Переговори про мир поки що очікувано завершуються без результатів, а ідеї про справжні безпекові гарантії Україні залишаються прогнозовано ефемерними. Тож саме час поглянути на війну в Україні під іншим кутом зору.   Сьогодні надто багато, якщо не вирішальним чином, залежить навіть не від тих систем зброї, які ми отримаємо, а від зовнішньополітичних факторів. Йдеться про те, що Китай, який в середині поточного року де-факто визначився із підтримкою РФ, а на початку вересня презентував себе як глобальну планетарну силу, пішов у листопаді цього року у новий великий наступ. Принаймні, є такі ознаки, і вони надзвичайно тісно пов’язані із війною Росії в Україні. Але спочатку про безпосередньо зміст китайської навали та мову Пекіну. новобранці армії КНР, фото: gettyimagesХроніка листопада: тиск на Японію, Філіппіни, Південну КореюПротягом останнього місяця осені  Пекін демонстрував величезну активність, здійснюючи шалений тиск одразу на кілька країн регіону. 16 листопада чотири кораблі Берегової охорони Китаю порушили територіальні води Японії у Східнокитайському морі. Кораблі КНР класу Haijing зайшли в японські води поблизу островів Сенкаку, регіону, який Пекін вважає спірним, та залишалися там до полудня. Упродовж останнього місяця напруженість між Токіо та Пекіном постійно зростає – передусім на тлі заяви нової прем’єр-міністерки Японії Такаїчі про ймовірність застосування військової сили у разі конфлікту навколо Тайваню. Зокрема, нещодавно Японія оголосила про намір розмістити системи ППО у 110 км від Тайваню через загрозу з боку Китаю. Це було, зокрема,  реакцією на те, що вітку цього року китайські палубні винищувачі J-15 протягом кількох днів поспіль виконували небезпечні маневри поблизу патрульних літаків P-3C Морських сил самооборони Японії. Було зафіксовано й безпрецедентну активність двох китайських авіаносців — "Ляонін" і "Шаньдун", які вперше були одночасно залучені у проведенні операцій у західній частині Тихого океану.фото: gettyimages25 листопада Китай "пішов ще далі", коли під час демонстрації нової гіперзвукової ракети Sky-Piercing Yggdrasil-1000 – на офіційному відео ціллю позначив Японію. Ракета YK-1000 із заявленою дальністю до 1300 км та швидкістю у 5–7 Махів стала вже дуже небезпечною погрозою . Окрім тиску на Японію, Китай продовжив агресивні дії проти суверенітету Філіппін, зокрема на мілині Скарборо. У листопаді двом філіппінським морським патрулям вдалося зірвали спробу Китаю порушити суверенітет країни. Літак Бюро рибного господарства та водних ресурсів Філіппін, що здійснював патрулювання морського простору, отримав до 40 попереджень від військових кораблів і літаків Народно-визвольної армії Китаю (НВАК) поблизу Скарборо. Звісно, усі військові маневри Пекін видає за "рішучий захист суверенітету і безпеки Китаю".     Нарешті, ще одна країна - Південна Корея, - вже постійно стикається з висхідним тиском Піднебесної. Так, 24 листопада Берегова охорона цієї країни наважилася силою присікти спробу порушити свої територіальні води китайськими риболовними суднами з так званої флотилії "маленьких блакитних чоловічків". Де-факто йдеться про гібридні атаки КНР, а Берегова охорона Південної Кореї піднялася на борт одного із суден-порушників, застосувала сльозогінний газ на палубі та затримала порушників. Китайська морська міліція вважається важливою компонентою морської могутності Китаю і відіграє вагому роль у відстоюванні національних інтересів у спірних морських зонах. Йдеться про суперечки та конфлікти, які заохочує офіційний Китай. При цьому морська міліція фінансується Пекіном напряму, членами екіпажу є як військові, так і цивільні моряки.     Яку мету переслідує Пекін такими зухвалими діями? Цілком очевидним тут є зв’язок із тиском на Тайвань, але це свідомо створюване напруження адресується передусім очільнику США. Вже можна чітко визначити, що Пекін таки наближається до реалізації ідеї захоплення Тайваню, і тут у глобальній грі Сі Цзіньпін має намір продемонструвати Вашингтону майже безмежний потенціал своєї воєнної машини. Цим критичним рівнем впливу китайський лідер хоче примусити Трампа відмовитися від захисту Тайваню, а підтримка РФ у війні проти України має на меті підсилити ці глобальні китайські амбіції.