Європа, а не лише Україна, перебуває у стані війни!

Російські гібридні операції по всій Європі досягли рівня тривалої, низькоінтенсивної гібридної війни проти Європи та НАТО, попереджають колишні високопосадовці Альянсу. Габор Іклоді, колишній помічник Генерального секретаря НАТО з питань нових викликів безпеці; Джеймі Ші, колишній заступник помічника Генерального секретаря НАТО ; та Мирослава Гонгадзе, провідна міжнародна оглядачка та громадська діячка, звертаються до європейців з попереджувальним сигналом.

Вони застерігають, що неспроможність визнати активні приховано агресивні дії Росії по всій Європі та за її межами, які становлять сучасну реальність прихованої війни, — стає серйозною загрозою. Ситуацію ускладнює нещодавня стратегія національної безпеки США, яка вимагає, щоб Європа самостійно вирішувала питання власної безпеки.

Експерти закликають визнати факт: у стані війни перебуває не лише Україна а уся Європа, і що зосередження на обороні дасть результат лише при умові загальноєвропейської стратегії оборони та безпеки. Це має бути стратегія не про розподіл коштів, а про інтероперабельність — здатність, яка може привести до створення Європейських оборонних сил та Європейського мирного плану щодо України.

Російські погрози та цілеспрямовані дії проти Європи не є окремими інцидентами. Це — централізовано спланована й керована кампанія, покликана дестабілізувати європейські суспільства, перевірити їхню стійкість і рішучість, а також послабити трансатлантичний зв'язок. Росія використовує широкий набір інструментів: диверсії на критичній інфраструктурі, підривні операції, кібератаки, дезінформацію та пропаганду, GPS-глушіння цивільних літаків, пошкодження підводних кабелів, вторгнення дронів над територією ЄС і атаки на критичну, комерційну та демократичну інфраструктуру.

Гібридна війна найефективніша в поляризованих суспільствах — і саме цього досягають ці операції: посилюють розкол, підривають довіру, розділяють громади. Тому протидія дезінформації, захист незалежних медіа та відновлення довіри суспільства мають стати стратегічними пріоритетами безпеки.

У діях Росії нічого нового. Тактика гібридного впливу є частиною російських "активних заходів" вже понад століття. Новизна — у масштабі, частоті, дедалі більшій зухвалості й відкритості цих операцій.

Мета очевидна: змусити Європу відмовитися від підтримки України, послабити громадську підтримку Києва, підготувати ґрунт для нової ескалації та — головне — посіяти сумніви щодо дії Статті 5 НАТО, фундаменту всієї трансатлантичної системи безпеки.

Росія не приховує намірів: вона відкрито заявляє, що воює з НАТО та Європою. Ця теза — центральний сюжет її внутрішньої пропаганди, яка покликана виправдати повномасштабне вторгнення в Україну, представляючи його як "опір Заходу".

У ситуації, коли Вашингтон прагне швидкого завершення війни — інколи за рахунок глибини, справедливості та довгострокових гарантій — Москва розглядає Європу як головну перешкоду. Бо Європа продовжує підтримувати Україну й відмовляється приймати кремлівські умови.

Розглянуті окремо, кожен гібридний інцидент, здійснений або спонсорований Росією, ретельно обрахований, щоб залишатися нижче порога, який би спровокував жорсткішу реакцію ЄС або НАТО, не кажучи вже про запуск Статті 5. Але разом ці дії вже становлять тривалу, системну, гібридну війну проти Європи й НАТО. Невизнання цієї реальності унеможливлює ефективні кроки щодо стримування подальшої ескалації й відкриває шлях до значно гірших сценаріїв.

Надто слабкі реакції на російську агресію проти України у 2014 році та проти Грузії у 2008-му довели нас до теперішньої ситуації й мають стати жорстким уроком.

Попри все це Європа залишається скутою бюрократичною інерцією та страхом політичних ризиків. Внутрішні поділи, повільність ухвалення рішень і юридично-формальний "мирний" спосіб мислення не дають можливості ЄС та його державам-членам визнати реальність гібридної війни й діяти так, щоб змінити розрахунки Кремля. Йдеться і про санкції, і про "тіньовий флот" РФ, і про захист критичної інфраструктури, і про використання заморожених російських активів — Європа продовжує мислити в умовах миру, якого вже немає, а її опонент не визнає норм міжнародного права.

