Вчора, 1 серпня 2024 року відбулося дуже багато знакових, тектонічних подій. Важко все переварити одночасно. Однак, питання, яке мене турбувало – чому Путін пішов на угоду з Байденом саме зараз, надавши Байдену і Гарріс таке політичне посилення?

Гершковіча затримали 29 березня 2023 року. Пол Уілан сидів ще з грудня 2018 року. Красіков сидів з 2020-го. Очевидно, що Гершковіча узяли у заручники, щоб посилити переговорну позицію. Так само, як раніше баскетболістку Грайнер і ізраїльтянку Нааму Іссахар.

Навального вбили через майже рік після початку розмов, щодо повернення Красікова в Росію. Очевидно, що угода конструювалася багато місяців. При чому, як сказав Джейк Салліван на вчорашній прес-конференції, України та українського кейсу взагалі не існувало в цьому процесі. Це була абсолютно паралельна діяльність Білого Дому і особисто Байдена та, по суті, Білла Бернса.

Але, реалізація угоди трапилася саме тоді, коли після значного ослаблення позицій демократів і кризи зі зняттям Байдена з перегонів, любімчик Марго-боброєдкі – Трамп – почав поступатися позиціями.

Парадокс ситуації, на мій погляд, полягає в тому, що таку угоду для Путіна міг сконструювати виключно Байден. За Трампа росіяни не змогли б отримати «своїх» шпигунів одночасно з Німеччини, Словенії, Норвегії, Польщі і США.

Трамп не зміг би переконати Берлін в тому, що необхідно розширити рамку і увійти у етично складний ціннісний конфлікт щодо звільнення вбивці на велосипеді.

По суті, говорячи про те, що усі європейські держави здійснюють політику у фарватері Вашингтону, Путін, нібито, критикує їх, хоча інша конфігурація була б для нього набагато важчою.

Виходить, що Байден – це дуже зручний партнер для Путіна. Бо, при Трампі така угода здавалась би майже невиконуваною. І, якщо б Путін відклав фіналізацію до виборів в США, хто знає, яким би чином склалися зірки.

В общім, від угоди, здається виграли усі.

Якщо не враховувати Україну, звичайно.