Китай – Тайвань, РФ – Україна: як розгортаються подіїЩе 29 жовтня ц.р., напередодні зустрічі Трампа з Сі Китай вустами речника китайського Управління у справах Тайваню заявив, що не виключає можливість застосування сили проти Тайваню - це значно жорсткіша риторика, ніж було до того . Далі стало ще цікавіше - президент США і лідер Китаю у 40-хвилинних переговорах в Пусані взагалі не торкалися питання Тайваню. Про це після перемовин сказав сам Трамп. Якщо це так, то де-факто він був вимушений прийняти нав’язані китайським візаві правила гри – "не лізти" у питання, яке Пекін оголосив внутрішнім. Тож попри те, що Трамп потім згадував Сі теплими словами, зустріч виявилася вкрай невдалою для господаря Білого дому. Про це через кілька днів проговорився міністр фінансів США Скотт Бессент, зазначивши, що США працюватимуть над зниженням залежності від рідкісноземельних мінералів з Китаю. Він же зауважив, що Вашингтон хоче зменшити ризики та "вийти з-під того "меча", який китайці тримають над нами та над усім світом" . Можна лише нагадати, що рідкісноземельні мінерали та магніти (Пекін у жовтні оголосив про обмеження їх експорту) – це потужний, якщо не критичний вплив на виробництво великої кількості зброї – від крилатих ракет і літаків F-35 до кораблів. Якщо ж США до того ж одного дня втратять Тайвань на користь Китаю, то Пекін контролюватиме 90 % найпотужнішої мікроелектроніки світу (від 14 н.м. і складнішої) і перетвориться на безперечного лідера у створенні сучасних озброєнь. Не виключено, Трамп вирішив повернутися до "рівноправного" діалогу, коли відбулася телефонна розмова лідерів двох наддержав. Але, здається, й тут не вийшло. Трамп потім жодним чином не згадав Тайвань, тоді як Сі вже надто відверто заявив американському президенту, що Тайвань повернеться до материкового Китаю . Ще цікавішим моментом розмови стало те, що Сі назвав "повернення Тайваню до материкового Китаю" "невіддільноючастиною повоєнного міжнародного порядку". Чи є тут намір китайського лідера поставити завершення війни в Україні в залежність від анексії Тайваню? Точно відповісти важко, але поки Пекін точно не зацікавлений у припиненні війни в Україні та буде підігравати Путіну, бо тиск на Україну – це одночасно й тиск на Європу та шлях до розпорошення зусиль США. Дональд Трамп і Сі Цзіньпін, фото: gettyimages     Справді, сучасна політика Трампа може завести його у дуже неприємну пастку. Він вже зробив блок НАТО значно слабшим, ніж блок був до цього. Загравання з міжнародним злочинцем із Кремля прогнозовано зробило сильнішим і китайського лідера. І якщо Сі Цзіньпін у листопаді 2023 року лише натяками пропонував президенту Байдену розділити світ на сфери впливу, то рівно через два роки він перейшов до дуже конкретних та небезпечних дій. Тепер прямими цілями Сі Цзіньпіна є примусити Трампа відмовитися захищати Тайвань та європейську частину НАТО – в разі розгортання таких сценаріїв або їх ерзаців . Тож ставки різко підвищилися. І варто говорити, що, ймовірно,  можна навіть припустити синхронізацію агресивних дій Сі Цзіньпіна в Азійсько-Тихоокеанському регіоні та Путіна стосовно Європи. Поки сторони обмежуються символічними кроками, як то п'ятигодинне патрулювання над нейтральними водами Балтійського моря російськими ракетоносними бомбардувальниками Ту-22М3 у супроводі винищувачів Су-35С та Су-27. Але небезпека поступово зростає.  Ту-22М3 "Backfire-C", фото: wikimediaЗвісно, Європа продовжує боротися за власну суб’єктність. На початку грудня президент Франції Еммануель Макрон відвідає Китай, де проситиме китайського лідера вплинути на Путіна задля припинення війни в Україні. Однак вже можна прогнозувати, що очікуваного результату не буде. Сі Цзіньпін може повернутися до старого нерозв’язаного питання – розгортання потужного економічного співробітництва з країнами ЄС, які він через російську війну втратив як важливий ринок. Але навряд чи Париж підтримає таку ідею – принаймні, саме сьогодні.            