Початок серпня був позначений несподіваною проблемою для Росії, яка вже звикла до того, що останній літній місяць приносить їй проблеми. Проте цього разу проблеми виявилися не локальними, а такими, що постійно збільшуються, адже наступ українських сил у Курській області триває, і площа підконтрольної їм території продовжує зростати.

Одна з головних особливостей наступу, який став загальноєвропейською сенсацією (на континенті зараз період відпусток, і будь-яка активність на фронті російсько-українського протистояння викликає підвищену увагу) - його було розпочато зненацька. Українські військові зуміли заскочити і противника, і союзників, які оцінили наступ на Курщині в цілому схвально. Іншого виходу у них не було, попри скептичну публікацію у The New York Times.

Активізація ЗСУ дозволяє Заходу краще зрозуміти слабкі сторони Кремля, адже широкомасштабне вторгнення триває вже майже 900 днів, і з проблемами стикається не лише Україна. Китай, до прикладу, завдяки українському наступу отримав об'єктивну інформацію про те, що Росія далеко не є такою сильною, якою видається на перший погляд. Тому не варто дивуватися заголовкам у німецьких медіа "Наші танки знову біля Курська" - вони фактично відображають настрої тамтешнього істеблішменту, про які його представники не можуть говорити вголос.

Тут необхідне уточнення: ухвалення політичних рішень на Заході досі виходить з того факту, що Росія є константою, силою, яку потрібно враховувати. Україні від початку широкомасштабного вторгнення з різних причин не вдалося сформувати образ світу, в якому немає щонайменше Кремля як злочинної організації. Тому розраховувати, що Захід у розпал українського наступу передасть ЗСУ далекобійні ракети, не варто - російські агенти впливу у Вашингтоні та Берліні цього просто не допустять. Українські лобісти мають "загорнути" успіхи наших військових на території Росії у вигідний насамперед для США контекст. Завдання непросте, оскільки президентська кампанія за океаном виходить на фінішну пряму. І несподівані повороти найбільшої війни у сучасному світі є невигідними штабам обох кандидатів.

Успішний прорив російського кордону - показовий не лише у військовому, але і в політичному сенсі. Хоча Путіна в ці дні російське телебачення показує мало, суто символічно, спостерігати вираз його обличчя - суцільна приємність. Власне, як і слухати доповіді начальника генерального штабу російської армії Валерія Герасимова, який обіцяє швидко вирішити проблему з українським проривом. Однак пообіцяти та зробити - різні речі, швидкість просування ЗСУ на Курщині суттєво перевищує темпи просування росіян у Донецькій області, де протягом останніх днів інтенсивність наступу помітно зменшилася. Віднедавна фраза Путіна "Кордон Росії ніколи не закінчується" тепер звучить куди менш пафосно.

Українським військовим добровільно здалися в полон десятки російських прикордонників та солдатів-строковиків. Тисячі мешканців Курщини виїхали подалі від війни, за що Путін їм вирішив виділити по 10000 рублів (біля 100 доларів США) на особу. Хоча очевидно, що Росія переважає Україну за чисельністю армії, проте швидко знайти підготовлені підрозділи для ліквідації прориву на Курщину тамтешнім генералам не вдалося.

Влучні ракетні удари по колонах, які мали перекинути резерви (подейкують, що це теж солдати строкової служби) продемонстрували хорошу підготовку українських військових. Росії доводиться воювати на власній території, ситуація для найбільшої у світі за розмірами держави вкрай незвична, адже Курська область - це не бунтівні регіони Північного Кавказу. Тому фантазії про застосування Кремлем тактичної ядерної зброї по території Курської області залишаться фантазіями, адже ядерна зброя - це насамперед фактор стримування, а вже потім реальний інструмент бойових дій.

До того ж Путін опинився у пастці СВО - "спеціальної військової операції", проголошеної ще 24 лютого 2022 року. Вона означає, що РФ фактично здійснює військово-поліцейські дії проти держави, якій вона відмовляє у власній суб'єктності. Тому оголосити Україні війну Путін не може - це крок поставить обидві країни на одну дошку у системі міжнародних відносин. Кремль на це не піде, натомість зараз використовує масовану пропаганду з метою дегуманізації українських військових та приписування їм злочинів на кшталт тих, які тисячами коїли російські окупанти в Україні. Коли агентство ТАСС поширює інформацію про поранених російських дітей, не підтверджуючи повідомлення хоча б мінімальними доказами, необхідно нагадувати світові про сотні вбитих агресором та тисячі викрадених українських дітей.

Українські війська, очевидно, контролюють газовимірювальну станцію "Суджа", через яку постачається газ до Європейського Союзу. Обсяги постачання не є критичними для економіки наших західних партнерів, тому панічні заяви з цього приводу путінферштеєрів можна проігнорувати. Що стосується Курської АЕС у місті Курчатов, то до неї, по-перше, ще необхідно дійти.

По-друге, українські сили не мають морального права діяти подібно російським окупантам, що захопили Запорізьку АЕС у перші дні широкомасштабного вторгнення. Гіпотетичний сценарій обміну контрольованими станціями за посередництва МАГАТЕ повністю виключати не варто, проте маємо розуміти, що до енергетичної системи України Курську АЕС навіть за найбільш сприятливого сценарію підключити не вийде.

Наступ Сил оборони України на Курщину має і політичний підтекст. Там 8 вересня у межах так званого "Єдиного дня голосування" мають пройти вибори губернатора. Роман Старовойт, який очолював область та періодично "грав у війну", у травні був призначений міністром транспорту. Від виконувача обов'язків губернатора Алєксєя Смирнова Путін публічно вимагав "мужності", проте цього "єдинороса" місцеві мешканці звинувачують у неефективності, оскільки чимало курян тікали, не дочекавшись хоча б мінімальної державної підтримки.

Фактично, у вертикалі путінської влади виявився великий прокол. Нині на території Курської та Білгородської областей запроваджено стан контртерористичної операції, який виключає проведення виборів. Якщо ситуація збережеться до початку вересня, по іміджу Росії, яка продовжує прикидатися майже цивілізованою державою, буде завдано потужного удару. І після того до політичного штрафбату Кремля будуть відправляти знакові фігури. Щоправда, це не стосується кадирівського спецназу, який продовжує гастролювати Курщиною з танцями й використанням вогнепальної зброї.

Події початку серпня поставили під сумнів швидке проведення навіть попередніх російсько-українських переговорів. Складно уявити, що принижений Путін зараз піде на них. Проте і масштабної ескалації з боку Кремля, якої боялись на Заході, не сталося. Тим часом українські сили почали заходити до Білгородської області, розширюючи зону контролю…