Степан Гіга був феноменом української естради. Народний артист у справжньому сенсі цього словосполучення.

Якось я йду коридором каналу «1+1», назустріч – Ігор Пелех (пам'ятаєте цього яскравого телеведучого?).

– Як справи?

– Та норм

– Заходь на каву, у мене вже є аж кабінет – каже.

Я зайшов в одну з кімнат, він сів за свій робочий стіл, і питає:

– Ти щось чув про Степана Гігу?

– Про кого? Це хто? – здивувався я.

А був це десь так рік 2007-й, може – 2008-й, популярна телевізійна гра народних співаків «Караоке на майдані» йшла вже майже 10 років!

– Слухай історію. Ми тут, у Києві, створили концертну агенцію. Телефоную своїм дружбанам у Тернопіль (Ігор був родом з Тернополя), кажу: «Хлопці, можу будь-яку зірку привезти вам у Тернопіль, чи інше місто/село. «Океан Ельзи», Пономарьов, Білик, Скрябін, Могилевська, кого хочете – замовляйте!». Тернополяни подумали, і кажуть: «Нам дуже потрібно замовити два стадіонні концерти у Тернополі Степана Гіги!». Я їх питаю: «Кого-кого???». А вони: «Ти що там, у Києві, зовсім від народу відірвався???».

І Ігор питає:

– Так хто ж такий Степан Гіга, Кондратюк? Ти чув його пісні?

– Ні - чесно сказав я. – Не пам'ятаю, щоб пісні Степана Гіги співали у «Караоке на майдані» чи «Шансі».

– Ну то дивись – сказав Пелех – і включив відео на своєму комп'ютері.

На відео був невідомий мені (який сором!) співак, він співав на стадіоні, на стадіоні був повний аншлаг, і увесь стадіон співав разом з ним!

Якусь нескладну, можна навіть сказати – банальну – мелодію, але з приємною душевною українською лірикою. Співак не показував вокальні рулади, не дивував діапазоном голосу, не вражав артистизмом на сцені, але увесь стадіон йому підспівував. І це вражало.

– Звільни редактора – жартівливо порадив Ігор, на тому й розійшлись.

Єдиний раз, коли я побачив Степана Гігу наживо – цього літа, у Львові, на фестивалі «Покоління-2025». Я закінчив «Караоке на майдані», ми трішки перекусили у «Реберні» за сценою, і, оминаючи публіку, йшли до авто. Степана Гігу якраз оголошували, він стояв біля сходів на сцену. Я проходив поруч, кивнув головою, він кивнув мені у відповідь.

Публіка почала кричати-верещати, він вийшов і заспівав першу пісню. Я трішки зупинився, що нарешті побачити як виступає Степан Гіга. Він почав з пісні «Сон». І увесь фестиваль почав йому підспівувати! Ще один український талант пішов у засвіти...

Спочивайте з миром, народний артист мого співочого народу...