Чи дійдуть Москва й Пекін до драматичного моменту – відвертої атаки або її дуже вдалої імітації, як, наприклад, гібридний напад на Нарву "зелених чоловіків"? Питання відкрите, однак для України осінь вже стала часом зростання небезпеки: війська окупантів в листопаді захопили 505 квадратних кілометрів території нашої країни, і  ця цифра майже вдвічі більша, ніж у вересні. В цілому це взаємопов’язані наслідки того, що відбувається всередині країни – від корупційного скандалу із наближеними до президента людьми до інерції проваленої мобілізації та неотриманого американського озброєння принципово іншої якості (далекобійних ракет передусім). Але головне: президент Зеленський не може наважитися на перезавантаження управління держави, а для цього потрібна була б в тому числі негайна заміна як міністра оборони, так і головкома – умови війни дійсно наближаються до критичних та вимагають невідкладних рішень, хоч про це поки кажуть лише найбільш сміливі волонтери . Між іншим, проблеми мобілізації та забезпечення війська зброєю ніяк не покращилися зі зміною військового міністра влітку, а проблеми військового управління з оголошенням у жовтні про завершення переходу на корпусну систему лише поглибилися.Що може змінити ситуацію навколо нашої війни?Навряд чи це перемовини із ритуальними танцями політиків, бо Путін і Сі Цзіньпін не готові до зупинки агресії, а Трамп демонструє усе більш небезпечне відсторонення від Європи. Потужніші та якісніше удари разом із посиленням санкцій проти Кремля здаються чи не єдиним реалістичним виходом із війни. Слід прискорити наближення економіки РФ до обвалу, але правда й у тому, що Україна також наближається до критичної межі. Для виходу із вкрай ризикованих умов потрібна повна єдність Європи з Україною, із відмовою країн ЕС і НАТО від притаманного їм егоїзму (у питаннях беззастережної та швидкої передачі Силам оборони саме нових, сучасних озброєнь). Фундаментом європейського егоїзму є глибинна невіра у здатність Путіна атакувати НАТО, але прозріння може відбутися надто пізно, бо доля НАТО вже висить на волосині. Отже,  потрібна рішучість боротьби із московським режимом та негайне створення антипутінської коаліції – у практичній площині це використання заморожених російських активів, забезпечення України зброєю та повна відмова від російських енергоносіїв. В ідеалі наважитися закрити небо над Україною як створення системи захисту спільного повітряного простору. Діяти усім, хто залишився у західному таборі, слід невідкладно – запасу часу надзвичайно мало. Бо для країн Європи втрата України означатиме, говорячи словами Черчилля, "і ганьбу,  і війну". Розпад НАТО як такого.Не варто також вважати, що Росія є непохитною. Безлад і хаос набирає обертів із кожним днем, дехто з експертів знову заговорив про падіння режиму у Москві та навіть розпад РФ . Однак це точно не відбудеться само собою – падіння злочинного путінізму у прірву для очищення світу необхідно готувати, а для цього активно діяти. розпад РФ, ілюстрація: RFEСилам оборони дещо вдається. У листопаді Україна здійснила рекордну кількість атак по стратегічній нафтовій інфраструктурі ворога. при чому переважно за допомогою дронів. Нова сторінка протистояння з’явилася у зв’язку з вибухами на танкерах "тіньового флоту" у нейтральних водах. Глобальний результат поки не дозволяє стратегічно впливати на Москву, бо у листопаді обсяг перероблення нафти у РФ знизився тільки до 5 млн барелів на день проти 5,3 - 5,5 млн барелів місяцем раніше. Але здатність повторювати удари по тих самих об'єктах створює невизначеність для подальшої роботи заводів, і це може ще більше погіршити можливості фінансувати війну.     Але цього замало. Наразі катастрофічно не вистачає ракет – своїх та іноземних. А також військових менеджерів. Насправді вони вже є. Але поки що не на тих топ-місцях, де мали б бути. Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.