- Коментарі — це, звісно, пекло. І навала ботів у багатьох з нас, без сумніву, є.Але — були матері (я перевіряла профіль, вони реальні), які відверто писали, що вони б теж кинулись з ножем, якби "пакували" їхнього".Я думаю, вони впевнені, що кращі матері, ніж ті, що ходять на могилі сина.Але — мені писали люди, яких знаю особисто, і намагалися довести, що "не все так однозначно".Ці люди живуть поруч, можливо, сусіди, знайомі, колеги, хтось не наважується говорити дуже прямо, але вважає це убивству українського військового "нормальним".Тому коли я читаю, що комусь "сумно, що свої вбивають своїх", то я не згодна. Це не свої.І принагідно — я припускаю, що соціологія фіксує соціально прийнятні відповіді, а не те що якась частина людей думає насправді, тому все тут у нас і виглядає згуртованим і консолідованим.Але в реальності, припускаю, є нюанси.- Я бачила думки людей, що, мовляв, "це зробила Росія, накрутивши людей проти ТЦК".Ні, це зробила не Росія.Це зробила конкретна людина, чия провина має бути визначена і має бути покарання.Читайте також: Убивство військового у Львові: для ТЦК потрібна процедура застосування зброї- Також бачила думки, що "це зробила влада".Ні, це зробила не влада.Це — повторю — зробила конкретна людина, чия провина має бути визначена і має бути покарання.Ми не повинні перекладати провину з конкретних людей. У цьому випадку.У попередніх випадках, як це було у Кременчуці, наприклад.- А тепер про владу.Без сумніву, у політичної влади є величезна відповідальність за не-зроблене.За нерозставлені пріоритети, за відсутність чесної розмови з країною про загрози, за інфантилізацію і популізм, за несправедливе ставлення до військових, за повільні та неякісні реформи в армії, за неповагу в діях (бо, наприклад, грошове забезпечення — це також повага/або неповага).І також є відповідальність президента. Відповідальність президента як головнокомандувача у війні — це коли ти чітко на стороні своєї армії, а не своєї аудиторії.Учора у зверненні я не помітила вбивства військового.(Чи було?)У влади є відповідальність вчасно помітити та викрити ухилянтські мережі, які тут Росія запускає і розвиває роками. І це принесло б в рази більше користі єдності українського суспільства, ніж єдиний телемарафон чи, господипрости, мін'єд.І перша адекватна реакція на вихід жіночок проти ТЦК мала бути ще у Космачі (нагадую — це 2023 рік). Але цього не було. Ні тоді, ні зараз.Політична влада зробила вибір не бачити військових, не говорити з ними, з їхніми родинами. І це має наслідки.І логіка тут в тому, що тому Росії й вдалося це посилювати та роздмухувати, бо знеціненню сил оборони на рівні офіційних політичних комунікацій нічого не було протиставлено.Читайте також: Хочеться вірити, що Верховний Головнокомандувач у вечірньому зверненні прокоментує трагедію, яка сталася у Львові, — Яна Зінкевич- Тепер про медіа.Вчора багато накидали на журналістів.Але є Суспільне, є Новинарня, є Армія FM, де акценти розташовані чітко.Отже, це можливо робити.Я сама завжди також про це пишу.І писатиму.Бо роками збирати трафік на рілзах з "бусифікацією" - це не журналістика.Журналістика і відповідальність медіа перед своєю аудиторією у війні — це з'ясувати ім'я військового, що загинув, і обставини, за яких це сталося. А не розганяти "працівника ТЦК", бо це краще бачить алгоритм (в коментарях є приклади).Відповідальність медіа — це говорити аудиторії, що з точки зору виживання спільноти мобілізація — суспільно корисна поведінкова модель. Немобілізація — корисною не є. Тому говорити про проблеми з мобілізацією, — це одне, а розганяти істерики, наче ти ворожий тік-ток якийсь — дещо інше.Українську державу рятують сили оборони. Українська держава = безпека українських громадян.Підтримка індивідуальних страхів — не завдання журналістики та шкода громадянам.Це не пропаганда, не варто боятись цих слів.Це очевидна логіка виживання. Та все ж.Можливо, це моя бульбашка, але нас багато, тих, хто говорить і пише про неприпустимість вбивства і біль цієї ситуації.Я все ж вірю в суспільний тиск, в обурення, в неприйняття.І що рано чи пізно більше людей зрозуміє, що солідарність — це коли ти стоїш за інших, а не вимагаєш "прав" лише собі.Щирі співчуття родині загиблого.Вічна вдячність, вічний сум.ДжерелоПро авторку. Тетяна Трощинська, журналісткаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.