014-го. А за це можна і окуповані території повернути Україні. Звісно, з особливими правами територій і органів самоуправління. І з визнанням прав «нових переселенців». І, відповідно, з визнанням подвійного громадянства з Росією як мінімум щодо оцих «переселенців». І з особливими (для російського бізнесу і бюджетних вкладень) економічними зонами.

Тоді навіть особливої демілітаризації не знадобиться від України вимагати. За років 10-20 така Україна тихо ляже під Москву що зі зброєю, що без. Добровільно і з радістю. Лишається сподіватись, що союзники зможуть чітко побачити цю перспективу і зрозуміти її категоричну неприйнятність вже для себе, а не тільки для України. І нас не схилятимуть до прийняття подібних умов.