Еспресо публікує інтерв’ю з Хмелем у рамках серії, підготованої у співпраці з Третім армійським корпусом в рамках кампанії "Ми тут – щоб жити", покликаної поділитися філософією життя під час війни на реальних прикладах захисників та захисниць.Після початку російського вторгнення у 2022 році Богдан приїхав до Києва та приєднався до лав ССО "Азов-Київ", пройшов курс молодого бійця та розпочав службу у піхоті. Досить швидко став навідником СПГ, а тоді командиром відділення СПГ. Певний період служби командував відділенням БПЛА. Його бойовий шлях – це Херсон, потім Бахмут, де захисник встиг побути й в ролі піхотинця, і навідника СПГ, і пілота БПЛА, далі ж було пекло Авдіївки, а потім Харківщина. Сьогодні ж він командує взводом зенітно-ракетних військ та робить усе, щоб мрія усіх українців про вільну, мирну та сильну країну якнайскоріше стала реальністю. І від моменту рішення долучитись до війська та кожнісінького дня по тому Богдан має неабияку підтримку. Спочатку кохана дівчина, а згодом кохана дружина Ілона робить усе можливе, аби він військовий був певен – він має надійний тил. Зустрічі й прощання, спільні будні у Краматорську, народження донечки – своїм прикладом Богдан та Ілона показують, що попри темні часи можна берегти своє щастя, а поряд із тим не боятись брати на себе відповідальність та виконувати свою місію – боронити майбутнє.Ви розпочали свій бойовий шлях у 2022 році. Що тоді найбільше запам’яталося?Тоді найбільше запам'яталась атмосфера в колективі, а також – вмотивованість побратимів.Як для вас виглядав перехід від піхотинця до роботи на СПГ, а згодом і до відповідальності за БпЛА?Це була поступова зміна. Оскільки тоді у нас була рота вогневої підтримки, то я попрацював і з браунінгом в піхоті, і згодом почав виконувати роботу як навідник СПГ. А через деякий час став командиром відділення СПГ. І оскільки ми хотіли збільшити свою ефективність, то дружина допомогла зі збором – тоді ми змогли придбати свій перший дрон, завдяки якому вже у мене з’явились навички і розуміння, як ефективно використовувати БпЛА. І це помітив наш ротний, який і призначив мене відповідати за БпЛА в роті.А власне чи попередня служба у піхоті допомогла освоюватися у новій сфері, у роботі з БПЛА і як саме?Звичайно, робота піхотинцем допомагала мені в майбутньому із БПЛА, тому що я розумів, як буде рухатись група, що піхотинець зараз робить. Плюс – це додаткова мотивація, бо ти знаєш, як людям важко в піхоті і ти хочеш зробити усе можливе для того, щоб їм полегшити задачі. Ну, і звичайно, як я й казав раніше, це те, що ти розумієш переміщення, розумієш, як вони повинні рухатися, як вони будуть рухатися, який у них план дій, скоріш за все. Тож ти розумієш, куди тобі треба дивитися, на що тобі потрібно дивитися, а це не конкретно на твого піхотинця, а трошки вперед, наприклад, й інші деталі поточної роботи.Що було найскладнішим у навчанні й роботі з безпілотниками?От щось конкретне виділити напевне важко. Оскільки ми почали займатись цим ще на ранньому етапі, то напевне якась технічна частина роботи, зокрема з прошивками.Читайте також: "Бахмут був моїм особистим переломним моментом": воїн 3 армійського корпусу Сіджикфото: надані 3 АКЯку різницю відчуває військовий, коли проходить усі ці етапи – від піхоти до командира відділення і взводу?Передовсім ти відчуваєш зростання рівня відповідальності, адже чим більша кількість людей у підпорядкуванні, тим більша відповідальність. Відповідно, звичайно, зростання знань, збільшення кількості тактик та видів застосування своїх сил і засобів.Херсон, Бахмут, Авдіївка. Де ви відчули найбільше випробування для себе як воїна?Важко виділити щось одне, бо це зовсім різні часи, зовсім різна війна, так би мовити. Зокрема, Бахмут – це було по-своєму круто. Стоячи на піхотних позиціях, ти мав можливість працювати по ворогу з різного піхотного озброєння. І це зовсім інший рівень сприйняття того, що відбувається навколо. А вже в Авдіївці я був пілотом, але таких "плюх" я не отримував навіть в піхоті! (*сміється)Ви кажете, що бути пілотом БПЛА в Авдіївці – було не легким завданням. Чи могли б розповісти детальніше?