Добре, хоч погода милує і не дуже холодно. Хіба проявляється грибком на стінах львівська вологість. Спортзал рятує тим, що можна підзарядити телефон і помитися не холодною водою. Така починається зима і кращою вона не буде. Є міста, де все значно гірше. Але там теж люди, яким хочеться вижити попри все. Туліться одне до одного і будьте разом. Кішка муркоче під боком, намагаючись зігріти. Сіре небо, як замкнений портал у майбутнє, яке таке ж сіре і розмите, як і це дрантя, що спадає униз. Ялинка мерзне біля Оперного, не знаючи, до кого притулитися. Людей мало. Пʼяні вигуки, чимало туристів і переселенців, які запитують, дивлячись на Львівський університет Франка, що це? Фотографують прикраси на магазинах і шукають глінтвейн. Перезимуємо. Завжди комусь гірше і завжди комусь краще. Читайте також: Про реанімацію людяностіА ти вібруєш, увійшовши в резонанс з генераторами і призначаєш зустрічі, плануючи якісь заходи, які тобі б дали знати, що живий. Страшні ціни в магазинах на все і вже не дивуєшся зайвим нулям та іншим цифрам. За кілька годин світла треба все попорати, але не факт, що його раптово не вимкнуть. Ми не можемо захистити обʼєкти від ракет, але ми можемо захистити себе від розпачу і зневіри. Кажуть, коли скіфи йшли в бій, вони чули гул і крики мертвих предків. Ніби ті мчали на ворога разом з ними. Ви чуєте гул? Це не гул генераторів. Це гул і крик предків, які зробили все, що змогли, аби ми зробили більше. Чуєте, як вони кричать? Згадайте їх. Своїх і чужих. Ми не маємо їх підвести. Ми не маємо підвести себе і своє майбутнє, яке поки таке ж невиразне і сіре, як грудневе небо Львова. Але за тим є сонце. Тихе і тепле. Як любов, що живе у нас.ДжерелоПро автора. Василь Зима, український журналіст, телеведучий, письменникРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.