Нагорода для зрадника

10 грудня російські пропагандистські ЗМІ повідомили про присвоєння звання “героя росії” колишньому народному депутату Верховної Ради України Андрію Деркачу. Новина сколихнула інформаційний простір, адже Деркач – добре відома постать в українському політикумі до 24 лютого 2022 року. Депутат сімох (!) поспіль скликань Верховної Ради, власник телерадіокомпанії “Ера” та колишній президент “Енергоатому” – ось лише деякі з регалій високопоставленого зрадника. До речі, саме Деркач, як свідчать дані розслідування НАБУ, був одним із авторів схеми розкрадання коштів в енергетичній галузі, яку згодом “осідлали” одіозний Тімур Міндіч та його спільники.

Ще у 2020 році Міністерство фінансів США відкрито назвало Деркача – випускника Академії фсб – агентом рф із, щонайменше, десятирічним стажем. На реакцію Служби безпеки України, тим не менш, довелося чекати майже два роки: лише у 2022-му нардепа викрили на участі в агентурній мережі російського ГРУ та звинуватили у держзраді. У 2023 році Деркача позбавили мандата і громадянства України. Проте зрадник вже був під крилом своїх кураторів: отримав посаду сенатора у держдумі рф та увійшов до комітету безпеки та оборони ради федерації рф. Зірка “героя росії” стала ще одним визнанням заслуг Деркача на агентурній ниві – у роботі проти власної держави в інтересах країни-агресорки.

Новина про нагородження зрадника спонукає до роздумів: скільки подібних “Деркачів” – російських агентів – десятиліттями формували українську політику, писали для нас закони, принагідно розкрадаючи кошти державного бюджету? І скільки із них досі залишаються “сплячими” та так і не були викриті СБУ?

Що стосується самого Деркача, то у нього в Україні залишилося чимало “друзів” – політичних компаньйонів, помічників, бізнес-партнерів, – деякі з яких успішно ховаються під масками “патріотів”. Так, привертають увагу нещодавні заяви Юрія Луценка – колишнього міністра внутрішніх справ і генерального прокурора, – який в інтерв’ю “Апострофу” поділився спогадами щодо того, як починалась політична кар’єра Андрія Деркача.

Політична порука за агента рф

За словами Луценка, нардеп-зрадник був близький до виборчого штабу Віктора Ющенка під час Помаранчевої революції. А коментуючи його призначення президентом “Енергоатому” без фахової освіти у 2006 році, коли сам Луценко очолював МВС, політик наголосив: тоді, мовляв, “ні ви ні я” не знали, що Деркач був російським агентом. Ці слова звучать як недолуге виправдання, адже саме Юрій Луценко у 2005 році фактично дав квиток у політику випускнику академії фсб після перемоги Майдану.

Як твердить відомий мем, “інтернет пам’ятає все”. Так, у мережі зберігся розлогий репортаж “Української правди” від 18 грудня 2005 року про з’їзд Соціалістичної партії України, членом якої тоді був Луценко. За результатами цього з’їзду Андрій Деркач отримав 9-те місце у партійному списку, яке гарантувало йому депутатський мандат. Водночас, потрапляння у прохідну частину списку для “одіозного” (як його вже тоді називали у пресі) вихідця зі спецслужб висіло на волосині. Так, проти висування Деркача виступав авторитетний член СПУ – автор знаменитих “плівок” майор Микола Мельниченко. Проте, як пише “УП”, “на захист Деркача рішуче став Луценко”.

У палкій промові голова МВС назвав Андрія Деркача своїм “другом” і “соратником по боротьбі”: “Андрій зробив свій вибір і показав, що кожен може видавити із себе кучмізм по краплині. Він ризикував своїм життям, коли разом з іншими людьми блокував своєю машиною дорогу Кучмі до АП”, – наводить цитату Юрія Луценка “УП”. “Я особисто даю свою партійну рекомендацію і гарантію за нього”, – додав політик.

Вже через півтора року Деркач став “тушкою”, перейшовши із фракції СПУ до відкрито проросійської Партії Регіонів. Незважаючи на це, перед позачерговими парламентськими виборами 2007 року Луценко “пробивав” для друга місце у прохідній частині списку блоку “Наша Україна” – “Народна Самооборона”, про що писали тодішні ЗМІ.

Втручання в американські вибори

Дружба між Деркачем і Луценком продовжилась і надалі. У роки президентства Петра Порошенка, як стверджує блогер Сергій Іванов, Юрій Луценко виступав координатором комунікації між президентом і впливовим депутатом, зв’язки якого з російськими спецслужбами на той час вже були секретом Полішинеля. У вересні 2017 року журналісти-розслідувачі проєкту “Схеми” зняли Деркача серед гостей на скандальному весіллі сина тодішнього генпрокурора Луценка Олександра, яке обслуговували службові автомобілі Генпрокуратури.

Вже у 2020 році ім’я Андрія Деркача пролунало на всю Україну та далеко за її межі, коли депутат оприлюднив так звані “плівки Деркача” – записи нібито розмов п’ятого президента Петра Порошенка з ексвіцепрезидентом США Джозефом Байденом. Наразі можна з упевненістю стверджувати, що ця інформаційна бомба була частиною спецоперації російських спецслужб з метою підриву українсько-американських стосунків. Деркач був головним виконавцем: ще у 2019 році він атакував посольство США в Україні, звинувативши його у втручанні в роботу українських правоохоронних органів.

З дивовижною синхронністю друг Деркача – генпрокурор Луценко – у той же час атакував американську послиню Марі Йованович, заявивши нібито остання надала йому список осіб, недоторканних для правосуддя. Свої звинувачення політик так ніколи і не підкріпив доказами, проте скандал закінчився звільненням Йованович у травні 2019 року. Вже у жовтні 2019 року Національне антикорупційне бюро (НАБУ) розпочало кримінальне провадження проти Луценка щодо можливого зловживання владою та спроби втрутитися в американські вибори.

Генпрокурор проти активістів і меценатів

Окремої уваги заслуговує роль Юрія Луценка у справі вбивства херсонської активістки Катерини Гандзюк – однієї з найрезонансніших і найболючіших для українського суспільства після Революції Гідності. Саме в період, коли Луценко очолював Генеральну прокуратуру, слідство неодноразово буксувало, а публічні заяви генпрокурора викликали обурення родини та соратників убитої.

Батько Катерини Гандзюк Віктор, а також друзі й громадські активісти з ініціативи “Хто замовив Катю Гандзюк?” відкрито звинувачували Генпрокуратуру у саботажі розслідування та небажанні називати справжніх замовників злочину. Луценкові закидали передчасні заяви, які шкодили слідству, і фактичне прикриття впливових фігурантів.

Таким чином, рефлексуючи на новину про зірку “героя рф” для колишнього депутата-зрадника Андрія Деркача, варто замислитися, передусім, над тим, скільки українських політиків упродовж років сумлінно працювали не на власну державу, а на її знищення зсередини. Деркач – лише один із тих, хто дочекався свого офіційного визнання в москві. Для інших “героїв росії”, які маскувалися під патріотів, реформаторів чи борців із корупцією, такі нагороди ще можуть чекати свого часу.