В Авдіївці взагалі задача була нелегкою – просто для всіх. Це було дуже гаряче. Я ще ніколи не чув такої кількості обстрілів. Фактично кожних від 15 до 30 секунд був прихід недалеко по нашій вулиці й з міномета, і зі ствольної артилерії. Або міг прилетіти пакет "граду" двічі за день – це наче по графіку. Також накривали нас фосфором. Це було дуже таке масштабне дійство.Можливо Ви маєте яскравий спогад із того періоду, яким готові поділитися?Щодо спогадів, то пам'ятаю, як я ото думав, що для мене Авдіївка закінчиться буквально першого ж дня. Коли ми туди приїхали, я виходив із машини одним з перших: ми відкрили двері, я вивантажуюсь з автівки і я чую, як летить FPV. На той час це був тільки початок, фактично це буквально таке перше знайомство з ворожими FPV. І от я чую, як воно там летить і щось тому FPV, навіть не знаю, чи просто не виходить зробити скид, бо це було досить темна пора доби, можливо в нього там чи камера, чи ще щось не спрацювало, або що трапилось. І він так собі повз нас пролетів, а тоді так зовсім трохи, але лівіше, вдарив. Словом, не влучив у нас. Але я думав, що оце тільки виліз, а вже чую, як вона наближається до мене (прим. ред. – смертельна небезпека).А який момент служби ви вважаєте переломним для себе особисто?Такого, який би був саме переломним, не можу визначити. Адже все просто рухалося потрохи.Чи є операція або бій, який став для Вас найскладнішим випробуванням?Я не можу виділити щось конкретне, тобто один бій чи операцію. Оскільки таки досить довгий період я вже військовий, так би мовити, то досить важко щось конкретно виділити. Для мене, напевно, одним із найважчих, і не тільки найважчих, але і найбільш знакових – це  була перша задача, у якій мені довірили керувати засобами БПЛА на операції. Тобто тоді, коли я безпосередньо коригував роботу безпілотників під час штурмової операції.Читайте також: "Я хочу, щоб моя дитина відчувала себе господинею на своїй землі": військовий Третього армійського корпусу Акробатфото: надані 3 АКЧи є у вас відчуття, що шлях від піхотинця до командира взводу – це ще й історія дорослішання у війні?Звичайно! Це факт. І якщо так продовжиться, то виходить, що скоро війна взагалі забере одну п’яту частину мого життя.А який зі здобутих досвідів був для Вас найбільш цінним?Немає якогось такого досвіду, який був би цінним або ж нецінним. Увесь досвід, яким би він не був – поганим чи добрим, будь-яким, хай і нейтральним, неважливо, – будь-який здобутий досвід – це те, що дає тобі можливості, дає знання. Ти розумієш, як може розвиватися ситуація в той чи інший момент, розумієш, як хтось може себе повести, як змінюється війна: відповідно від 2022 року, де тактика застосування всього була одна, і  до 2025 року, коли тактика застосування всіх засобів кардинально змінилася, оскільки на полі бою відчутно змінилися реалії. Тому будь-який досвід ти черпаєш, обробляєш – і після цього вже використовуєш знання, які ти отримав під час цих подій.Що для вас сьогодні означає служба на захисті України?Тут все без змін – для мене це захист. І дому, й родини, і майбутнього нашої країни. Це відповідальність перед нашим майбутнім поколінням.Про що ви найбільше мрієте – як воїн і як людина? І чи вдається втілювати щось із мріяного під час служби?Я мрію як і всі ми: дім, сім'я, трошки відпочити, подорожі. Я ще стільки не обійшов в Україні й за її межами! А втілювати потрохи все вдається. І сім'я збільшується, і ремонт робиться, а коли відпустка – то можна й подорожувати трохи.Читайте також: Від світла софітів до служби у ЗСУ: як акторка Рита Бурковська знайшла свою роль у 3 армійському корпусіфото: надані 3 АККоли Ви відчули, що не варто ставити життя на паузу в часі війни, а навпаки варто проживати його моменти повно? І що допомагає власне бути у ритмі цього гасла – "Ми тут – щоб жити"?Щодо цього скажу так, як воно і є. Я не планував взагалі своє життя ставити на паузу – і я не ставив його на паузу. У мене були можливості розвиватися і так далі. Але, коли вже приїхала до мене дружина, то я ще чіткіше зрозумів, що потрібно жити на повну, продовжувати, що я тут не просто так, вона мені постійно допомагає у цьому. Фактично саме вона, моя дружина, допомагає мені жити в такому ритмі – "Ми тут – щоб жити". Бо ж воно так і є. Коли, якщо не зараз? Це наш час, ми повинні робити максимум від себе. Усе, що ми можемо робити, а відповідно й продовжувати отримувати задоволення від життя. Отака моя думка.