У зв'язку з чим, запитав в чому його феномен. Не вдаючись в глибокий аналіз, зафіксував для нього декілька думок, якими ділюся і з вами

1. Чому "Слуга народу" вистрілив свого часу?

Головний успіх серіалу – у надзвичайно простому, майже інстинктивному наративі: потрібна людина не з політики. Такий собі всенародний улюбленець, який самим фактом появи покарає "старих політиків" і поверне людям відчуття справедливості. Це була суміш помсти й надії – двох найефективніших політичних емоцій.

Корупцію в серіалі піднесли до рівня абсолюту: вона пояснювала все, виправдовувала все і розв'язувала все. Виборець отримав дуже комфортну картину світу, в якій є одна велика проблема – і один "простий хлопець", який її розчавить.

2. Чому серіал сьогодні виглядає вирваним із контексту?

Минуло лише десять років, але здається, що ми дивимося на уламки іншої епохи.

Уже сам факт, що серіал російськомовний, сьогодні ріже слух – як експонат з музею політичної наївності. Там немає російської загрози, немає війни, немає АТО. Ідея, що Україна існує у вакуумі, де головний ворог – побутова та інституційна корупція, сьогодні виглядає наївною як фреска з довоєнних ілюзій.

Насправді серіал і на момент виходу був казкою для дорослих. Він свідомо ігнорував майже всі реальні виклики країни – крім корупції.

Її розкрутили до рівня вселенської змови, такого собі "української місцевої глобальної змови", де олігархи – остаточне зло, а перемога нпд ними – ключ до ідеальної держави.

Такий собі політичний ескапізм у стилі "було б добре, якби все було так просто". Фільм критично доклався до інфантилізації дискурсу і виборця.

3. Що серіал все-таки передбачив?

Не варто перебільшувати роль серіалу в приході Зеленського до влади – реальність завжди складніша. Але він таки став самосправдженим пророцтвом, щось на кшталт інструкції "як створити політичний феномен із телевізійного героя".

У серіалі люди голосують за "простого хлопця", бо вірять у чарівне рішення системних проблем.

У реальності – значна частина виборців сподівалася, що "нове обличчя" саме по собі принесе швидкі зміни.

У серіалі Голобородько не може провести реформи через недружній парламент.

У реальності Зеленський заходить у владу й отримує першу монобільшість в історії незалежної України – інверсія сюжету, яка виглядала б надто фантастично навіть для сценаристів.

Але далі реальність зробила крок, на який не наважився б жоден автор: вона зняла грим.

Зеленський перестав бути вчителем Голобородьком і став собою – людиною, вихованою в культурі криворізьких дев'яностих, шоуменом, що опинився перед відповідальністю керувати воюючою країною, лідером, якого творить виклик, а не сценарій.

Це вже не пострадянський "Барбіленд" з легкими конфліктами та простими розв'язками. Це реальна історія, яка не про казку, а про втрати, втому, рішення і ціну кожної помилки.

І, як завжди, життя виявилося кращим сценаристом. І жорсткішим. Головне тепер засвоїти ці уроки, щоб все, що було – не стало марним.