У результаті Росія фактично не була стримана. Навпаки — вона збільшила інтенсивність, частоту й масштаб своїх операцій. Визнання цієї реальності є необхідною умовою для руху вперед. Європа повинна усвідомити, що вона бере участь у гібридній війні з Росією. Лише тоді можна буде використати весь доступний інструментарій.

Невміння назвати проблему вже коштувало Європі часу й безпеки. Подальші вагання будуть запрошенням до нової ескалації саме тоді, коли Росія активно шукає слабкості. Швидкий перехід від "мирної" пози до оборонного мислення — це не ескалація, а мінімально необхідний крок для захисту Європи, її цінностей, способу життя та громадян.

Спроможності Європи також вкрай недостатні. Десятиліття недофінансування оборони, залежність від зовнішніх гарантій, хронічна фрагментація індустрії, небажання робити співпрацю нормою, а також залежність від імпортних компонентів залишили Європу без можливостей, запасів і стійкості, необхідних щоб стримати агресора рівня Росії. Європейські процеси ухвалення рішень і оборонні структури потребують термінового оновлення. Європейська оборонна промисловість не здатна виробляти озброєння в кількостях і темпах, яких вимагатиме справжня криза. Геополітичні зміни ставлять під питання стійкість партнерств, які колись здавалися непорушними.

Мета НАТО — підняти оборонні витрати країн Європи до 5% ВВП протягом десятиліття — разом із ініціативами ЄС, такими як ReArm Europe та SAFE, є лише початком довгого і болісного процесу. Але гроші самі по собі не розв'яжуть проблеми. Якщо Європа продовжить витрачати так, як це було раніше, більші бюджети лише збільшать неефективність. Важливо не лише витрачати більше — важливо витрачати краще.

Потреби оборони України та її досвід інновацій воєнного часу мають стати фундаментом для стратегій майбутніх інвестицій у європейську оборону.

Європа все ще діє так, ніби 27 окремих ринків оборони здатні створити єдину систему. Досвід показує протилежне. Континент використовує десятки типів танків, винищувачів, артилерії та командних структур — здебільшого несумісних, а значить дорогих у виробництві та утриманні. Уряди захищають "національних чемпіонів", навіть якщо ті працюють неефективно, гальмуючи консолідацію й послаблюючи конкурентоспроможність. Спільні закупівлі й стандартизація залишаються радше винятком, ніж правилом.

Європа імпортує близько трьох чвертей своїх ключових систем озброєння та значною мірою залежить від зовнішніх постачальників критичних матеріалів. У час, коли торгівля стає інструментом війни, це необачно. Абсолютна самодостатність нереальна, але вибіркова автономія — давно назріла необхідність.

Захист критичної інфраструктури, ланцюгів постачання та цивільна готовність залишаються нерівномірними по всій Європі. Нам потрібен загальноєвропейський підхід. Сучасні конфлікти доводять важливість технологій подвійного призначення й те, що оборона та стійкість у гібридному середовищі нерозривні. Європі потрібен підхід "всієї держави" й концепція "тотальної оборони" для всіх країн-членів.

Гібридна війна націлена на людей не менше, ніж на інституції чи об'єкти. Європа повинна пояснити своїм громадянам, чому стримування має значення, що поставлено на карту і як оборонні витрати захищають їхнє життя. Ми можемо й маємо навчатися у скандинавських країн та з унікального досвіду України.

Збільшення виробництва, покращення інновацій та скорочення термінів поставок вимагатимуть злиттів, спільних програм, уніфікованих стандартів і готовності відмовитися від неефективних національних компаній. Промислова політика має відповідати потребам безпеки, а не навпаки.

Гроші не виправлять цих проблем. Визначеність, фокус і промислова інтеграція — ось що має спрямовувати інвестиції. Інакше Європа не стане безпечнішою.

Гроші можуть купити техніку, але не можуть купити час, готовність або стримування. Це залежить від рішень, які Європа лише починає ухвалювати.

Габор Іклоді — старший науковий співробітник напряму "Мир, безпека й оборона" у Friends of Europe, колишній угорський та європейський дипломат, а також колишній помічник Генерального секретаря НАТО з питань нових викликів безпеці.

Джеймі Ші — старший науковий співробітник напряму "Мир, безпека й оборона" у Friends of Europe, колишній заступник помічника Генерального секретаря НАТО з питань нових викликів безпеці.

Мирослава Гонгадзе — старший науковий співробітник напряму "Мир, безпека й оборона" у Friends of Europe, старший науковий співробітник Atlantic Council, член Наглядової ради Українського інституту та член Редакційної консультативної ради "Української правди".